Південно-Західна залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південно-Західна залізниця
Повна назва: Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»
Південно-Західна залізниця.png
Роки функціонування: 1936 — н. ч.
попередньо: Південно-Західні залізниці (1878—1936)
Країна: Україна Україна
Штаб-квартира: Київ
Статус: діюча
Підпорядкування: Укрзалізниця
Телеграфний код: Ю-З
Залізничний код приписки (Чисельний код): 032—034[1]
Залізниці України (територіальний поділ).png
Ширина колії: 1520 мм
Кількість станцій: 315
www.swrailway.gov.ua
Південно-Західна залізниця у Вікісховищі

Півде́нно-За́хідна залізни́ця (ПЗЗ) — одна з найстаріших залізниць України. Управління Південно-Західної залізниці розташоване в столиці України — місті Києві.

Географія[ред.ред. код]

Залізниця, в основному, розташована на території Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької та частково в районах Сумської, Рівненської, Чернівецької, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей.

Райони, що обслуговує залізниця, розташовані в межах поліської і лісостепової зон України. Північна частина залізниці, приблизно по лінії Шепетівка — Житомир — Київ — Ніжин — Бахмач, знаходиться в межах Полісся; Південна — у лісостеповій зоні. У районі розташування залізниці проживає понад 11 млн чоловік.

Межі залізниці[ред.ред. код]

Залізниця межує із залізницями: Московською (станції Зернове, Ворожба, Волфине, Чигинок, Семенівка (останні два переходи на сьогодні розібрано)), Білоруською (станції Хоробичі, Горностаївка, Неданчичі, Бережесть), Одеською (станції Гайсин, Івачків, Закупне, Кельменці), Молдавською (станція Могилів-Подільський), Львівською (станції Здолбунів, Ланівці, Підволочиськ, Гусятин, Олевськ).

Експлуатаційна характеристика[ред.ред. код]

Загальна експлуатаційна протяжність залізниці — 4 668 км.

Розгорнута довжина головних колій становить 6 438,1 км. Південно-Західна залізниця займає друге місце по обсягу перевезень серед шести залізниць України. В загальному обсязі вантажних перевезень України кожна шоста тонна припадає на частку ПЗЗ. Біля третини від загального обсягу пасажирообігу України забезпечується залізничниками Південно-Західної залізниці, в тому числі значна частка міжнародних перевезень.

Електротягою виконується 93,3 % усіх перевезень вантажів та пасажирів.

Експлуатаційну роботу залізниці здійснюють п'ять дирекцій залізничних перевезень — Жмеринська, Київська, Козятинська, Конотопська та Коростенська.

На Південно-Західній залізниці налічується 315 станцій.

Історія[ред.ред. код]

Початок будівництва залізниць на тій території України, що входила до складу Російської імперії, відноситься до 60-х років XIX століття, коли виникла необхідність з'єднання Одеського порту і південно-західних кордонів з центральними областями Росії.

Першу на підросійській Україні залізницю Одеса — Балта, довжиною 213 кілометрів, будували за державний рахунок, будівництво тривало біля трьох років (1861—1865), керував цими роботами барон К. фон Унгерн-Штернберг. У травні 1866 року розпочато будівництво Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Одеса — Балта. Рух потягів на цій лінії було відкрито через 4 роки. Формально початком існування Південно-Західної залізниці є 7 червня 1870 року

Пасажирський вокзал у Києві будувався одразу для двох залізниць — Києво-Балтської та Курсько-Київської. Остання була продовжена до лівого берега Дніпра у Києві, роботи по продовженню тривали до кінця 1868 року але ще два роки будували міст через Дніпро під керівництвом інженера Струве. Перший поїзд зі сторони Курська прийшов до Києва у лютому 1870 року.

У 1871—1876 р.р. збудовані дільниці Жмеринка — Волочиськ, Бердичів — Кривин, у 1890—1897 роках дільниці Жмеринка — Могилів-Подільський, Козятин — Умань, Христинівка — Шпола, Бердичів — Житомир. У 1897 році до залізниці приєднана Фастівська лінія, а в 1902 році — Волинська лінія і збудована дільниця Київ — Коростень.
Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць був затверджений царем 9 червня 1878 року. Остаточне об'єднання Одеської, Києво-Брестської та Бресько-Граєвської залізниць відбулось 1 липня 1878 року.
У 1883 році приєднана збиткова і незавершена Бендеро-Галацька лінія протяжністю 293,5 км.

Майже до 1890-х років XIX століття паровози Південно-Західної залізниці працювали на дровах, лише на південних дільницях (від Жмеринки до Одеси) — на англійському вугіллі, що доставлявся в Одеський порт. Після 1885 року всі паровози поступово стали переводити на донецьке вугілля.[2]

В 1888—1889 роках в Києві по Театральній вулиці (нині — вулиця Лисенка, 6) за проектом архітекторів О. фон Гогена та Б. Куликовського споруджено будівлю Управління Південно-Західних залізниць.

Витрати на навчання і утримання одного учня в училищі при Південно-Західній залізниці становили 13 рублів на місяць, а викладач отримував 290—300 рублів. Середня виручка з одного залізничного пасажира в 1904 році становила 1 рубль 5 копійок. Обід для службовців залізниці був пільговим і коштував 10 копійок.[3] Протягом 1900—1902 років було збудовано лінію Київ-Волинський — Ковель протяжністю близько 400 км.

На 1 січня 1904 року співробітників на залізниці було понад 50 тис. осіб.

У 1913 році розгорнута довжина головних колій становила 3906 верст, у тому числі 1349 верст — дві колії. Рухомий склад налічував 1480 паровозів, 31809 товарних і 1650 пасажирських вагонів. В управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної. Крім того, були ще канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ і лікарська служба.

30 листопада 1913 року відбулося відкриття товарно-пасажирського руху на дільниці Проскурів — Старокостянтинів — Шепетівка. Одночасно почалися роботи з продовження залізничної лінії від Шепетівки до Коростеня, а також прокладання колії Шепетівка — Ізяслав — Ланівці та Ярмолинці — Гусятин (ці магістралі стали до ладу в 1915 та 1916 роках). 1916 року споруджено і лінію Коростень — Виступовичі (на Мозир)[2]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Схема Південно-Західної залізниці
Searchtool.svg Схематична мапа Південно-Західної залізниці (1940)

У подальшому було збудовано ще ряд ліній, переважно місцевого значення — 1925 року стала до ладу Ніжин — Чернігів, 1928 року збудовано лінію Чернігів — Овруч, 1930 року — Чернігів — Горностаївка, 1931 року збудовано залізницю Ворожба — Хутір-Михайлівський та Хутір-Михайлівськийй — Чигинок, 1935 року — лінію Овруч — Білокоровичі, 1936 року стали до ладу дві лінії — Фастів — Житомир та Калинівка — Старокостянтинів, у 1950-і роки збудували невеличку залізницю Житомир — Коростишів протяжністю 27 км.

Єдиними лініями, спорудженими пізніше, стала невелика вантажно-промислова гілка до Київської ГЕС (збудована на початку 1960-х років; з осені 2010 року по ній відкритий пасажирський рух до міста Вишгорода) та лінія Київ-Московський — Миронівка (1981—1983 роки).

Згідно з розпорядженням Міністерства шляхів сполучення СРСР № Г-3998 від 13 лютого 1959 року Конотопське відділення (НОД-5) Московсько-Київської залізниці було передано до складу Південно-Західної залізниці[4].

У лютому 1992 року зі складу Київського та Конотопського відділень Південно-Західної залізниці до складу Білоруської залізниці було передано дільниці Лисички — Кравцовка та Тереховка — Куток (без станцій Лисички та Тереховка, які були у складі Білоруської залізниці). Натомість зі складу Гомельського відділення Білоруської залізниці до складу Коростенського відділення було передано дільницю пост 173 км — Овруч (без станції Овруч, яка була у складі Південно-Західної залізниці.

У 1992 році станції Зернове, Перемога, Чигинок, Семенівка, Угли-Завод, Новгород-Сіверський Брянського відділення Московської залізниці були передані в підпорядкування Конотопського відділення. У 1993 році станцію Волфине Курського відділення Московської залізниці також було передано до Конотопського відділення. Навесні 1994 року станції Тьоткіно, Неонилівка, Крупець та Локоть Конотопського відділення були передані до Курського відділення Московської залізниці[5].

У серпні 1995 року, після будівництва мосту через Десну та 14-кілометрової дільниці Пирогівка — Новгород-Сіверський тупикова лінія Карповичі — Новгород-Сіверський була з'єднана з основною мережею залізниць України[6].

1 грудня 2015 року розпочалась господарська діяльність ПАТ «Укрзалізниця»; державне територіально-галузеве об'єдання «Південно-Західна залізниця» втратило статус окремої юридичної особи і продовжило діяльність як регіональна філія[7].

Ситуація у 2015 році[ред.ред. код]

4 березня Уряд відсторонив від виконання обов'язків директора Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина і просить правоохоронців порушити проти нього кримінальну справу.[8]

17 березня судовим рішенням зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року, яким Тягульського В. Г. призначено виконуючим обов'язки начальника Південно-Західної залізниці. Рішення набрано законної сили 17.03.2015 року.[9]

19 березня Андрій Пивоварський дав велике інтерв'ю УП.[10][11]

19 березня на сайті ПЗЗ зявилося повідомлення:[12]

« Південно-Західна залізниця інформує що в. о. генерального директора Укрзалізниці Бланком М. І.[13] 19.03.2015 р. видано злочинні накази про звільнення з 19.03.2015 р. керівного складу Південно-Західної залізниці.

Дані накази є злочинними, такими, що прямо суперечать Законам України та створюють реальну загрозу національній безпеці України.

З цього моменту вважаємо, що накази та розпорядження Укрзалізниці не підлягають виконанню, як такі, що видаються злочинцем щодо якого порушено та розслідуються кримінальні справи про зловживання владою та службовим становищем.

 »

Електрифікація залізниці[ред.ред. код]

  • 1950 — Київ — Боярка (23 км)
  • 1953 — Боярка — Васильків (14 км)
  • 1955 — Васильків — Мотовилівка (10 км)
  • 1957 — Київ — Бровари (30 км)
  • 1958 — Мотовилівка — Фастів (17 км)
  • 1959 — Київ-Волинський — Ворзель (29 км)
  • 1960 — Ворзель — Клавдієве (11 км)
  • 1963 — Фастів — Миронівка (103 км)
  • 1964 — Фастів — Здолбунів (330 км)
  • 1967 — Бровари — Зернове (320 км)
  • 1968 — Борщагівка — Київ-Петрівка (12 км) та Клавдієве — Тетерів (33 км)
  • 1972 — Дарниця — Баришівка (50 км)
  • 1973 — Баришівка — Яготин (37 км)
  • 1977 — Козятин — Жмеринка (111 км)
  • 1978 — Тетерів — Малин (24 км)
  • 1982 — Малин — Чоповичі (28 км)
  • 1983 — Чоповичі — Коростень (24 км)
  • 1985 — Київ-Деміївський — Трипілля (39 км)
  • 1986 — Трипілля — Миронівка (63 км)
  • 1988 — Чернігів — Семиходи (87 км)
  • 1989 — Жмеринка — Котовськ (199 км, з них на Південно-Західній 81 км)
  • 1994 — Яготин — Гребінка (47 км)
  • 1997 — Жмеринка — Гречани (106 км)
  • 1998 — Гречани — Тернопіль (112 км, з них на Південно-Західній 61 км)
  • 1999 — Ніжин — Чернігів (83 км)
  • 2004 — Воронізька — Шостка (11 км)
  • 2005 — Коростень — Яблунець (42 км)
  • 2006 — Яблунець — Шепетівка (109 км)
  • 2010 — Конотоп — Ворожба[14] (75 км)
  • 2011 — Фастів – Житомир (відкрито 22 серпня)[15] (101 км)

Підпорядковані підприємства[ред.ред. код]

Дорожного підпорядкування
Основні станції

Видатні особи[ред.ред. код]

Начальники залізниці[ред.ред. код]

1877—1879 Бородін Олександр Парфенійович
1880—1895 Андріївський Дмитро Іоякимович
1880—1889 Вітте Сергій Юлійович
1889—1896 Немішаєв Клавдій Семенович
1896—1905 Андріївський Дмитро Іоякимович
1906—1913 Немішаєв Клавдій Семенович
1913—1917 Шміт Вадим Петрович
1917—1918 Михайлов Микола Дмитрович
1918—1919 Новицький А.О.
1919—1920 Неклюдов Василь Петрович
1920—1928 Баженов Леонід Миколайович
1931—1933 Слюсаренко Феодосій Іванович
1933—1934 Друскіс Франц Семенович
1934—1936 Зорін Олексій Михайлович
1936—1937 Свіріков Олександр Георгійович
1937—1938 Оболонний Василь Іванович
1938—1940 Каптєлкін Михайло Іванович
1940—1941 Некрасов П.М.
1943—1945 Гусєв Сергій Васильович
1946—1951 Молчанов Олексій Петрович
1951—1952 Ковальов Герман Васильович
1953—1980 Кривонос Петро Федорович
1980—1999 Олійник Борис Степанович
1999—2000 Олійник Володимир Борисович
2000—2002 Слободян Анатолій Васильович
2002—2005 Кривопішин Олексій Мефодійович
2005 Тягнирядно Юрій Іванович
2006—2015 Кривопішин Олексій Мефодійович
з 2015 Тягульський Володимир Григорович
з 2016 (?) Крючков Віталій Олегович
з 2017 Бевз Григорій Анатолійович

Начальники Південно-Західного округу залізниць (у 1946-1951)[ред.ред. код]

1946—1947 Кривонос Петро Федорович
1947—1951 Ковальов Герман Васильович

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Коди Південно-Західної залізниці
  2. а б http://www.ounb.km.ua/rec/cal/ball.html Хронологічний перелік знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2007 рік
  3. http://mycityua.com/history/2008/01/17/090100.html
  4. Бобылев А. Н. На острых гранях перемен.
  5. Бобылев А. Н. Как добрые соседи.
  6. Анатолий Мураховский. Станет ли Деснянский мост началом реконструкции железнодорожной сети в Украине? // Зеркало недели. Украина. — 1995. — № 32 (11 серпня).
  7. Відсьогодні ПАТ «Укрзалізниця» розпочинає господарську діяльність // Укрзалізниця. — 2015. — 1 грудня.
  8. Південно-Західна залізниця відмовляється виконувати накази «Укрзалізниці» // П'ятниця, 20 березня 2015, 11:44
  9. Рішенням суду зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року про призначення в. о. начальника Південно-Західної залізниці Тягульского В. Г.
  10. Андрій Пивоварський: Не знаю, що потрібно зробити, щоб люди повірили // Севгіль Мусаєва-Боровик, Юрій Панченко, УП _ Четвер, 19 березня 2015, 11:30
  11. Тимофій Милованов. Яким Бачать Український Уряд: Перші 100 Днів // 12 березня 2015, 18:04
  12. Злочинні накази в.о. генерального директора Укрзалізниці Максіма Бланка — звільнення керівного складу Залізниці
  13. Перший заступник генерального директора Укрзалізниці Бланк Максим Ігорович, у 2008, 2012-2014 роках директор, президент компанії «Аструм-Капітал». 16 квітня 2014 року Бланка Максима Ігоровича призначено першим заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України
  14. У 2010 році електрифіковано 99 км експлуатаційних дільниць залізниці
  15. Об'єкт національного характеру

Посилання[ред.ред. код]

Бази даних рухомого складу[ред.ред. код]

Карти та схеми[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]