Лаврів Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лаврів Петро
Лаврів.JPG
Прізвисько «Добромир»
Народився 13 березня 1923(1923-03-13)
с. Раків, Долинський район, Івано-Франківська область
Помер 14 жовтня 2003(2003-10-14) (80 років)
м. Львів
Країна Україна Україна
Приналежність OUN-B-01.svg ОУН

Петро Лаврів (псевдо «Добромир») (* 13 березня 1923, с. Раків, Долинський район, Івано-Франківська область - † 14 жовтня 2003, Львів) — член ОУН, учасник боротьби проти радянської окупації України, багаторічний в'язень радянських концтаборів, український краєзнавець, автор ряду пізнавальних книг з історії Південно-Східної України.

Біографія[ред.ред. код]

У Ракові закінчив 6 класів народної школи, продовжив навчання в Долинській «Рідній школі», а згодом 6 років навчався у Стрийській гімназії.

У квітні 1944 став членом ОУН (псевдо «Добромир»). 1945 року його за доносом арештували. Ув'язнили і його батьків. 17 квітня 1946 року Петра Лавріва засудили на 10 років т. зв. «ВТТ» і 5 років позбавлення громадянських прав, як “бандєровского развєдчіка”. Перебував у концтаборах СРСР: Карабас, Караганда, Воркута.

Після смерті Сталіна був звільнений з ув'язнення 5 листопада 1954 р. і переданий у комендатуру спецзаслання у м Караганда. У Караганді влаштувався бухгалтером в автоуправлінні шахтобудівного комбінату, забрав до себе з Сиктивкару батьків і поступив на заочне відділення англійського факультету Алма-Атинського інституту іноземних мов (перебуваючи в ув'язненні вивчив англійську мову, в чому йому допоміг колишній капітан далекого плавання, за національністю фін). Потім були заочні трирічні курси французької мови у Москві. Петро Лаврів перекладав із 16 мов (включно з японською). Згодом викладав в університеті м. Алма-Ати

1956 — на святу Покрову о. Микола Вонсуль повінчав Петра з воркутянською бранкою Марією Скрентович (із с. Залуква Галицького району), теж членкинею ОУН (псевдо «Олеся», «Звенислава», окружною жіноцтва Станіславщини). Згодом Марія закінчила Алма-Атинський політехнічний інститут.

1967 — подружжю дозволили повернутись в Україну, але не на батьківщину, а в Донецьку область, де вони прожили майже 30 років.

Вели активну просвітницьку роботу. Петро Лаврів написав і видав 3 томи книги з історії Південно-Східної України. Марія Лаврів працювала інженером у Донецькому науково-дослідному інституті «Автоматгірмаш».

1990 — організувала й очолила Братство ОУН–УПА та обласне Товариство політв’язнів і репресованих, працювала в обласному проводі КУНу.

Петро і Марія Лавріви були активними членами Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

1996 — Петро і Марія Лавріви повернулися в Західну Україну, до Львова.

Марія Антонівна померла 9 лютого 2002, а Петро Іванович — 14 жовтня 2003 року.

За останньою волею подружжя їх поховали у с. Раків Долинського району.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

28 вересня 2009 року на могилі Петра і Марії Лаврівих урочисто відкрили та освятили надмогильний пам’ятник.

Творчий доробок Петра Лавріва[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]