Зоряний каталог Гіппарха
- Не плутати зі Каталогом Hipparcos
Зоряний каталог Гіппарха являє собою список щонайменше з 850 зірок разом із координатами їхніх положень на небі, засновані на небесній екліптичній широті та довготі[1]. Британський класик Томас Гіт[en] стверджував, що Гіппарх був першим, хто застосував такий метод для картування зір, принаймні на Заході[2]. Гіппарху також приписують створення небесного глобуса[en], хоча цей об'єкт, наскільки відомо, не зберігся[1]. Каталог Гіппарха був загублений, але його частини відкрили заново 2022 року в Codex Climaci Rescriptus[en] — стародавньому палімпсесті, знайденому в Монастирі святої Катерини на горі Синай[3].
Повторне відкриття[ред. | ред. код]
На відміну від пізнішого зоряного каталогу Птолемея, який зберігся в «Альмагесті» та «Підручних таблицях», існує мало свідчень про існування та зміст зоряного каталогу Гіппарха. У «Коментарях до феноменів», його єдиному збереженому творі, обговорюються більш ранні праці з позиційної астрономії Евдокса Кнідського та Арата із Сол. Лише в кількох посиланнях авторів після Гіппарха відображаються зоряні координати; здебільшого вони містяться у праці Арата[3].
У 2012 році, під час мультиспектрального аналізу давньогрецького палімпсеста, відомого як Codex Climaci Rescriptus[en], Джеймі Клер (Jamie Klair), на той час студентка бакалаврату Кембриджського університету, помітила, що деякі його аркуші мають астрономічний підтекст. Аркуші Кодексу були стерті ще до IX або X століття; їх повторно використовував для написання сирійських перекладів текстів Іван Ліствичник, християнський ченець VI століття. Дослідники вважають, що інші палімпсести в Монастирі святої Катерини на Синаї, де був знайдений Codex Climaci Rescriptus, можуть містити більше фрагментів зоряного каталогу[3].
У 2021 році Пітер Вільямс (Peter Williams) зробив перше спостереження про існування астрономічних вимірювань. Аркуші 47—54 та 64 палімпсеста спочатку були частиною старого кодексу, який містив «Феномени» Арата та пов'язані з ними праці, датовані V або VI століттям н. е. на основі палеографічних свідчень[3].
Сучасні посилання[ред. | ред. код]
Гіппарх — це назва й абревіатура наукового супутника Європейського космічного агентства (ЄКА) «Гіппаркос» (назва якого утворена від HIgh Precision PARallax COllecting Satellite — супутник для збору високоточних даних про паралакси). Супутник був запущений у серпні 1989 року; він успішно спостерігав за небесною сферою протягом 3,5 року й припинив свою роботу в березні 1993 року[4]. «Каталог Hipparcos», який містить дані про 118 218 зір із максимальним рівнем точності, був створений на основі розрахунків, отриманих під час спостережень за допомогою свого основного інструмента[5].
Джерела[ред. | ред. код]
- European Space Agency (2015). The Hipparcos space astrometry mission. Cosmos - ESA. Архів оригіналу за 29 вересня 2022. Процитовано 30 жовтня 2022.
- Gysembergh, Victor; J. Williams, Peter; Zingg, Emanuel (November 2022). New evidence for Hipparchus' Star Catalogue revealed by multispectral imaging. Journal for the History of Astronomy (англ.). 53 (4): 383—393. doi:10.1177/00218286221128289. ISSN 0021-8286. S2CID 253017064.
- Heath, Thomas Little (2014) [1932]. Greek Astronomy (англ.). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9781108062800.
- Kanas, Nick (2009). Star Maps: History, Artistry, and Cartography (англ.) (вид. 2nd). Berlin, New York: Springer Science & Business Media. с. 109. ISBN 9780387716688.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Kanas, Nick (30 червня 2009). Star Maps: History, Artistry, and Cartography (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-0-387-71668-8.
- ↑ Heath, Thomas L.; Heath, Sir Thomas Little (20 березня 2014). Greek Astronomy (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-1-108-06280-0.
- ↑ а б в г Gysembergh, Victor; J. Williams, Peter; Zingg, Emanuel (2022-11). New evidence for Hipparchus’ Star Catalogue revealed by multispectral imaging. Journal for the History of Astronomy (англ.). Т. 53, № 4. с. 383—393. doi:10.1177/00218286221128289. ISSN 0021-8286. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ Perryman, Michael (2010). The Making of History's Greatest Star Map. Astronomers' Universe (англ.). doi:10.1007/978-3-642-11602-5. ISSN 1614-659X. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ Home - Hipparcos - Cosmos. www.cosmos.esa.int. Процитовано 15 квітня 2024.