Кондратець Іван Якович
| Кондратець Іван Якович | ||
|---|---|---|
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
22 червня 1919 Варва | |
| Смерть |
24 жовтня 2003 (84 роки) Варва, Чернігівська область, Україна | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Військова служба | ||
| Війни / битви | німецько-радянська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Кондратець Іван Якович (*22 червня 1919 — †24 жовтня 2003) — Герой Радянського Союзу (1944)
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у містечку Варва Гнідинської волості Лохвицького повіту Полтавської губернії (тепер райцентр Чернігівської області) 22 червня 1919 р. у селянській родині. У 1934 році закінчив 7 класів і почав працювати у Варвинському поштовому відділенні. 1 квітня 1937 р. І. Кондратець перейшов на посаду діловода Варвинського районного відділення Держбанку.
29 вересня 1937 р. він був заарештований за обвинуваченням у приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації, ідеалізацію ворогів та зрадників Батьківщини, вихваляння фашизму. Йому інкримінували написання анонімного листа до Варвинського відділення НКВС про одного з працівників місцевого відділення Ощадбанку. Але він рішуче відкинув обвинувачення.
28 травня 1938 р. на судовому засіданні спеціальної колегії Чернігівського обласного суду він визнав себе винним і був засуджений за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 7 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із пораженням у правах на три роки. Така поступливість юнака має доволі просте пояснення. В архівно-слідчій справі знаходиться лист батька І. Кондратця, в якому він просив спецколегію Чернігівського облсуду розглянути справу його сина, який восьмий місяць перебуває у Прилуцькій в'язниці з набряками всього тіла, і не дати йому померти у 18 років.
Покарання І. Кондратець відбував у Кулайтаборі НКВС в Архангельській області, а після звільнення виїхав до Джизакського району Самаркандської області, де працював рахівником у колгоспі ім. Н. К. Крупської.
1 січня 1943 р. він був призваний до лав Червоної Армії і відправлений до Ташкентського кулеметного училища, що дислокувалося у Темезі (Казахстан). Невдовзі І. Кондратця було направлено на фронт до 184-го стрілецького полку 62-ї гвардійської стрілецької дивізії.
28 вересня 1943 р. у складі передового загону одним з перших форсував Дніпро й І. Кондратець (в районі Мишурина Рогу Верхньодніпровського району Дніпропетровської області). У критичний момент бою він замінив командира і підняв бійців на штикову атаку. Відділення утримувало позиції до підходу основних сил. За проявлений героїзм І. Кондратець був представлений до нагороди. Як зазначається в нагородному листі, «при наступі проявив зразки мужності, відваги та героїзму. Він увесь час йшов попереду, також він замінив командира взводу та продовжив наступ, в результаті чого бойова задача була повністю виконана. Сам особисто знищив 11 солдатів та офіцерів супротивника. 18 жовтня 1943 р., перебуваючи в бойовій охороні, побачив групу німецьких розвідників, що наближалися, кинувся на них, захопив у полон офіцера і знищив 2 солдатів супротивника та захопив ручний кулемет. За проявлені героїзм і відвагу в боях гідний звання Героя Радянського Союзу».
22 лютого 1944 р. І. Кондратцю було присвоєно звання Героя Радянського Союзу[1], але цю нагороду він отримав лише через 22 роки.
Тим часом на початку листопада 1943 р. під Кривим Рогом 184-й гвардійський стрілецький полк потрапив в оточення. І. Кондратець був контужений та поранений у голову й опинився у таборі для військовополонених в Кривому Розі, а згодом потрапив до таборів у Холмі, Кракові і, нарешті, до «табору смерті», що був розташований неподалік від німецького міста Гамбург. Цей табір відвідували німецькі офіцери з метою вербування військовополонених. Зважаючи на те, що втекти з концтабору було неможливо, І. Кондратець погодився на їхню пропозицію і був направлений до школи розвідників у м. Меве (Східна Пруссія), де перебував близько місяця.
9 листопада 1944 р. в рамках операції «Цепелін» І. Кондратець разом з напарником був переправлений через лінію фронту. Після переходу нейтральної смуги він підійшов до вартового і попросив відправити його до командира роти, якому дав свідчення щодо своєї приналежності до агентури німецької розвідки.
Проте доля І. Кондратця була вирішена не його свідченнями, а першою судимістю. Після проведення слідства він був засуджений військовим трибуналом 3-го Білоруського фронту за ст. 58-1 «б» КК РРФСР до 15 років виправно-трудових робіт з поразкою в правах на 5 років .
Покарання І. Я. Кондратець відбував у таборі «Піщаний» МВС СРСР (Карагандинська область Казахської РСР).
Рівно через 9 років після оголошення вироку Комісія по перегляду кримінальних справ на осіб, що були засуджені за контрреволюційні злочини та утримуються в таборах і в'язницях МВС СРСР і знаходяться у засланні на поселені, прийняла рішення: «Вважати за необхідне опротестувати вирок по справі на предмет зниження Кондратцю І. Я. строку покарання до фактично відбутого».
Через півтора року суд задовольнив прохання, і 23 липня 1955 р. І. Кондратець вийшов на свободу.
У 1957 р. він повернувся до рідної Варви — через 30 років після першого арешту. Почав працювати бригадиром бригади каменярів. Але за декілька років стан його здоров'я погіршився — далися взнаки довготривале перебування в таборах. І. Кондратець став інвалідом, йому була призначена крихітна пенсія.
У 60-х рр. минулого століття ставлення до фронтовиків покращилося: 9 Травня стало державним святом, а колишні військовополонені отримали статус ветеранів та медалі «За перемогу над Німеччиною». Розгорнулась робота з пошуку героїв війни, нагороди яким не були вручені.
Їхні прізвища оголошували по радіо, друкували в газетах. Так дізнався про високу нагороду й І. Кондратець — хтось показав йому номер газети «Красная звезда», в якій був опублікований список Героїв Радянського Союзу.
За своєю нагородою І. Кондратець, зважаючи на доволі незвичну ситуацію (дві судимості за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР та ст. 58-1 «б» КК РРФСР), поїхав до Москви в нагородний відділ Міністерства оборони. З ним провели розмову, уточнили обставини перебування на фронті. Здоровий глузд врешті-решт узяв гору, й І. Кондратець був визнаний Героєм Радянського Союзу. Згодом були скасовані й обидва вироки.
Ім'я І. Кондратця увійшло до книги нарисів про Героїв Радянського Союзу — уродженців Чернігівської області, яка вийшла друком у 1982 р., але в нарисі біографія героя була «підчищена».
Помер 24 жовтня 2003.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 22 февраля 1944 года [Архівовано 3 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 5 марта (№ 13 (273)). — С. 1
Джерела[ред. | ред. код]
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с.
- Чистяков Н. Ф. Глава четвертая. В годы мирные // По закону и совести.. — М.: Воениздат, 1979. — 256 с.
- Звягинцев В. Глава 28. Дело Кондратца (история о подвиге, совершенном в перерыве между судимостями) // Трибунал для героев. — М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2005. — 574 с. — ISBN 5-94849-643-0.
- Героев подвиги бессмертны: очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Черниговской области / сост.: М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев. — Киев: Политиздат Украины, 1982. — С. 145—147. — 422 с.
- Березняк Н. Г. Герои Советского Союза — узбекистанцы. — Ташкент: Узбекистан, 1984. — С. 161. — 384 с.
- http://history-poltava.org.ua/?p=11450 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2428 [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]
| |||||||
