Монастир святої Катерини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир Святої Катерини та околиці
Saint Catherine Area
a
Світова спадщина ЮНЕСКО
Монастир Святої Катерини
Країна Єгипет Єгипет
Тип Культурний
Критерії i, iii, iv, vi
Ідентифікатор 954
Регіонb Арабські країни

Історія реєстрації

Зареєстроване: 2002
26-та сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Монастир Святої Катерини, також Синайський монастир (грец. Μονὴ τῆς Ἁγίας Αἰκατερίνης, араб. دير سانت كاترين‎) — один з найдавніших, безперервно діючих християнських монастирів у світі. Заснований в IV столітті в центрі Синайського півострова біля підніжжя гори Синай (біблійна Хорив). Оборонна будівля монастиря зведена за наказом імператора Юстиніана в VI столітті. Насельниками монастиря в основному є греки православного віросповідання.

Спочатку іменувався монастирем Преображення або монастирем Неопалимої Купини. З XI століття у зв'язку з поширенням шанування святої Катерини, мощі якої були знайдені сінайських ченцями в середині VI століття, монастир отримав нову назву — монастир Святої Катерини.

У 2002 році монастирський комплекс був включений ЮНЕСКО в список об'єктів Світової спадщини.

Історія монастиря[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Мініатюра Фелікса Фабера, 1508 рік

Починаючи з III століття, ченці почали селитися невеликими групами навколо гори Хорив — біля Неопалимої купини, в оазисі Фаран (Ваді Фіран) та інших місцях південного Синая.[1] Перші ченці в тій місцевості були головним чином пустельниками, що живуть поодиноко у печерах. Лише в святкові дні відлюдники збиралися біля Неопалимої купини, для здійснення спільного Богослужіння. Чернече життя цього періоду описав у V столітті учень Іоанна Златоуста, колишній префект Константинополя — святий Ніл, чиї праці досі вивчають священики, ченці й віруючі: «Одні куштували їжу тільки у недільні дні, інші — двічі на тиждень, інші — через дві доби… Кожної неділі всі вони з різних місць збиралися в одну церкву, цілувалися, причащалися Святих Тайн, і розмовами про спасіння душі втішали і заохочували один одного до високих подвигів».[2]

У період правління імператора Костянтина в 330 році ченці Синая звернулися до його матері святої Олени із проханням про будівництво біля Неопалимої купини маленької церкви, присвяченої Богоматері, а також вежі для притулку ченців на випадок набігів кочівників. Прохання ченців було задоволено, і прочани кінця IV століття повідомляли, що на Синаї вже була процвітаюча громада ченців, яка приваблювала віруючих з різних місць Візантійської імперії. У розповіді про святі місця Сходу, написаній наприкінці IV знатної паломницею Сільвією, повідомляється і про чернечу громаду, що утворилася навколо Неопалимої купини.[3]

Доба Юстиніана[ред.ред. код]

Монастир Святої Катерини, Ель Греко, сер. 16 століття

Подальший поштовх до розвитку монастир отримав в VI столітті, коли імператор Юстиніан I наказав побудувати могутні фортечні стіни, які оточили попередні споруди святої Олени, і церкву, що збереглася досі, а також направив на Сінай солдатів для захисту ченців. Про будівництво доби Юстиніана свідчить його сучасник Прокопій Кесарійський.

Над головною монастирською брамою зберігся напис: «З фундамента споруджений цей священний монастир Сінайській гори, де Бог говорив до Мойсея, смиренним царем ромеїв Юстиніаном на вічну згадку про нього і його дружину Феодору. Закінчено після тридцятого року царювання його. І поставлено в ньому ігумена на ім'я Дула в літо від Адама 6021, від Христа ж 527».[4] Виходячи з цього напису російський вчений єпископ Порфирій (Успенський) датував закінчення будівництва монастиря 557 роком.[5]

Згідно з «Хронікою» Євтихія Олександрійського, для захисту та обслуговування монастиря імператор перселив на Сінай двісті сімей з Понту Анатолійського та Александрії.[6] Нащадки цих переселенців утворили Сінайське бедуїнське плем'я джабалія. Незважаючи на навернення в іслам, що відбулося в VII столітті, вони продовжують жити в околицях монастиря і займатися його обслуговуванням.[7]

До кінця VII століття монастир належав Фаранській єпархії та очолювався ігуменом у сані архієпископа (про давність Сінайської архієпископії свідчать матеріали Халкідонського собору, де в «Чині митрополій і архієпископського апостольського престолу Святого Граду» на 24 місці згадується архієпископія «гори Сінай»). У 681 році, коли єпископ Фаранський був позбавлений кафедри за монофелітство, єпископська кафедра була перенесена в монастир, і його ігумен став єпископом Фарану. Трохи пізніше в його підпорядкування перейшла єпархія Райто.[8] На початку VIII століття всі християни Синайського півострова перебували під юрисдикцією Синайського архієпископа.

Арабське і турецьке завоювання[ред.ред. код]

Ікона із зображенням монастиря, 18 століття

Монастир в період арабського завоювання Сіная в 625 році направив делегацію до Медіни, аби заручитися заступництвом пророка Мухаммеда. Копія отриманої ченцями охоронної грамоти — Фірман Мухаммеда (1517; оригінал зберігається в Стамбулі, куди він був витребуваний у монастиря султаном Селімом I Грізним), виставлена в монастирі, проголошує, що мусульмани будуть захищати монастир, а також звільняють його від сплати податків [9]. Фірман був написаний на шкірі газелі куфічним письмом, скріплений відбитком руки Мухаммеда [10].

Втім, незважаючи на отримані привілеї, кількість ченців почала скорочуватися і до початку IX століття їх залишилося всього 30. Із поширенням в Єгипті ісламу в монастирі з'являється мечеть, що збереглася досі.

У період хрестових походів з 1099 по 1270 роки у чернечому житті монастиря тривав період відродження. Синайський орден хрестоносців взяв на себе завдання охороняти паломників з Європи, що прямують до монастиря, кількість яких зросла. У цей період в монастирі з'являється католицька каплиця.

Після завоювання Єгипту Османською імперією в 1517 році турецька влада не скоротила права ченців, зберегла особливий статус архієпископа і не втручалися у внутрішні справи монастиря. Монастир вів велику культурну та просвітницьку діяльність, у XVIII столітті він відкрив духовну школу на острові Крит, де здобували освіту грецькі богослови того часу. Подвір'я монастиря були відкриті в Єгипті, Палестині, Туреччині, Румунії, Росії і навіть в Індії.

Сучасний етап[ред.ред. код]

Монастир Святої Катерини є центром автономної Сінайської православної церкви, яка, окрім цієї обителі, володіє тільки низкою монастирських подвір'їв: 3 в Єгипті і 14 поза Єгиптом — 9 в Греції, на Кіпрі 3, 1 в Лівані та 1 в Туреччині (Стамбул).[11]

Ігуменом монастиря є архієпископ Синайський. Його висвячення з VII століття здійснює єрусалимський патріарх, під юрисдикцію якого монастир перейшов в 640 році, через що виникли після завоювання Єгипту мусульманами труднощі у спілкуванні з Константинопольським патріархатом (офіційно автономія від Константинопольського патріархату була отримана тільки в 1575 році і підтверджена в 1782 році).

Срібний перстень із написом грец. ΑΓΙΑ ΑΙΚΑΤΕΡΙΝΑ

Справами монастиря нині управляють загальні Збори ченців, які вирішують економічні, політичні та інші питання. Рішення Зборів виконуються Радою отців, у яку входить чотири особи: заступник і помічник архієпископа, монастирський ризничий, економ і бібліотекар.[12]

Монастир, як і раніше, є традиційним місцем християнського паломництва. Щодня після годин віруючим відкривають доступ до мощів святої Катерини. На згадку про поклоніння мощам ченці дарують срібний перстень із зображенням серця зі словами грец. ΑΓΙΑ ΑΙΚΑΤΕΡΙΝΑ (свята Катерина).

У 2005 році Вища рада у справах старожитностей Єгипту оголосила про початок програми розвитку і вивчення монастирського комплексу, що включає систематизацію та вивчення документів, пов'язаних з історією Синая і монастиря Святої Катерини, зйомку документального фільму і видання докладної енциклопедії про монастир.[13]

Будівлі монастиря[ред.ред. код]

Базиліка Преображення[ред.ред. код]

Мозаїка апсиди. Мойсей отримує Скрижалі Заповіту

Головний храм монастиря (католікон) — тринавна базиліка, присвячений Перетворенню Ісуса Христа. Його зведення відноситься до періоду правління імператора Юстиніана.

Вхід у нартекс прикрашають різні двері з ліванського кедра, виготовлені в період хрестових походів, а двері в головну наву базиліки відносяться до VI століття і є її ровесниками. Над вхідними дверима зберігся грецький напис: «Ось брама Господня, праведники увійдуть в неї» (Пс.117: 20). У кожній з дванадцяти колон, увінчаних коринфськими капітелями і поділяють нави базиліки, у спеціальних поглибленнях зберігаються мощі святих, закриті бронзовими пластинами, а на самих колонах поміщені мінейні ікони XII століття за числом місяців року. Уздовж колон встановлені два ряди дерев'яних різьблених стасидіїв. Колони з'єднані арками, вище яких розташовані вікна. У 1714 році в базиліці було викладена нова мармурова підлога. Стеля базиліки виконана з ліванського кедра і розписана у XVIII столітті зірками на синьому тлі.

Головною прикрасою базиліки є розташована у консі апсиди мозаїка Преображення Господнє, що знаходиться в дуже доброму стані. Мозаїка виконана в першій половині VI століття придворними майстрами, надісланими Юстиніаном для прикраси монастиря.[14]

Мозаїка Преображення Господнє обрамлена медальйонами з шістнадцятьма напівфігурами апостолів і пророків. У центрі композиції монументальна фігура Ісуса Христа, укладена в лазуревую мандорлу, яка з'єднується променями божественного світла з фігурами пророків і трьох учнів, виконаних на золотому мерехтливому фоні. По боках мозаїки на арці апсиди є два зображення пророка Мойсея, що стояв перед Неопалимою купиною (ліворуч) і отримує на Синаї Скрижалі Завіту (праворуч). Апсиду прикрашають також медальйони із зображеннями ягня між двох летючих ангелів, Богородиці та Івана Хрестителя.

Мозаїка Преображення Господнє була очищена від забруднень і кіптяви американськими реставраторами в 1958—1965 роках. Від огляду з центральної нави мозаїку закриває дерев'яний різьблений іконостас XVII століття, але з бічних нав на рівні вівтаря мозаїка доступна для огляду.

У вівтарі базиліки в мармуровій раці зберігаються два срібних ковчежці з мощами святої Катерини (голова та десниця). Ще одна частина мощей (палець) знаходиться в мощевику ікони великомучениці Катерини в лівій наві базиліки і завжди відкрита для поклоніння віруючих.

Каплиця Неопалимої Купини[ред.ред. код]

Неопалима Купина у Монастирі

За вівтарною частиною базиліки Преображення знаходиться каплиця Неопалимої Купини, побудована на тому місці, де, згідно з біблійним оповіданням, Бог розмовляв з Мойсеєм (Ісх .2 :2-5). Виконуючи біблійну вказівку, кожен, хто входить сюди, має знімати тут своє взуття. Каплиця є однією з найдавніших монастирських будівель, її згадує в кінці IV століття паломниця Сільвія у своїй розповіді про святиі місця Сходу (див. розділ Заснування монастиря).

Каплиця присвячена Благовіщенню і прикрашена іконами, присвяченими цьому святу. У апсиді каплиці збереглося мозаїчне зображення хреста X століття. Також є ікона Богородиці з немовлям Ісусом на руках, що сидить у центрі Неопалимої Купини.

Каплиця має престол, розташований не як завжди над мощами святих, а над корінням Купини.[15] Для цієї мети кущ був пересаджений в декількох метрах від каплиці, де продовжує рости далі. У каплиці немає іконостасу, який приховує вівтар від віруючих, і паломники можуть бачити під престолом місце, де росла Купина. Воно позначено отвором у мармуровій плиті, закритій срібним щитом з карбованими зображеннями палаючого куща, Преображення, Розп'яття, євангелістів, святої Катерини і самого Синайського монастиря. На плиті зберігся грецький напис XIII століття: «Пом'яни, Господи, раба Твого, смиренного Гавриїла Оріпсая, архієпископа святої гори Сінай у Святій Купині».[16] Літургія у каплиці відбувається щосуботи.

Інші будівлі[ред.ред. код]

Монастирський сад
  • Колодязь Мойсея — розташований на північ від базиліки Преображення і вважається тим колодязем, біля якого, згідно з Біблією, Мойсей зустрів сім дочок Мідіянського священика Іофора (Ісх.2 :15-17).[17] Колодязь і нині продовжує постачати монастир водою.
  • У монастирі численні каплиці: Святого Духа, Успіння Пресвятої Богородиці, Іоанна Богослова, Георгія Побідоносця, святого Антонія, святого Стефана, Іоанна Предтечі, п'яти севастійських мучеників, десяти критських мучеників, святих Сергія і Вакха, святих апостолів і пророка Мойсея. Ці каплиці знаходяться всередині монастирських стін, а дев'ять із них з'єднуються з архітектурним комплексом базиліки Преображення. Дві каплиці знаходяться в покоях архієпископа Синая: верхня на честь Успіння Богородиці і нижня, присвячена Богоматері Живоносного джерела (знаходиться в стародавній вежі, побудованій в 330 році імператрицею Оленою, каплицю прикрашають ікони XII—XIII століть серед яких виділяються царські ворота, декоровані золотими колами, і шанований образ Богородиці «Живоносне джерело», що приписується критському майстру Ангелосу).
  • Трапезна — побудована в XI столітті, після того як приміщення давнішої трапезної було перетворено на мечеть.[18] У 2005 році приміщення трапезної було відреставровано і продовжує використовуватися за призначенням. Стіни трапезної прикрашають фрески зі сценами жертвоприношення Авраама (1577 рік); Іллі в пустелі, питомого вороном, і сценою Другого пришестя Ісуса Христа (1573 рік). В трапезній знаходиться великий дерев'яний стіл, надісланий в дарунок монастирю в XIV столітті з острова Закінф. Стіл прикрашений різьбленням із зображенням ангелів і квітів у стилі рококо.
  • Сад — розташований на північний -захід від монастирських стін[19] і з'єднується з монастирем древнім підземним ходом, використовуваним донині. На одній із терас вирощуються яблуні, груші, гранати, абрикоси, сливи, айва, шовковиця, мигдаль, вишні. Інша тераса, відведена під олійний сад, забезпечує монастир оливковою олією. В саду також вирощують овочі для монастирського столу. На початку XX століття монастирський сад вважався одним з найкращих в Єгипті.
  • Оссуарій і цвинтар — розташовані поза монастирськими стінами, поряд із садом. На кладовищі є каплиця святого Трифона і сім могил, які використовуються неодноразово.[20] По закінченні певного часу кістки виймають з могили і поміщають в оссуарій, розташований на нижньому ярусі церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Єдиним повним скелетом в оссуарії є мощі пустельника Стефана, що жив в VI столітті і згадується в «Ліствиці» преподобного Іоанна Лествичника.[21] Мощі Стефана, одягнені в чернечий одяг, спочивають у скляному кіоті. Останки інших ченців розділені на дві частини: біля північної стіни складені їх черепа, а в центральній частині оссуарія зібрані їхні кості. В окремих нішах зберігаються кістки синайських архієпископів.

Скарби монастиря[ред.ред. код]

Оскільки з моменту свого заснування монастир жодного разу не був завойований і розорений, нині він володіє величезним зібранням ікон і бібліотекою рукописів, що поступається за історичним значенням тільки Ватиканській апостолічній бібліотеці.

Бібліотека[ред.ред. код]

Монастирська бібліотека була створена тільки 1734 року за архієпископа Никифора,[22] до того часу робіт з вивчення книг і рукописів не проводилося. Російський паломник А. Уманець, який відвідав монастир у 1843 році, писав, що книги зберігаються у невеликій кімнаті в цілковитому безладі. Такий стан сприяв розграбуванню зібрання, зокрема з монастиря був вивезений Сінайський кодекс, один з найдавніших текстів Біблії.

До найцінніших манускриптів бібліотеки монастиря належать:

У монастирі зберігаються 3304 манускрипти і близько 1700 сувоїв. Дві третини написані грецькою мовою, інші арабською, сирійською, грузинською, вірменською, коптською, ефіопською і слов'янськими мовами. Крім цінних манускриптів у бібліотеці зібрані також 5 000 книг, деякі з яких відносяться до перших десятиліть друкарства. Крім книг релігійного змісту в бібліотеці монастиря зберігаються історичні документи, грамоти із золотими і свинцевими печатками візантійських імператорів, патріархів і турецьких султанів.

У 2005 році було оголошено про будівництво в монастирі спеціального сховища для цього зібрання[24] замість книгосховища, побудованого в 1951 році у південній монастирської стіни.

Зібрання ікон[ред.ред. код]

Монастир Святої Катерини володіє унікальним зібранням ікон, що мають виняткову духовну, мистецьку та історичну цінність. Дванадцять найбільш рідкісних та найстаріших ікон написані в VI столітті восковими фарбами - це найдавніші ікони у світі. Низка енкаустичних ікон у середині XIX століття була вивезено до Росії архімандритом Порфирій (Успенський). Ці ікони зберігаються у зібранні Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків у Києві.[25]

Частина монастирської колекції відноситься до раннього візантійського періоду до X століття (у тому числі сирійсько-палестинські ікони VIII-IX століть). Ці ікони виконані грецькими, грузинськими, сирійськими і коптськими майстрами. Ікони збереглися, оскільки монастир, перебуваючи з VII століття поза Візантійською імперію, не постраждав від іконоборства. Робіт західноєвропейського письма у зібранні монастиря мало, але присутні унікальні ікони періоду хрестових походів, що поєднують в єдиному стилі «західного латинства» і «грецького візантінізму»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 7
  2. П'ятницький Ю. Сінай, Візантія, Русь.
  3. Паломництво Святими місцями кінця IV століття
  4. Православні святині Сходу. Паломництво на Сінай
  5. Юстиніан став імператором в 527 році, відтак тридцятим роком його его правління є 557 рік, названий роком завершення будівництва.
  6. The bedoin and the Holy Monastery of Sinai
  7. Евангелос Папаиоанну. Монастырь Святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 44
  8. Рональд Робертсон. Східні християнські церкви
  9. Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б. г., с. 10
  10. Маковеєв О. Синайський монастир і Фірман Мухаммеда
  11. The Holy Monastery of Sinai’s Dependencies Out of Egypt
  12. Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б. г., с. 47
  13. В Египте реализуется «проект по развитию» древнехристианского монастыря Святой Екатерины
  14. Лазарев В. Н. История византийской живописи Гл. IV. Эпоха Юстиниана и VII век (527—730)
  15. Евангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 24
  16. Алфеева В. А. Паломничество на Синай. М., Крутицкое Патриаршее подворье, 1998.
  17. The Well of Moses
  18. The Refectory
  19. The Monastery Garden
  20. The Cemetery
  21. The Ossuary
  22. Порфирий (Успенский). Первое путешествие в Синайский монастырь в 1845 году. Спб., 1856. С. 148
  23. Августин (Никитин), архимандрит. Русские паломники у христианских святынь Египта. СПб., 2003. С. 197. ISBN 5-7654-2593-3
  24. Історія відкриття Сінайського кодекса
  25. Банк А. В. Византийское искусство в собраниях Советского союза. Ленинград, 1966. С. 296

Посилання[ред.ред. код]