Карл фон Гогенварт
| Карл Зіґмунт фон Гогенварт нім. Karl Sigmund Graf von Hohenwart | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 6 лютого 1871 — 30 жовтня 1871 | |||
| Попередник: | Альфред Юзеф Потоцький | ||
| Спадкоємець: | Людвиг фон Гольцґетан | ||
| Народження: |
12 лютого 1824 Відень, Австрійська імперія | ||
| Смерть: |
29 квітня 1899 (75 років) Відень, Австро-Угорщина | ||
| Країна: | Долитавщина і Австрійська імперія | ||
| Партія: | Federalist Partyd | ||
| Рід: | Earls of Hohenwartd | ||
| Батько: | Андреас фон Гогенварт | ||
| Діти: | Rudolf Graf Hohenwartd і Gilbert von Hohenwartd | ||
| Нагороди: | |||
Карл Зіґмунт фон Гогенварт (нім. Karl Sigmund Graf von Hohenwart; *12 лютого 1824, Відень, Австрійська імперія — †29 квітня 1899, Відень, Австро-Угорщина) — австро-угорський державний діяч, в 1871 заміщав посаду міністр-президента Цислейтанії. Граф.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Син графа Андреаса фон Гогенварта, племінник і спадкоємець багатого краінской дворянина, графа Франца Йозефа Ґаннібала фон Гогенварта (1771-1844). Внучатий племінник Сигізмунда Антона фон Гогенварта, архієпископа Відня.
У різні роки був головою адміністрації комітату Фіуме, намісником (ландшефом) Каринтії, штатгальтером Верхньої Австрії.
Був лідером впливової консервативної політичної групи прихильників федералізації країни. Вважав, що, що федералізм на основі рівності національностей і примирення німців зі слов'янами є єдиним способом зберегти імперію. При цьому компроміс Гогенварт мислив як досягнення домовленості між вищим дворянством Австрії і національних регіонів, виводячи таким чином за дужки широкі маси населення.
Формування і перші кроки уряду[ред. | ред. код]
У 1871 несподівано для багатьох очолив уряд, в який увійшли також: відомий економіст Альберт Шеффле (міністр землеробства і міністр торгівлі) та чеський просвітитель Йосиф Їречек (міністр культури і освіти). Поляк Казимир фон Грохольський (офіційно — міністр без портфеля) став урядовим уповноваженим у справах Галичини. Уряд заявив, що є «безпартійним». Крім того, було зроблено заяву, що своєю місією кабінет бачить досягнення національного примирення.
Після прийняття Закону про бюджет на 1871, Гогенварт розпустив Рейхсрат і регіональні парламенти, оголосив про проведення нових виборів. Глава уряду вважав, що має достатній вплив на великих землевласників і зможе збільшити присутність в легіслатурах федералістів-консерваторів. Таким чином Гогенварт готував ґрунт для реалізації свого головного політичного проекту — федералізації.
Підготовка угоди з чехами[ред. | ред. код]
Альберт Шеффле за дорученням уряду вступив в таємні переговори з чеською дворянською верхівкою і досяг угоди, яка була формалізована в двох документах — «Фундаментальних статтях» і «Законі про національності».
«Фундаментальні Статті» припускали проведення в Богемії конституційної реформи і встановлення федеративних відносин цієї землі з Австрією. По-перше, «Фундаментальні Статті» підтверджували умови Австро-угорської угоди 1867. По-друге, передбачалося створення спеціального представництва Богемії в австрійському парламенті. Сам австрійський парламент був би переформатований і став би зібранням представників кількох коронних земель. Він мав би займатися економічними, військовими і міжнародними справами. По-третє, Палату панів (Heerenhaus) мав замінити Сенат, якому мали передати функції контролю над укладанням і виконанням міжнародних угод, вирішення конфліктів з питань юрисдикції, прийняття рішень про зміну конституційного законодавства. Питання управління внутрішньою політикою Богемії передбачалося повністю передати її парламенту.
«Закон про національності» припускав зміну адміністративно-територіального устрою і створення національно однорідних областей. Чеська і німецька повинні були стати офіційними і рівноправними мовами Богемії.
У вересня 1871 почав роботу Ландтаг Богемії нового скликання, в якому переважали чехи. В результаті німецькі депутати прийняли рішення не брати участі в роботі земельного парламенту. 12 вересня імператор Франц Йосиф видав офіційний Імперський Рескрипт з приписом богемському Ландтагу підготувати конституційну реформу. Депутати одностайно проголосували за «Фундаментальні Статті» і «Закон про національності». Передбачалося, що після того, як Франц Йосип підпише прийняті закони, він буде коронований як король Богемії.
Реакція на проект угоди[ред. | ред. код]
Оприлюднення умов компромісу викликало масову критику, перш за все — з боку німецьких лібералів і угорців. У Богемії і Відні почалися заворушення. Одночасно проект критикувала і частина чеської громадськості: пропозицію про створення національно однорідних округів вони сприйняли як початок поділу Богемії на чеську і німецьку частини. Парламенти Моравії і Сілезії виступили проти об'єднання з богемським Ландтагом.
Найзапеклішими критиками проекту стали міністр закордонних справ Фердинанд фон Бейст і прем'єр-міністр Транслейтанії Дюла Андраші. Бейст заявив імператору, що проведення реформи призведе до формування потужної німецької опозиції і може стати приводом для втручання у внутрішні справи імперії з боку Німеччини. Андраші висловив занепокоєння, що федералізація може зробити негативний вплив на фінанси і державну стійкість Австро-Угорщини. Угорська еліта боялася, що надання автономії Богемії призведе до зниження в імперії статусу Угорщини і буде сприяти розвитку національних рухів в регіонах з неугорських населенням.
Протести з боку громадськості, думка Бейста і Андраші привели до зміни позиції імператора. 20 жовтня Франц Йосип видав новий рескрипт, який скасував дію указу від 12 вересня. Гогенварт зробив спробу досягти з чехами нової угоди, однак його пропозиції були відхилені. 27 жовтня уряд пішов у відставку — так само несподівано, як і був призначений.
Подальша кар'єра[ред. | ред. код]
Після відставки Гогенварт став великим парламентським діячем. У Рейхсраті він керував консервативною «імперською партією», яка завдяки коаліції з старочехами і поляками домінувала в парламенті, був головою виконавчого комітету. Коаліція, яка отримала найменування «Залізне кільце», протягом довгих років надавала парламентську підтримку кабінету Едварда Тааффе.
У 1885 був призначений президентом Вищої рахункової палати, яким залишався до самої смерті. У 1891 заснував в Рейхсраті впливове об'єднання (Hohenwartklub), яке об'єднало богемських землевласників, німецьких клерикалів, а також представників інших народів імперії — словенців, хорватів, русинів.
Джерела[ред. | ред. код]
- Taylor, A.J.P. The Habsburg Monarchy 1809—1918: A History of the Austrian Empire and Austria-Hungary. London: Hamish Hamilton, 1946.
- Winters, Stanley B. and Joseph Held. Intellectual and Social Development in the Habsburg Empire From Maria Theresa to World War I. Boulder: Columbia University Press, 1975.
- Kann, Robert A. The Multinational Empire: Nationalism and National Reform in the Habsburg Monarchy 1848—1918 Volume 1: Empire and Nationalities. New York: Columbia University Press, 1950.
- Redlich, Joseph. Emperor Francis Joseph of Austria: A Biography. New York: The MacMillan Company, 1929.
- May, Arthur J. The Habsburg Monarchy: 1867—1914. Cambridge: Harvard University Press, 1951.
- Crankshaw, Edward. The Fall of the House of Habsburg. Middlesex: Penguin Books Ltd., 1983
- Hohenwart Karl Sigmund Graf von. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 (ÖBL). Band 2, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1959.
- Robert A. Kann: Hohenwart, Karl Graf von. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 9, Duncker & Humblot, Berlin 1972.
|
