Південна залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південна залізниця
Південна залізниця logo.png
Роки функціонування: 1869 — н.ч.
Країна: Україна Україна
Штаб-квартира: Харків
Статус: діюча
Підпорядкування: Міністерство інфраструктури України
Експлуатаційна довжина шляхів: >3000 км
Залізниці України (територіальний поділ).png
Ширина колії: 1520 мм
Веб-сайт

«Півде́нна залізни́ця» — одна з шести залізниць України, яка розташовується переважно в межах Харківської, Полтавської та Сумської областей. На час проведення антитерористичної операції на сході України Південній залізниці передана частина майна Донецької залізниці, розташованого на територіях Донецьої та Луганської областей, підконтрольних українській владі[1].

Це одна із найстаріших залізниць (1869 р.). Географічне розташування і конфігурація напрямків та дільниць Південної залізниці визначає її велике транзитне значення. Вона зв'язує Донбас зі столицею України і західними областями, розташована на головному пасажирському напрямку Північ—КримКавказ.

Її колії простягнулись більш ніж на 3 000 км (розгорнута довжина головних колій перевищує 4000 км). Магістраль обслуговує понад 1000 промислових підприємств.

На Південній залізниці функціонують 4 дирекції залізничних перевезень: Куп'янська, Полтавська, Сумська та Харківська. З грудня 2014 року дирекцій стало 5 — до складу Південної увійшла Краснолиманська дирекція українських залізниць.

Історія[ред.ред. код]

Структура Південної залізниці[ред.ред. код]

Дирекції Південної залізниці:

Керівництво залізниці[ред.ред. код]

Курсько — Харково — Азовська

  • О. фон Ган (1869 — 1874 рр.);
  • В. Іванов (1874 — 1886 рр.);
  • Неронов (1887 — 1889 рр.);
  • В. Дворжецький (1889 р.);
  • Л. Богданович (1890 р.);
  • Ізмайлов (1890 — 1891 рр.);
  • Васильєв (1891 — 1895 рр.).

Курсько — Харково — Севастопольська

  • фон Ренкуль Микола Амандович (1896 — 1901 рр.);
  • Крігер (1901 — 1905 рр.);
  • Шмідт Федір Іванович (1906 — 1907 рр.).

Харково — Миколаївська

  • Печковський Володимир Миколайович (1870 — 1889 рр.);
  • Островський Микола Степанович (1890 — 1898 рр.);
  • Шмідт Федір Іванович (1898 — 1901 рр.);
  • Галицинський Федір Олексійович (1901 — 1902 рр.);
  • Волков Володимир Миколайович (1902 — 1906 рр.);
  • Розанов Віктор Олександрович (1906 р.).

Південні залізниці

  • Шмідт Федір Іванович (1907 р.);
  • Розанов Віктор Олександрович (1907 — 1908 рр.).
  • Івановський Іпполіт Костянтинович (1909 — 1910 рр.);
  • Стульгинський Владислав Гнатович (1910 — 1913 рр.);
  • Воскресенський Борис Дмитрович (1913 — 1916 рр.);
  • Язиков Борис Миколайович (1916 — 1917 рр.);
  • Іванов (1923 — 1926 рр.);
  • В. Чорний (1927 — 1928 рр.);
  • П. Бандура (1928 — 1930 рр.);

Південна залізниця

  • Зорін Олексій Михайлович (1934 р.);
  • Шушков Петро Сергійович (1934 — 1937 рр.);
  • Малий І. (1937 — 1938 рр.);
  • Кутафін Семен Васильович (1938 — 1944 рр.);
  • Даниленко Костянтин Іванович (1944 — 1945 рр.);
  • Дмитрюк Петро Андрійович (1945 — 1954 рр.);
  • Кожухар Костянтин Герасимович (1954 — 1959 рр.);
  • Головченко Григорій Іванович (1959 — 1972 рр.);
  • Конарєв Микола Семенович (1972 — 1976 рр.);
  • Шутов Олексій Йосипович (1976 — 1983 рр.);
  • Пучко Олександр Олександрович (1983 — 1995 рр.);
  • Крючков Олег Митрофанович (1995 — 1997 рр.);
  • Несвіт Василь Андрійович (1997 — 2000 рр.);
  • Остапчук Віктор Миколайович (2000 — 2012 рр.);
  • Філатов Олександр Валентинович (2012–2014 рр);
  • Уманець Микола Григорович (2014 — до цього часу)

Електрифікація залізниці[ред.ред. код]

Електрифікація за десятиріччями[ред.ред. код]

Десятиріччя Електрифіковано залізниць, км
1950-ті 190
1960-ті 229
1970-ті 348
1980-ті 37
1990-ті 99
2000-ні 250
2010-ті 295

Плани Укрзалізниці[6][ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]