Зінченко Богдан Олександрович
| Зінченко Богдан Олександрович | |
|---|---|
 Солдат | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
7 жовтня 1977 Старобільськ |
| Смерть |
14 червня 2015 (37 років) Волноваха |
| Громадянство |
 Україна |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2015 |
| Приналежність |
Україна |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська |
| Рід військ |
 Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | Війна на сході України |
Богда́н Олександрович Зі́нченко (нар. 7 жовтня 1977 — 14 червня 2015) — український військовослужбовець, солдат Збройних сил України. Учасник російсько-української війни.
З життєпису[ред. | ред. код]
Народився Богдан 7 жовтня 1977 року в смт. Білолуцьк Новопсковського району Луганської області. Згодом з мамою, Тамарою Петрівною, переїхали до м. Старобільськ. Він був єдиним сином, якого мама виховувала сама. Закінчив середню школу № 1 міста Старобільська (нині — Старобільська гімназія.)У ній він учився з 1 по 9 клас і здобув базову загальну середню освіту.
Після закінчення 9 класів Зінченко Богдан продовжив навчання в професійно-технічному училищі № 118 м. Старобільська. В ПТУ здобув спеціальності електрика та водія. По закінченню училища пішов працювати до проектного бюро. 18 грудня 1995 року був призваний до лав української армії на строкову службу, яку проходив у місті Нікополь, був водієм.
Після демобілізації повернувся додому в Старобільськ; працював, ремонтував будинок. У 2000 році одружився; придбав власний будинок у селі Шульгинка Старобільського району. Працював на птахофабриці — в Новоайдарському районі.
В часі війни мобілізований у січні 2015 року — солдат 72-ї окремої механізованої бригади, навідник, брав участь у бойових діях.
14 червня 2015 року пополудні помер у лікарні міста Волновахи Донецької області від двобічної пневмонії та інфекційно-токсичного набряку легенів.
Похований в селі Чмирівка.
Дитячі роки[ред. | ред. код]
Служба та воєнні роки[ред. | ред. код]
День 1 жовтня 2014 року для Богдана був надзвичайно скорботним. У місті Старобільську прощалися з невпізнаними бійцями, які воювали в зоні АТО й героїчно загинули. Зранку на центральній площі звучала траурна музика, у траурних стрічках були державні прапори, тут же височів великий центральний хрест солдатського кладовища, перев'язаний чорною хусткою, та в кілька рядів стояли накриті державними прапорами труни з тілами 28 загиблих воїнів.
А потім був день 21 листопада 2014 року. На старобільщині він знову оголошений днем скорботи. Земляки з сумом прощалися з дев'ятьма невідомими солдатами, які також загинули в зоні АТО. Саме в ці дні, як пригадує його мама, він прийняв для себе рішення: «Піду добровольцем на захист рідної землі. Якщо не я, то хто?».
Декілька разів ходив до військкомату. І ось 29 січня 2015 року Богдан отримав мобілізаційну повістку та був призваний до лав української армії. Сказав, що піде захищати свою землю і не буде ховатися від труднощів за спини інших. Після закінчення навчання в учбовій частині 6 березня 2015 року він був направлений до смт Волноваха Донецької області, де і проходив службу наводчиком 72-ї бронетанкової бригади.
Коли дозволяли обставини, він спілкувався по телефону з мамою, з друзями.
«Перші дні, ‒ говорив Богдан, ‒ було важко й дуже страшно». Обстрілювали їх з «Градів» і вдень, і вночі. Але тут проявилася справжня армійська підтримка і взаємодопомога. Бійці, які вже не перший місяць перебували в зоні АТО, допомагали новобранцям звикнути до обстрілів, ділилися власним досвідом, як правильно поводитися під час обстрілів, ознайомлювали з різними тактиками ведення бою.
Важкими були побутові умови. Жили солдати в приміщеннях для тварин, спали на холодній підлозі, підстилаючи під себе дошки. Харчувалися погано.
Перші роки війни для нашої Української армії були тяжкими…
Причини смерті[ред. | ред. код]
Склалося так, що через погані побутові умови Богдан дуже застудився і з запаленням легенів лікувався у військових шпиталях. Тяжка хвороба не відпустила його.
Життя бійця обірвалося 14 червня 2015 року. Він помер.
Нагороди[ред. | ред. код]
25 січня 2018 р. мама Богдана, Зінченко Тамара Петрівна була нагороджена «Орденом Матері Бійця АТО»
Документи[ред. | ред. код]
Вшанування[ред. | ред. код]
- На прохання громади на школі, у якій учився Богдан, було вирішено встановити меморіальну дошку. 29 червня 2016-го на будівлі Старобільської гімназії відкрита меморіальна дошка випускнику Богданові Зінченку . На честь нашого Богдана лунав Гімн України, звучали промови військових, учителів та старшокласників. Щороку 14 жовтня, у День захисника України учні Старобільської гімназії покладають квіти на дошку, проводять тематичні зустрічі та класні години, присвячені вшануванню пам'яті загиблого бійця.
Джерела[ред. | ред. код]
- Зінченко Богдан Олександрович [Архівовано 4 травня 2017 у Wayback Machine.]
- На будівлі Старобільської гімназії відкрита меморіальна дошка[недоступне посилання з листопадаа 2019]
- Український Меморіал [Архівовано 23 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Якби не війна [Архівовано 30 грудня 2018 у Wayback Machine.]