Якобсон Роман Осипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якобсон Роман Осипович
Народився 29 вересня (11 жовтня) 1896
Москва, Російська імперія[1]
Помер 18 липня 1982(1982-07-18)[2][3][…] (85 років)
Кембридж, Массачусетс, США[1]
Поховання Маунт Оберн
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
 Чехословаччина
 США
Національність росіяни[5]
Діяльність мовознавець, літературознавець, педагог, історик, письменник, критик, педагог
Галузь мовознавство, Структуралізм, поетика, морфологія і російська література
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d] і філософський факультет Німецького університету в Празіd[6]
Відомі учні Clarence Brownd
Знання мов англійська[7], російська, шведська, норвезька і чеська
Заклад Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут і Університет Масарика
Членство Сербська академія наук і мистецтв, Американська академія мистецтв і наук і Польська академія наук
Посада president of the Linguistic Society of Americad
Конфесія православна церква
У шлюбі з Soňa Haasovád
Нагороди

Рома́н О́сипович Якобсóн (1896, Москва, Російська імперія — 1982, Кембридж, Массачусетс, США) — американський мовознавець і філолог російсько-єврейського походження.

Діяльність[ред. | ред. код]

Викладав у Московському університеті, професор університетів Брно у Чехословаччині, Колумбійського у Нью-Йорку, Гарвардського і Массачусетського технологічного інституту.

Разом з Вілемом Матезіусом і Миколою Трубецьким є засновником так званої празької мовознавчої школи, що розвинула фонологічний підхід до мови і в описовому, і в історичному мовознавстві, а також теорію мовного союзу — науки про подібності в розвитку суміжних мов, незалежної від їхнього походження.

У США Якобсон переглянув поняття фонеми, розглядаючи її тепер як жмут дистинктивних рис, спільних для всіх мов світу. Для Якобсона типове прагнення до універсального в мовах, часто затушовуючи особливості поодиноких мов. У цьому ж дусі він також висунув теорію слов'янської дієвідміни на підставі однієї основи, замість традиційно прийманих двох, загальну теорію відмінка, намагався звести слов'янські системи версифікації до спільного знаменника. В усіх цих випадках багатство справжніх фактів принесене в жертву позірній простоті теорії.

Будучи русофілом, у своїх «Remarques sur l'évolution phonologique du russe comparée a celle des autres langues slaves» («Помітки про фонологічну еволюцію російської мови у порівнянні зі іншими слов'янськими мовами», 1929) фонологічний розвиток у слов'янських мовах подано як мотивований тільки в російській і сербо-хорватській мовах, тоді як усі інші слов'янські мови, з українською включно, розглядаються як позбавлені незалежного розвитку, що тільки підлягають то російським, то сербо-хорватським тенденціям. У тому ж дусі в статті «Устрій українського імперативу»[8] (1965) Якобсон намагається применшити особливості цієї форми в українській мові. Перенесений на політичну площину, цей підхід привів до нападу на політику українізації та її діячів (1934). У 1952—1954 Якобсон активно виступав проти А. Мазона в захисті справжності «Слова о полку Ігоревім». Також багато праць з кирило-мефодіївських питань.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]