Кодо (мистецтво)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кодо (яп. 香 道 «шлях аромату») - мистецтво складання пахощів. Поряд з тядо (яп. 茶道 «шлях чаю») і кадо (яп. 華 道 «шлях квітки») є одним з так званих трьох головних мистецтв Японії яп. 日本 三 芸 道.

Опис[ред. | ред. код]

У VI столітті в зв'язку з проникненням в Японію з інших азіатських регіонів різних релігійних течій, набули поширення і різноманітні ароматичні рослини. З урахуванням регіону вирощування вони отримали таку класифікацію: кяра (Індія), манака (Малакка, Малайзія), ракоку (суч. Таїланд, М'янма), суматора (Суматра), манабан і сасора (Південно-Східна Азія), кожен відрізняється своїм певним ароматом. Разом з додатковими п'ятьма смаками (солодкий кан, кислий сан, гострий сін, пересолений кан і гіркий ку) вони становлять т. зв. ріккоку-гомі (яп. 六 国 五味 «шість країн - п'ять смаків»).

З часом популярність кодо росла. В період Камакура виникли токо - змагання з відгадування ароматів. Учасники дійства, заздалегідь підготувавши свої пахощі, обмінювалися ними і після запалювання крім оцінки ароматичних якостей повинні були підібрати їм найбільш підходящі назви, пов'язані з віршами жанру вака, переказами, давньою літературою. В період Токугава були написані основні літературні пам'ятки, що висвітлювали теоретичні знання, що стосувалися кодо - «Сад орхідей мистецтва кодо» (1737) і «Сливи скромного житла мистецтва кодо» (1748 рік) [1].

В даний час існують спеціалізовані школи мистецтва кодо. Найбільшими з них є Оіе-рю і Сіно-рю [1].

Пахощі за способом використання[ред. | ред. код]

За способом використання виділяються сім видів пахощів [2]:

  1. Сенко (ароматичні палички). Є найпоширенішим видом пахощів. Підрозділяються на ніой-сенко (палички, використовувані для естетичних цілей) і сугі-сенко (палички, використовувані при поминання померлих).
  2. Неріко (змішані пахощі). Різноманітні ароматичні компоненти, змішані з медом і вугіллям, скочуються в кульки і закладаються в гарячий попіл.
  3. Кобоку (ароматична деревина). Невеликі дерев'яні пластинки, виділяють аромат при нагріванні.
  4. Дзуко (парфуми-пахощі). Виготовляються з різних видів ароматичної деревини пудра, що наноситься на шкіру.
  5. Інко (ароматичні печатки). Висушені спресовані ароматичні компоненти, що розігріваються в гарячому попелі.
  6. Макко (ароматична крихта). Дрібна крихта з ароматичної деревини кобоку.
  7. Ніоі-букуро (ароматичний мішечок). Матерчаті мішечки з ароматичними компонентами всередині.

Найбільш популярні пахощі[ред. | ред. код]

У середньовіччя і зараз найбільш популярними речовинами, використовуваними в кодо, є: серед продуктів рослинного походження - бодян, бензойна смола, борнеол, гвоздика, камфора, кориця, ладан, мирра, нард, пажитник і сандал, серед продуктів тваринного походження - кайко (порошок з раковин молюсків) і мускус [3].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Войтішек Е. Е., Нікітіна Я. А. [http: //www.nsu. ru / xmlui / bitstream / handle / nsu / 4786 / 18.pdf Мистецтво ко: до: («шлях аромату») в традиційній і сучасній культурі дозвілля Японії] // Вісник НГУ. Серія: Історія, філологія. — Новосибірськ : Новосибірський державний університет, 2011. — Вип. 4: Сходознавство. — С. 130-138. — ISSN 1818-7919.

Посилання[ред. | ред. код]