Казімєж Вайда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Казімєж Вайда
пол. Kazimierz Wajda
Народився 3 грудня 1905(1905-12-03)
Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина[1]
Помер 8 травня 1955(1955-05-08)[1] (49 років)
Варшава, Польська Народна Республіка[1]
Поховання Раковицький цвинтар
Громадянство  Республіка Польща
Діяльність актор, director of radio drama
Роки діяльності з 1933
У шлюбі з Mira Grelichowskad
IMDb nm0843843
Нагороди та премії
срібний Хрест заслуги Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі

CMNS: Казімєж Вайда у Вікісховищі
Могила Казімєжа Вайди

Казімєж Ян Вайда, пс. «Щепко», «Szczepcio» (нар 3 грудня 1905 у Львові — пом 8 травня 1955 у Варшаві) — польський актор радіо, театру і кіно, журналіст.

Біографія[ред. | ред. код]

Львів'янин, родом з вулиць Грудецької та На Блоні[2].

Освіту здобув у реальному училищі на вул. Шумлянській у Львові[3]. Навчався у Львівській політехніці; склав заочний іспит з акторської майстерності після підготовки у Маріана Білецького.

У 1933 році, створивши персонажа «Щепка» («Szczepcia»), в партнерстві з Генріком Фоґельфенґером у ролі «Тонька», він почав з'являтися в радіодрамі Wesoła Lwowska Fala у етюдах Віктора Будзинського, а потім у власних постановках. Популярність їм принесли ролі львівських батярів. Завдяки його виступам програма швидко перетворилася з місцевої програми на найпопулярнішу радіопрограму довоєнної Польщі та одну з найпопулярніших за всю історію Польського радіо (понад 6 мільйонів постійних слухачів).

Він також зіграв роль Щепка у трьох фільмах: «Буде краще» (1936), «Волоцюги» (1939, у фільмі дует виконав пісню під назвою «Львів у світі один», відому також як «Тільки у Львові») та «Серце Батяра» (1939 р., після початку Другої світової війни, негатив фільму втрачено). Дует Щепка і Тонька також називали: «tajojkowie» (від фрази, яку вони використовували: ta joj)[4], «львівські трубадери» (від трубадури)[5].

Був диктором львівської станції Польського радіо, а в травні 1938 року призначений репортером новин[6]. У липні 1938 року преса повідомила, що Вайда відмовився від авіарейсу, який потім розбився в Румунії 22 липня 1938[7][8].

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 року разом з Фогельфенгером він евакуювався з Польщі, потім через Румунію, Югославію та Італію дістався Франції[9]. Під час війни він був учасником «Польського солдатського ревю» від Lwowska Fala у Франції, Англії та на Західному фронті, діючи з польськими збройними силами[9]. Він був солдатом 1-ї бронетанкової дивізії генерала Мачека, виступаючи разом з Фогельфенґером і Генриком Гаусманеном для воюючих солдатів, також у бункерах[10]. У Нідерландах у 1944 році отримав звання другого лейтенанта[11].

Після війни повернувся до Польщі. Працював у розважальній редакції Польського радіо (між іншим з Єремієм Пшиборою). Він займався в основному радіопередачами з циркових вистав, організованих для робітників на робочих місцях[12]. На радіо вів розважальну програму «У суботу після роботи»[9]. Він також був автором тексту пісні Walczyk murarski (муз. Владислав Шпільман). У вересні 1953 року він написав вірш під назвою «Грудецькі квіти»[13].

Його дружиною була артистка Міра Греліховська. Також мав сестру.

Помер від серцевого нападу 8 травня 1955 року у Варшаві[9]. Похований на Раковицькому цвинтарі в Кракові 12 травня 1955[14][15] (квартал М; там же похована його мати Вікторія Вайда, 1870 р.н., померла 3 квітня 1955 р.)[16].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Радіошоу[ред. | ред. код]

  • Щаслива львівська хвиля (1933)[17]

Ордени та нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Freebase Data DumpsGoogle.
  2. Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com.  Czas filmu: 4:01.
  3. Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com.  Czas filmu: 4:23.
  4. „Tajojki lwowskie” – Szczepko i Tońko w filmie „Włóczęgi”. Robotnik. Nr 97: 6. 5 kwietnia 1939. 
  5. Tadeusz Sobolewski (23 kwietnia 1939). Z ekranów. Tydzień filmowy. Prosto z Mostu. Nr 17: 5. 
  6. Nominacje i zmiany personalne w rozgłośni lwowskiej. Gazeta Lwowska. Nr 111: 2. 18 maja 1938. 
  7. Szczegóły strasznej katastrofy samolotowej. Goniec Częstochowski: 2. Nr 168 z 28 lipca 1938. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 20 січня 2023. 
  8. Specjalna komisja techniczna bada przyczynę katastrofy samolotu polskiego. „Szczepko” miał szczęście. Głos Lubelski. Nr 202: 1. 25 lipca 1938. 
  9. а б в г Adam Warzocha (21-26 grudnia 1990). Śpij moji sercy cichutko. Nowiny. Nr 262: 1, 3. 
  10. Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com.  Czas filmu: 43:00-44:21.
  11. Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com.  Czas filmu: 44:21-44:32.
  12. Jeremi Przybora: Przymknięte oko opaczności. Memuarów część II.
  13. Dary do biblioteki i zbiorów Koła Lwowian. Biuletyn (Koło Lwowian w Londynie). Nr 42: 94. Grudzień 1981. 
  14. Kazimierz Jan Wajda. Życie Warszawy. Nr 110: 5. 10 maja 1955. 
  15. Z kroniki żałobnej. Kazimierz Wajda. Dziennik Polski. Nr 112: 7. 12 maja 1955. 
  16. Zarząd Cmentarzy Komunalnych w Krakowie. Internetowy lokalizator grobów. Wajda. rakowice.eu. 
  17. Kazimierz Wajda, Henryk Vogelfänger. Szczepko i Tońko. Dialogi radiowe z «Wesołej Lwowskiej Fali». Lwów 1934.
  18. M.P. z 1954 r. nr 98, poz. 1160.
  19. M.P. z 1923 r. nr 12, poz. 21
  20. Dekoracja odznaczonych w lwowskim Pałacu Wojewódzkim. Gazeta Lwowska. Nr 100: 3. 5 maja 1939. 

Посилання[ред. | ред. код]