Конрад Шуллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Конрад Шуллєр)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конрад Шуллер
Konrad Schuller
Народився 7 травня 1961(1961-05-07) (62 роки)
Брашов, Румунія
Країна  Німеччина
Діяльність журналіст, письменник
Знання мов німецька
Посада редактор Frankfurter Allgemeine Zeitung
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шуллер.

Конрад Шуллер (нім. Konrad Schuller; нар. 7 травня 1961, Брашов, Румунія) — німецький журналіст та письменник.

Біографія[ред. | ред. код]

Шуллер народився в 7 травня 1961 року в Румунії. Коли йому виповнилось 15 років, переїхав з родиною до ФРН. Вивчав історію та економіку в Німецькій школі журналістики (Deutsche Journalistenschule) в Мюнхені, де здобув освіту журналіста.

У 1990–1992 роки працював в німецькій службі Бі-бі-сі, після чого пішов працювати до Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ). У 1995–2001 роках працював кореспондентом газети в Берліні. У 2001 році був членом редакторської колегії — засновників FAZ Sonntagszeitung (недільний випуск газети), де він до 2004 року відповідав за політичні новини з-за кордону. Починаючи з 2004, Шуллєр працює журналістом FAZ у Польщі та Україні.

2009 року побачила світ книжка Конрада Шуллера «Der letzte Tag von Borów» («Останній день Борова») — оповідання про бійню 1944 року в Боруві, польському селі, що знаходиться неподалік міста Аннополя в Красницькому повіті[1].

Конрад Шуллер та Україна[ред. | ред. код]

У жовтні 2010 року Валерій Хорошковський, тогочасний Голова Служби безпеки України, заявив в інтерв'ю Конрадові Шуллеру, що за ним встановлене спостереження співробітниками служби.[2] За словами Валерія Хорошковського, спостереження було встановлене 2009 року, коли Президентом був Віктор Ющенко, оскільки Конрад Шуллєр мав проблеми з акредитацією, й СБУ мала перевірити, «чи роз'їжджає він як журналіст, чи в якійсь іншій якості».

Натомість, Служба безпеки України ще раз заявила, що не здійснювала стеження за журналістом, лише проводила перевірку[3]:

В інтерв'ю пану Шуллеру голова СБУ Валерій Хорошковський розповів про факт отримання сигналу у 2009 році (тобто ще за минулої влади) щодо можливої протиправної діяльності іноземної особи на території України, яка не була акредитована в якості журналіста

У прес-службі уточнили, що СБУ відповідно до законодавства були здійснені відповідні перевірочні заходи.

За словами Конрада Шуллера, про зацікавленість ним з боку СБУ стало відомо, після того, як двох його інформаторів стала перевіряти Служба безпеки.

Про події в Україні[ред. | ред. код]

На думку Конрада Шуллера, на відміну від Юлії Тимошенко, радикально налаштованої і харизматичної «богині революції», що прагнула звести рахунки зі старими ворогами, Віктор Ющенко «не був якобінцем», прагнув порозуміння з опонентами та поступових перетворень.[4]

Після успіху Помаранчевої революції конфлікт між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко був неминучий та призвів до відставки уряду Тимошенко у вересні 2005 року. Ринково-ліберальні погляди економіста та колишнього голови Національного банку України, прагнення стабілізації економіки країни та залучення якнайбільшого обсягу інвестицій були несумісні з лівим популізмом Юлії Тимошенко, яка прагнула знищення олігархів, націоналізації та реприватизації підприємств, радикального втручання держави в економіку країни заради досягнення цієї мети[5].

Також у своїх статтях Конрад Шуллер висвітлював, серед іншого, питання про нерозкриті таємниці минулого Юлії Тимошенко і можливу співучасть у злочинах Павла Лазаренка, за які той поніс покарання в США[6] та її образ мучениці, «української Жанни д'Арк», що увібрав у себе еротичні риси Барбі[7]; про маєток та майно «родини» Віктора Януковича після обрання Президентом України 2010 року[8]; про газовий конфлікт взимку 2009 року.[9] Висвітлення судового процесу над Юлією Тимошенко[10] принесло йому «Премію свободи».

Восени 2012 року на підставі окремої думки[11] голів місій спостереження ОБСЄ та ПАРЄ щодо виборів до Верховної Ради України та, серед іншого, піклуючись про оголошене Юлією Тимошенко «голодування», став вимагати від західних, в першу чергу, польських, політиків запровадити режим ізоляції українських висопосадовців, Президента України, Генерального прокурора, голови Служби безпеки, та всіх тих, хто брав участь в «показових процесах».

Праці[ред. | ред. код]

  • Der letzte Tag von Borów — Polnische Bauern, deutsche Soldaten und ein unvergangener Krieg. Herder, Freiburg 2009, ISBN 978-3-451-30116-2

Критика[ред. | ред. код]

Через викривлення фактів у статтях стосовно ситуації в Україні, український політолог Костянтин Бондаренко припускає, що Конрад Шуллер поширює на сторінках FAZ «відверту „джинсу“ з тенденційною забарвленістю»[12]. Український журналіст Олександр Михельсон вважає, що поява статті Конрада Шуллера «Der gute Mann von Kiew?» (Добра людина з Києва?)[13] від 2 листопада 2012 року в будь-якому українському виданні була би «сприйнята як відверта „джинса“»[14].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Fremdenführer durch die Hölle, Rezension von Schullers Buch im Tagesspiegel, August 2009. Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 2 листопада 2012.
  2. ↑ F.A.Z.-Korrespondent wurde bespitzelt. Frankfurter Allgemeine Zeitung. 10 жовтня 2010. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  3. ↑ Хорошковський визнав, що за німецьким журналістом стежили. Телекритика. 11 жовтня 2012. Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 2 листопада 2012.
  4. ↑ Höhepunkt des Machtwechsels. Frankfurter Allgemeine Zeitung. 27 грудня 2004. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2012.
  5. ↑ Das dramatische Ende eines revolutionären Traumpaares. Frankfurter Allgemeine Zeitung. 13 вересня 2005. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2012.
  6. ↑ Partnerin oder Komplizin?. 1 лютого 2010. Архів оригіналу за 21 листопада 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  7. ↑ Kluger Zopf. 29 серпня 2011. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  8. ↑ Wenn die Masken wackeln. 30 червня 2012. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  9. ↑ Der Zickzackweg des Brennstoffs. 7 січня 2009. Архів оригіналу за 8 березня 2014. Процитовано 2 листопада 2012.
    Russland und Ukraine unterzeichnen Gasvertrag. 19 січня 2009. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  10. ↑ Zwei Welten in einem winzigen Gerichtssaal. 11 жовтня 2011. Архів оригіналу за 17 березня 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  11. ↑ Критична заява голів місій ОБСЄ та ПАРЄ про вибори в Україні не відбиває думки спостерігачів ПАРЄ - Чавушоглу. УкрІнформ. 1 листопада 2012. Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 2 листопада 2012.
  12. ↑ Бондаренко Кость (5 грудня 2012). Шуллеріада: якщо вірити "Frankfurter Allgemeine Zeitung", в Україні є єдиний проєвропейський політик – Микола Янович Азаров. Фонд Українська політика. Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 17 січня 2013.
  13. ↑ Доступ до статті в інтернеті платний
    Konrad Schuller. Der gute Mann von Kiew? Ministerpräsident Asarow spricht über Machtkämpfe innerhalb der ukrainischen Führung // Frankfurter Allgemeine Zeitung. — . — Вип. № 256. — С. 10.
  14. ↑ Олександр Михельсон (17 листопада, 2012). Азаров vs Фірташ. Український тиждень. Архів оригіналу за 22 листопада 2012. Процитовано 17 січня 2013.
  15. ↑ Німецький журналіст Конрад Шуллер отримав Премію Свободи за репортажі з України. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2013.
  16. ↑ Der neue Schlesier. Frankfurter Allgemeine Zeitung. 22 травня 2011. Архів оригіналу за 1 липня 2012. Процитовано 2 листопада 2012.

Посилання[ред. | ред. код]

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.


Це незавершена стаття про журналіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конрад_Шуллер&oldid=41589752