Ландшафт Гран-Пре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ландшафт Ґран-Пре
Landscape of Grand Pré [1]
Світова спадщина
Evangeline statue and Memorial Church Grand-Pré 1.jpg
Меморіальна каплиця в Ґран-Пре
45°10′00″ пн. ш. 63°31′00″ зх. д. / 45.16667° пн. ш. 63.51667° зх. д. / 45.16667; -63.51667
Країна Канада Канада
Тип Культурний
Критерії v, vi
Об'єкт № 1404
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 2012 (36 сесія)
Ландшафт Гран-Пре (Нова Шотландія)
Ландшафт Гран-Пре

Ландшафт Ґран-Пре[2][3][4][5] — об'єкт світової спадщини ЮНЕСКО, присвячений вшануванню специфічної матеріальної культури та історії довкола місцевості Ґран-Пре в Новій Шотландії як центру поселення акадської франкофонної меншини від 1682 до 1755 рік, та британської депортації акадійців, яка сталася під час так званої Франко-індіанської війни. Оригінальне поселення Ґран-Пре пролягало на чотирикілометровому відтинку вздовж горба поміж сучасними Вулфвіллом і Гортонвіллом. Ландшафт Ґран-Пре був внесений до списку світової спадщини у 2012 на 36 сесії ЮНЕСКО та є головним компонентом двох національних історичних пам'яток Канади.[6]

Історія поселення[ред. | ред. код]

Ґран-Пре (по-французьки — велика галявина) знаходиться на березі Мінас-Бейсін, району приливних болотних угідь, вперше заселеного приблизно в 1680 році П'єром Мелансоном з Ла Вердура, його дружиною Маргаритою Міус д'Ентремонт та їх п'ятьма маленькими дітьми, які прибули з сусіднього Порт-Рояля, який був першою столицею французького поселення Акадія (Acadie по-французьки).

П'єр Мелансон і акадійці, які приєдналися до нього у Ґран-Пре, побудували там дамби, щоб стримувати припливи у Мінас-Бейсін. Вони створили багаті пасовища для своїх тварин і родючі поля для своїх посівів. Ґран-Пре стало житницею Акадії, і незабаром переросло Порт-Роял. До середини 18 століття воно стало найбільшою з численних акадійських громад навколо затоки Фанді та узбережжя Нової Шотландії (лат. «Nova Scotia») .

Колоніальні війни[ред. | ред. код]

Стенди битв у експозиції музею

Під час війни королеви Анни стався напад на Ґран-Пре (1704 р.). Згоріла велика церква св Бенджаміна, а з нею все село. Після війни, в 1713 році, частина Акадії стала Новою Шотландією, а Порт-Роял, який став називатися Аннаполіс Роял, став її новою столицею. Протягом наступних 40 років акадійці відмовились підписати безумовну присягу на вірність британській короні. Одні не хотіли підписувати, щоб не втратити свою релігію, деякі боялися помсти своїх співвітчизників-французів, інші не хотіли повертати зброю проти французів, ще інші живили антибританські настрої (див. Військова історія акадійців).

Під час війни короля Георга французи робили численні спроби повернути Акадію (див. Облога Аннаполіс Роял (1744) і в 1745). Внаслідок британських спроб забезпечити свій контроль над затокою Фанді, вони були розбиті деякими місцевими акадійцями, індіанцями мікмак і канадцями в битві при Ґран-Пре.

Акадійський пам'ятний хрест у сусідньому Гортонвілі, що позначає місце депортації та місце Форту В'є Лоґіс

Війна отця Ле-Лутра почалася із заснування Галіфакса, який став новою столицею колонії в 1749 році. Британці заснували форт Vieux Logis у Ґран-Пре, на який напали збройні загони індіанців-мікмаків та акадійців, влаштувавши облогу Ґран-Пре .

Під час Франко-індійської війни британці мали на меті нейтралізувати будь-яку військову загрозу, яку потенційно могли представляти акадійці, та перервати життєво важливі лінії постачання, які йшли від акадійців до Луїсбурга та до збройних загонів мікмаків, вирішивши повністю депортувати акадійців з Акадії[7].

Після битви при форті Босежур англійці розпочали виселення акадійців. Під час кампанії за затоку Фанді (1755) підполковник Джон Вінслоу прибув до Ґран-Пре з військами 19 серпня 1755 року і влаштував штаб-квартиру в церкві. Вінслоу також побудував палісад, який нещодавно був виявлений в результаті археологічних досліджень. Чоловікам та хлопцям цього району наказали зібратися в церкві 5 вересня. Вінслоу повідомив їх, що все їхнє майно, крім їх особистих речей, має бути передане Короні і що вони та їхні сім'ї підлягають депортації, як тільки прибудуть кораблі, щоб забрати їх. (Точно в той самий час акадійців у сусідньому селі Пісіґвїт ознайомили з такою самою декларацією у форті Едвард .[8])

Деякі акадійці зуміли уникнути депортації та продовжували збройний опір проти британців протягом усіх кампаній вигнання. Однак до закінчення першого року з регіону затоки Фанді було депортовано понад 6000 акадійців. Багато сіл було спалено дотла, щоб акадійці не змогли повернутися. Ще тисячі інших людей очікувала доля бути депортованими під час другої хвилі вигнання акадійців, яка передбачала депортацію акадійців з Кейп-Бретона та острова Принца Едуарда (1758). Депортація тривала доти, доки Англія та Франція не уклали мир у 1763 році. Загалом було депортовано 12 000 акадійців. Багато акадійців померли від потоплення, голоду, ув'язнення та погодних умов.

Євангеліна[ред. | ред. код]

Експозиція, присвячена образу Євангеліни

Коли в 1847 році у США була опублікована поема Генрі Лонґфелло «Євангеліна», історія про Депортацію та фр. le Grand Dérangement, велике вигнання, була розказана англомовному світові. Ґран-Пре, забуте майже століття, стало популярним серед американських туристів, які хотіли відвідати батьківщину героїні поеми Євангеліни. Але від споконвічного села нічого не залишилось, окрім осушувальних ровів та ряду старих верб. На місці є бюст Генрі Лонґфелло авторства сера Томаса Брока.

У 2018 році канадський історик і прозаїк Дж. Б. Джонстон опублікував роман під назвою «Капелюх», натхненний тим, що сталося в Ґран-Пре в 1755 році. У романі немає посилань на Євангеліну. Натомість увага зосереджена на двох вигаданих персонажах — 14-річній Марі та 10-річному Чарльзові.[9]

Збереження ділянки[ред. | ред. код]

У 1907 році Джон Фредерік Гербін, поет, історик та ювелір, чия мати була акадійкою, придбав землю, яка, як вважається, була місцем церкви Сен-Шарля, щоб вона могла бути захищена. Наступного року законодавчий орган Нової Шотландії ухвалив рішення про створення Ради повірених щодо історичних земель Ґран-Пре. Гербін побудував на цьому місці кам'яний хрест, щоб позначити кладовище церкви, використовуючи камені із залишків того, що він вважав акадійським фундаментом.

Залізниця Домініон Атлантик[ред. | ред. код]

У 1917 році Гербін продав власність залізниці Домініон Атлантик за умови збереження права вирішувати питання використання земель самими акадійцями. Історія Акадії вже стала основним пунктом інтересу для туристичного руху на залізниці Домініон Атлантик, а ділянка Ґран-Пре була розташована прямо біля залізничної магістралі. Залізниця зробила значні інвестиції у розвиток парку і пропаганду історії та спадщини акадійців. На цьому місці були висаджені обширні сади і відкрито невеликий музей. У 1920 році Домініон Атлантик спорудив статую Євангеліни, за ескізом канадського скульптора Луї-Філіпа Еберта, після його смерті добудовану його сином Анрі. Залізниця передала права на частину землі та зібрала кошти на будівництво меморіальної церкви у Ґран-Пре. Будівництво розпочалося навесні 1922 року, а зовнішні роботи закінчили до листопада. Внутрішнє оздоблення церкви було закінчено у 1930 році, на 175-ту річницю депортації, і церква відкрилася як музей.

Парки Канади[ред. | ред. код]

Оскільки залізничний туризм занепав внаслідок субсидованого будівництва автомобільних доріг, Атлантик Домініон продав парк федеральному уряду Канади в 1957 році. Управління парком взяла на себе Служба канадських парків . Він був визначений національним історичним об'єктом у 1982 році. У Центрі прийому та інтерпретації відвідувачів представлені виставки про історію Ґран-Пре та Акадії. Відеопрезентація представляє історію депортації Акадії.

Археологічна діяльність[ред. | ред. код]

Національне історичне місце Ґран-Пре також є місцем розташування археологічних розкопок, спонсором яких є Університет Св. Марії, парки Канади та Sociéte Promotion Grand-Pré. Хоча розкопки проводяться парками Канади з 1971 року, польова школа функціонує вже десять років, протягом яких археологи визначили кладовище акадійського періоду, льох акадійського будинку безпосередньо на схід від Меморіальної церкви і робив пробні шурфи на всій території, шукаючи сліди парафіяльної церкви Сен-Шарль-де-Мойн; П'єр-Ален Бужо був церковним старостою [Marguillier aux Mines]; також був нотаріусом (1706) та суддею (1707). Виявлені акадійські артефакти включають фрагменти Сентонжської кераміки, цвяхи, скло від винних пляшок, віконне скло, французьку срібну монету 1711 року, ложки, пряжки поясів, ґудзики, глиняні люльки тощо. Здається, також є дані про окупацію військами Нової Англії, а також значні докази періоду використання земель плантаторами Нової Англії, що розпочався в 1760 р.[10]

Експозиція музею в Ґран-Пре

Ґран-Пре як об'єкт культурної спадщини[ред. | ред. код]

«Ландшафти Ґран-Пре» були включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 30 червня 2012 р.[6][11], а ще раніше додані до попереднього списку Канади потенційних кандидатів на об'єкти Світової спадщини в 2004 р.[12] 1300 га осушених болотних угідь — польдерів та археологічних розкопок у районі Ґран-Пре були визнані «винятковим прикладом адаптації перших європейських поселенців до умов північноамериканського узбережжя Атлантики» та «пам'яткою акадійського способу життя та депортації».

У 1982 р., до 300-річчя прибуття перших акадійців у цей регіон у 1682 р., Меморіальний парк Ґран-Пре був визнаний «Національним історичним місцем Канади Ґран-Пре» в ознаменування поселення та пізнішої депортації акадійців. У 1995 році місцевість та прилеглий регіон були визначені «Національним історичним місцем Канади» в районі історичного району Ґранд-Пре на честь сільського культурного ландшафту, який є одним з найдавніших прикладів обробітку та використання земель європейськими поселенцями в Канаді.

«Район збереження спадщини Ґран-Пре» був визначений відповідно до провінційного Закону про спадщину в 1999 році і охоплює територію поселення Ґран-Пре та околиць, а також Об'єкт Національної історичної спадщини Канади Ґран-Пре.

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. * Назва в офіційному англомовному списку
  2. Додаток В. Об'єкти індустріальної спадщини зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, 2015 рік // Розвиток європейського ринку послуг промислового туризму: дис. канд. екон. наук : 08.00.02 / Кошель Вікторія Олегівна ; Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. — м. Кривий Ріг, 2017
  3. Всесвітню спадщину ЮНЕСКО поповнили ще 8 об'єктів. IPress.ua. 1 липня 2012. Процитовано 4 лютого 2021. 
  4. ЮНЕСКО взяла під охорону базиліку Різдва Христового та "містечко перлів" у Бахрейні. РБК-Україна. 2 липня 2012. Процитовано 4 лютого 2021. 
  5. Об'єкти з 8 країн світу поповнили Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. УНН. 1 липня 2012. Процитовано 4 лютого 2021. 
  6. а б Landscape of Grand Pré. World Heritage List. UNESCO. 2012. 
  7. Patterson, Stephen E. (1998). Indian-White Relations in Nova Scotia, 1749-61: A Study in Political Interaction. У P.A. Buckner. The Acadiensis Reader: Atlantic Canada Before Confederation (вид. 3rd). Acadiensis Press. с. 105-106. ISBN 978-0-919107-44-1. 

    • Patterson, Stephen E. (1994). 1744–1763: Colonial Wars and Aboriginal Peoples. У Phillip Buckner. The Atlantic Region to Confederation: A History. University of Toronto Press. с. 144. ISBN 978-1-4875-1676-5. JSTOR 10.3138/j.ctt15jjfrm. 
  8. Johnston, A.J.B. (2004). Grand-Pré, Heart of Acadie. Halifax, Nova Scotia: Nimbus Publishing. с. 50–65. 
  9. A.J.B. Johnston. Процитовано 1 February 2018. 
  10. Glen Parker. «Treasures of Grand Pre». The Chronicle Herald. May 24, 2010, p. A6.
  11. Grand Pré named UNESCO World Heritage site. CBC News. 30 June 2012. 
  12. https://whc.unesco.org/en/tentativelists/1937/

Посилання[ред. | ред. код]