Кодекс законів про працю України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кодекс законів про працю України
Закон України
Малий Державний Герб України
Загальна інформація
Повна назва: Кодекс законів про працю України
Абревіатура: КЗпП
Номер: 322-VIII
Дати
Прийнятий: 10 грудня 1971
Діє/діяв з: 17 грудня 1971
Остання редакція: 2 грудня 2017
Статус: Чинний

Кодекс законів про працю України (скор. КЗпП) — кодекс правових норм, які визначають правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. Право на працю в Україні гарантоване статтею 43 Конституції України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва, піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП).

Право громадян України на працю — це право громадян України, що забезпечується державою, на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, вільний вибір професії, роду занять і роботи.

Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті реструктуризації підприємств (ст. 2 КЗпП).

Джерело[ред. | ред. код]