Культурний код

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (травень 2020)

Культурний код (англ. culture code) — набір стандартизованих чи нормативних конвенцій, очікувань чи означувальних практик у певній галузі, які були б знайомі представникам певної культури чи субкультури. Це спосіб, яким конкретна культура членує, категоризує, структурує, оцінює світ, що оточує членів певної національної лінгвокультурної спільноти; «сітка», яку культура «накидає» на навколишню дійсність. К.к. співвідносяться з древніми архетиповими уявленнями людини, або ж — сукупність знаків (символів), смислів та їхніх комбінацій, котрі наявні у будь-якому предметі культури певної національної лінгвокультурної спільноти. Знаходить вияв також у етнічній мові, мовній картині світу.[1]

Типи культурних кодів[ред. | ред. код]

  • Код культури біоморфний (гр. bios — життя + тorphё — форма) — код, у якому знайшли своє відображення уявлення певної національної лінгвокультурної спільноти про світ рослин, тварин. Біоморфний код культури тісно пов'язаний із стереотипами культури, сприйняттям і оцінкою у ї межах всього живого, що оточує людину.
  • Код культури духовний — код, у якому відображені моральні цінності й еталони, які пов'язані з ними базові позиції культури, такі як «добро-зло», «погано-добре» тощо. Духовний код культури повною мірою аксіологічний.
  • Код культури предметний — код, пов'язаний із стереотипами сприйняття і оцінювання певною національно-лінгвокультурною спільнотою того предметно-просторового світу, який оточує людину. Предметний код культури обслуговує, зокрема, метрично-еталонну сферу окультуреного світу.
  • Код культури соматичний (гр. soma — тіло) – код, у якому знайшли відображення функції різних частин тіла та їх оцінка. Соматичний код культури тісно пов'язаний з членуванням простору (кінотеатр під боком, іспити на носі, багатства під ногами тощо).
  • Код культурно-мовний у комунікації – єдність мовних і культурних знань, які виявляються у міжкультурній комунікації і втілюються у вербальних повідомленнях.

Наукові трактування[ред. | ред. код]

Американський мовознавець Роман Якобсон писав про те, що в структурі будь-якої мови міститься певна кількість різноманітних знаків, що є ефективним та економічним кодом. Під таким кодом він мав на увазі певні інваріанти, а також універсальні принципи, що дозволяють існувати мові як комунікативній системі, що регулюється самостійно.

Пізніше радянський літературознавець Юрій Лотман, спираючись на теорію семіосфери, підійшов до всієї культури як до знаково-комунікативної системи, ототожнив культурні коди і мову за принципом «Мова — це код плюс його історія».

Основою кодів, в розумінні французького філософа Мішеля Фуко, є відносини в світі речей, які описуються в образній і метафоричній формі, як відносини місця, припасованості, зіткнення, симпатії, подібності і т. д.

«Основні коди будь-якої культури, що керують мовою, визначають для кожної людини емпіричні порядки, із якими він буде мати справу і в яких він буде орієнтуватися» — М. Фуко.

На думку російської соціологині Тамари Дридзе, знаки комунікативні за своєю природою і функціями. «Граючи» елементарними знаками, вводячи їх в ті чи інші зв'язки (а смислова інформація криється саме в цих зв'язках) і, перетворюючи за задумом спілкування накопичені знання, люди формують освіти (смислові, світоглядні) вищого порядку.

Роботи Фердинана де Сосюра дозволяють бачити коди в численних культурних текстах. У цьому випадку дослідник говорить про культурний код, який становить «тканину» тексту культури, сукупність знаково-символьних систем, смисли і значення яких людина постійно «зчитує», розшифровує.[2]

Значення кодів у культурі[ред. | ред. код]

Коди в культурі складають упорядковану множину взаємопов'язаних між собою приписів, стандартів, обмежень і установок по відношенню до різних видів діяльності (комунікативної, технологічної, семантичної, аксіологічної, пізнавальної, естетичної і т. д.), центральна ланка яких становить безліч знаків (символів), смислів і їх комбінацій. Знак виступає механізмом предметної пам'яті, який можна виразити як у знаковій діяльності (ритуал, культ, магія, чаклунство і т. п.), так і в знаковості знарядь праці, пов'язаних з ручною діяльністю людини.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Бацевич, Ф. С. (2007). Словник термінів міжкультурної комунікації. Dobira. ISBN 978-966-507-211-9. OCLC 298124699.
  2. ↑ Коды культуры: понимание сущности, функциональная роль в культурной практике. cyberleninka.ru. Процитовано 31 березня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Інтертекстуальність як семіотика, орієнтована на код (аналіз комунікативно-семіотичної теорії Умберто Еко) / Л.П. Комісар // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 68.
  • У. Еко Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Пер. с итал. В. Резник и А. Погоняйло. — СПб.: Симпозиум, 2006. — 544 с. — ISBN 5-89091-252-6.
  • Деніел Койль Культурный код. Секреты чрезвычайно успешных групп и организаций / Пер. з англ. Ю. Гольдберг. 2018. - 272 с. - ISBN 978-5-389-13183-5.
  • Рапай К. Культурный код: Как мы живем, что покупаем и почему / перевод с английского У. Саламатова — М. : Альпина Паблишер, 2015. — 168 с.
  • Якобсон Р. - Лингвистика и поэтика [Архівовано 29 квітня 2020 у Wayback Machine.] www.philology.ru.
  • Лотман Ю. Семиосфера Культура и взрыв Внутри мыслящих миров [Архівовано 9 липня 2020 у Wayback Machine.]
  • Фуко М. Слова и вещи: пер. с фр. М.: Прогресс, 1977.
  • Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. М.: Наука, 1984.
  • Соссюр Фердинанд де. Курс общей лингвистики. Пер. с французского. М.: Едиториал УРСС, 2004. — 256 с. (Лингвистическое наследие XX века)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Культурний_код&oldid=36989937