Конституційний референдум у Франції (1969)
| Конституційний референдум у Франції | |
|---|---|
|
Чи схвалюєте ви законопроєкт, поданий Французькому народові Президентом Республіки, що стосується створення регіонів і реформи Сенату? фр. Approuvez-vous le projet de loi soumis au peuple français par le président de la République et relatif à la création de régions et à la rénovation du Sénat? | |
| Розташування |
 Франція |
| Дата | 27 квітня 1969 |
|
Результати за регіоном  | |
| Результати | |
27 квітня 1969 року у Франції відбувся конституційний референдум[1]. Запропоновані президентом Шарлем де Голлем зміни передбачали децентралізацію влади та реформування Сенату. 52,4 % учасників референдуму проголосували проти поправок, що спричинило відставку президента де Голля.
Передумови[ред. | ред. код]
1968 року у Франції відбулися масштабні протести, відомі як «Травень 68». Учасники заворушень вимагали пенсійних реформ, реформування трудового законодавства, демократизації вищої освіти, розширення прав жінок та відставки президента Шарля де Голля. У таких умовах де Голль запропонував законопроєкт про децентралізацію влади та реформування Сенату, який виніс на референдум 27 квітня 1969 року[2][3].
Пропоновані зміни[ред. | ред. код]
Децентралізація влади[ред. | ред. код]
Перша частина законопроєкту де Голля стосувалася розширення прав регіонів. Він пропонував визначити їх як територіальні одиниці з особливою компетенцією[4][5].
Пропонувалося розширити юрисдикцію регіональної влади, зокрема в частині комунальних послуг, забезпечення житлом та містобудування. У рамках таких повноважень регіон міг позичати гроші, укладати контракти, угоди з іншими регіонами, керувати громадськими організаціями або надавати їм права.
Регіональні ради мали складатися з радників, обраних прямим голосуванням населення, та радників, призначених управліннями у справах економіки, соціальної сфери та культури. Однак виконавча влада залишалася в руках префекта регіону[4].
Особливі повноваження мали отримати Париж, Корсика та заморські володіння.
Реформування Сенату[ред. | ред. код]
Друга частина законопроєкту де Голля пропонувала об'єднати Сенат Франції та Економічну соціальну раду[en] в єдиний Сенат, що має консультативні функції й не має повноважень для блокування рішень.
Уперше про необхідність створення консультативної палати парламенту, що представляла б інтереси місцевої влади, Шарль де Голль заявив під час промови в Байо 16 червня 1946 року[6].
Реформа Сенату передбачала, що:
- у разі неспроможності виконувати обов'язки або смерті президента його обов'язки виконуватиме не голова Сенату, а прем'єр-міністр;
- право оголошення війни та стану облоги передавалося Національним зборам;
- сенатори втрачали право законодавчої ініціативи.
Тривалість каденції сенатора пропонували зменшити з 9 до 6 років, а мінімальний вік для балотування в сенатори — з 35 до 23 років[7].
Кампанія[ред. | ред. код]
Шарль де Голль напередодні референдуму заявив, що в разі його відхилення французами він подасть у відставку з посади президента. Лідери як лівих, так і правих опозиційних партій, зокрема колишній міністр фінансів Валері Жискар д'Естен, закликали голосувати проти законопроєкту[4].
Голосування[ред. | ред. код]
Референдум відбувся 27 квітня 1969 року. Відповідно до результатів, реформи де Голля були відхилені 52,4 % виборців.
| Вибір | Голоси | % |
|---|---|---|
| За | 10 901 753 | 47,59 |
| Проти | 12 007 102 | 52,41 |
| Дійсні голоси | 22908855 | 97,27 |
| Недійсні та порожні бюлетені | 643756 | 2,73 |
| Разом | 23552611 | 100 |
| Утрималися від голосування | 5839779 | 19,87 |
| Зареєстровані виборці | 29392390 | 80,13 |
Наслідки[ред. | ред. код]
28 квітня 1969 року після поразки референдуму Шарль де Голль подав у відставку з посади президента Франції. Він опублікував коротку заяву[10]:
|
Я припиняю виконувати свої функції президента Республіки. Це рішення набуде чинності сьогодні опівдні. | 
|
Тимчасовим виконувачем обов'язків президента став Ален Поер. 20 червня того ж року за результатами виборів[en] новим президентом Франції став Жорж Помпіду.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Dieter Nohlen & Philip Stöver (2010). Elections in Europe: A data handbook, p. 674. ISBN 978-3-8329-5609-7
- ↑ Dogan, Mattei (1984). «How Civil War Was Avoided in France». International Political Science Review. 5 (3): 245—277.
- ↑ Жулковська Г. "Червоний травень" 1968 року. Відставка Шарля де Голля // Студентський науковий вісник. — 2005. — Вип. № 10. — С. 24-27.
- ↑ а б в Маринів А. В. Еволюція місцевого самоврядування П'ятої республіки у Франції: реформи 1960-70-х років // Право і суспільство. — 2017. — Вип. 6/2017. — С. 16.
- ↑ M. Catlla, A. Bénéteau et L. Mallet, Les régions françaises au milieu du gué. Plaidoyer pour accéder à l'autre rive, préface de Michel Rocard, Paris, L'Harmattan, 2012.
- ↑ Alain Peyrefitte, C'était de Gaulle, t. 3, 2000, p. 612 à 616
- ↑ Les dernières réformes du général de Gaulle (1968-1969) | WorldCat.org. search.worldcat.org (англ.). Процитовано 27 січня 2024.
- ↑ (нім.) Frankreich, 27. April 1969 : Regional- und Senatsreform Démocratie directe
- ↑ Décision n° 69-10 REF du 2 mai 1969 | Conseil constitutionnel. www.conseil-constitutionnel.fr (фр.). Процитовано 27 січня 2024.
- ↑ Déclaration du général de Gaulle. 28 avril 1969.
Література[ред. | ред. код]
- Маринів А. В. Еволюція місцевого самоврядування П'ятої республіки у Франції: реформи 1960-70-х років // Право і суспільство. — 2017. — Вип. 6/2017. — С. 14-18.
- Arnaud Teyssier, De Gaulle, 1969. L'autre révolution, Perrin, 2019. (фр.)
- Étienne Le Brun, Les dernières réformes du général de Gaulle (1968—1969), Presses universitaires Rhin & Danube, 2022. (фр.)
