Квіткокол садовий
| Квіткокол садовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_(cropped).jpg) Самець садового квіткокола
_(cropped).jpg) Самиця садового квіткокола
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Diglossa baritula Wagler, 1832 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Квіткокол садовий[2] (Diglossa baritula) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Мексиці і Центральній Америці.
.jpg)
_(7439972264)_(cropped).jpg)
Довжина птаха становить 10-12 см. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова і верхня частина тіла синювато-сірі, голова більш темна. Підборіддя і верхня частина горла синювато-сіра, решта нижньої частини тіла рудувато-коричнева. У самиць голова і верхня частина тіла сірувато-оливкові, крила і хвіст більш темні, на крилах світлі смужки. Горло, груди і боки попелясто-коричневі, на грудях нечіткі темні смуги, живіт коричневий. Дзьоб чорний, біля основи рожевуватий, вузький, вигнутий догори, на кінці гачкуватий. Лапи тьмяно-рожеві. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення дорослих птахів, однак у молодих самицт голова і верхня частина тіла оливкові або оливково-коричневі, крила і хвіст більш темні. Махові пера мають світлі края. Горло і груди тьмяно-жовтуваті, на грудях нечіткі темні смуги. Живіт і гузка охристі.
Виділяють три підвиди:[3]
- D. b. baritula Wagler, 1832 — високогір'я центральної Мексики (від південного сходу Халіско до перешийка Теуантепек);
- D. b. montana Dearborn, 1907 — високогір'я південної Мексики (Чіапас), Гватемали і Сальвадору;
- D. b. parva Griscom, 1932 — високогір'я від східної Гватемали (Сьєрра-де-лас-Мінас[en]) до Нікарагуа.
Садові квіткоколи мешкають в Мексиці, Гватемалі, Сальвадорі, Гондурасі і Нікарагуа. Вони живуть в гірських сосново-дубових[en] і хмарних тропічних лісах, у високогірних чагарникових заростях, на високогірних барвінкових луках, в парках і садах. Зустрічаються поодинці, на висоті від 1200 до 3350 м над рівнем моря. Живляться нектаром кручених паничів, лобелій і леандр Leandra[4]. Гніздо чашоподібне, робиться з моху, хвої і корінців, розміщується в чагарниках. В кладці 2-3 блакитнуватих яйця, поцяткованих коричневими і сірими плямками.
- ↑ BirdLife International (2016). Diglossa baritula: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 03 липня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 03 липня 2022.
- ↑ Maloof, Joan E; Inouye, David W (Oct 2000). Are nectar robbers cheaters or mutualists?. Ecology. 81 (10): 2651—2661. CiteSeerX 10.1.1.463.752. doi:10.1890/0012-9658(2000)081[2651:ANRCOM]2.0.CO;2. ISSN 0012-9658.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |