Користувач:Anton Zemanek/Чернетка

Кугій Павло Якович - міщанин м. Кременчук, інженер-технолог, учасник Революції 1905 року та Української Революції 1917–1921 років. Партії Самостійників, за допитом 1920 р. - Української Соціал-демократичної партії.

Життєпис

Місце та точний день народження Павла Яковича невідоме. З матеріалів слідчої справи на нього випливає, що Кугій народився у 1875-1876 роках. За іншими даними - у 1874 році.

Станом на 1903 та 1904 рік - помічник техніка Лохвицької земської управи.

У 1905 році - був ватажком революційної організації. У 1905 р. був відданий суду Харківської судової палати. За іншими даними судимий за політичними справами у 1908 році.

У 1910 поступив до Харківського технічного інституту, який згодом закінчив.

Станом на 1916 рік - інженер в Лохвицькій земській управі.

Під час Першої світової війни Павла Яковича було обрано до правління Лохвицького громадського комітету Всеросійського земського союзу з надання допомоги сім'ям осіб, які пішли на війну і пораненим.

До Лютневої революції 1917 року переїхав в м. Ромни, де працював міським інженером щонайменше до жовтня 1917 року.

З кінця 1918 року та у 1919 році служив директором департаменту постачання Міністерства шляхів сполучень Ради Народних Міністрів УНР на правах 2-го товариша міністра. Про його приєднання до лав міністерства пізніше згадував Юрій Коллард: "Повернулися ми до Києва якраз в той час, коли була Гетьманом об’явлена федерація з Росією й почалося повстання. Тоді я повернув свій вагон на Полтаву, а далі на Кременчук, маючи на увазі якось, хоч навкруги, добитися до Директорії, яка тоді була, після відомостей, десь у Білій Церкві або Козятині. З великими труднощами й небезпекою мені все ж вдалося до Ставки Директорії добитися. Всі були страшенно раді моєму приїзду (аж тепер раді!!!), бо біля Директорії не було ані одного спеціаліста старшого залізничника, крім «вельможного пана», покійника інж. Сидоренка. ... Я був призначений на начальника відділу шляхів при Директорії — це з правом міністра. Зі всіх кінців потяглися до мене мої старі співробітники, через Дніпро на човнах перепливали, як, напр., інж. Кугій і т. ін. Відділ шляхів був так за короткий час зорганізований, що мав кадри заступити міністерство шляхів в кожну хвилю, бо на всякому відділі я мав відповідних спеціалістів, молодих, але вже досвідчених людей і відданих національній ідеї громадян.".

10 грудня 1918 року у складі місії міністерства шляхів української держави в справі негайного наладнання залізничного руху в Галичині для перевозу військ, зброї і поживи для Галичини, та для навязання найтіснійших зносин українських організацій Наддніпрянщини й Наддністрянщини прибув до Львова. З травня по червень 1919 року перебував у Тернополі, разом з урядом УНР відбув з Проскурова до Кам'янця Подільського.

У слідчій справі сказано, що Кугій у 1918 році 3 місяці був членом уряду кабінету Чехівського, у 1919 році: 8 місяців - кабінету Мартоса, 8 місяців - директором департаменту Міністерства шляхів сполучень, та один місяць - членом закордон. [нерозбірливо] з заготовок..

У 1919 році працював начальником служби при директорії УНР з ліквідації Гідросоюзу Південно-західного фронту в Києві.

23 грудня 1919 року прибув у м. Лохвиця, а 24 грудня 1919 року по сімейних справах виїхав до м. Гадяч.

З 1 лютого до 15 квітня 1920 року працював учителем з фізики та математики у трудовій школи в м. Гадяч, був членом повітової спілки учителів.

25 липня 1920 року був заарештований Особливим відділом ВУЧК 14-ї армії в м. Кременчук, куди прибув приблизно за місяць до того, в себе вдома під час сну. Був обвинувачений у "контролі та організації повстанства в Україні". Під чад допитів йому ставилося в провину організація боротьби «у запіллі Радянської Армії з метою деморалізації тилу, захопленні транспорту та господарських ресурсів Радянської України». Протокол допиту засвідчує, що слідчих більше цікавила не повстанська діяльність П. Кугія, а його особисте знайомство та службові відносини з членами українського уряду та безпосередня участь у роботі Ради Народних Міністрів УНР.. Також в протоколах допиту йшлося про участь Кугія у повстанській організації, та підтримку зв'язків з різними повстанськими загонами, зокрема у с. Потоки. Планувався захват повстанцями м. Кременчук, причому вступити до лав повстанців мали звільнені з в'язниці члени повстанської організації. Згідно з обвинуваченням П. Кугій 10 лютого 1920 року отримав директиви від петлюрівців щодо організації повстанства, 15 травня - [нерозбірливо] ресурсами, після цього - організував потоцькі та інші повстанські групи.

На час арешту мав дружину, троє дітей та матір. Дружина на той момент проживала в м. Лохвиця.

Подальша доля невідома.