Зорін Олексій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зорін Олексій Михайлович
Зорін Олексій Михайлович

Час на посаді:
1 грудня 1934 — 15 жовтня 1936
ПопередникФранц Друскіс
НаступникОлександр Свіріков

Час на посаді:
1 лютого 1934 — листопад 1934
ПопередникЯків Лівшиць
НаступникПетро Шушков

Народився1899(1899)
Біла Церква, Російська імперія
Помер8 березня 1937(1937-03-08)
Київ, СРСР
ГромадянствоFlag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Нагороди
Орден Леніна

Олексі́й Миха́йлович Зо́рін (1899, Біла Церква, Російська імперія — 8 березня 1937, Київ, СРСР) — радянський залізничник українського походження, начальник Південної (1934) та Південно-Західної залізниці (19341936). Репресований сталінським режимом. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в січні 1934 — березні 1937 р.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олексій Зорін народився у Білій Церкві. До 1917 року був учнем Білоцерківської гімназії, після чого протягом двох років навчався у Комерційному інституті міста Києва. З грудня 1918 по лютий 1919 року входив до партії «Бунд», з лютого 1919 року — член КП(б)У (партквиток № 1654023). Проходив службу в Червоній армії. Виконував обов'язки завідуючого Уїздного статбюро та завідуючого культурним відділом 28-го Дубовецького полку. З серпня по грудень 1919 року був організатором повстанських загонів у Обласному підпільному ревкомі Києва. Наприкінці року був призначений Секретарем Уїздпарткому КП(б)У в Білій Церкві. Після п'яти місяців роботі на посаді, повернувся до активної революційної діяльності, зайнявшись організацією повстанських загонів на території Київської області. З липня по жовтень 1920 року — секретар політвідділу 1-ї Кінної армії на Польському фронті, з жовтня того ж року — заступник завідуючого Управлінням київського губревкому.

З квітня 1921 року по квітень 1922 року обіймав посаду завідуючого Звенигородським уїздним відділом, згодом був підвищений до Голови Звенигородського уїздвиконкому Київської області. З липня 1922 року по квітень 1925 працював на посаді губпрокурора Київської губернської прокуратури, а з квітня по листопад 1925 року — на посаді губернського прокурора міста Києва. Після цього був призначений на посаду окружного прокурора Окрпрокуратури Києва, на якій працював до квітня 1929 року. З квітня 1929 по листопад 1930 — член колегії Наркомюсту УРСР в Харкові.

У листопаді 1930 року обійняв посаду начальника планового відділу Південної залізниці. У лютому 1932 року був підвищений до заступника начальника. З лютого по листопад 1934 року виконував функції начальника Південної залізниці, після чого був переведений на таку ж посаду до Південно-Західної, яку й очолював до жовтня 1936 року.

Член XIII скликання ЦВК УРСР.

За постановою УДБ НКВС УРСР від 15 жовтня 1936 року заарештований з санкції Військового прокурора Київського військового округу Перфільєва. Вироком Військової колегії Верховного суду СРСР від 8 березня 1937 року засуджений до розстрілу за статтями 54-8 та 54-11 КК УРСР. Вирок виконано того ж дня.

25 червня 1957 року кримінальну справу щодо діяльності Олексія Зоріна було закрито через відсутність складу злочину. 7 грудня 1989 року його було остаточно реабілітовано.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Леніна (4 квітня 1936) — за перевиконання державного плану залізничних перевезень 1935 року і 1 кварталу 1936 року, за успіхи у справі найкращого використання технічних засобів залізничного транспорту і його підприємств.

Література[ред. | ред. код]

  • Абраменко Л.М. Постали із забуття. Репресовані залізничники (1919-1953). — Київ : Транспорт України, 2001. — 176 с. — ISBN 966-7098-19-2.

Посилання[ред. | ред. код]