Левицький Леопольд Іванович
| Левицький Леопольд Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
7 серпня 1906 Бурдяківці, Борщівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина | |||
| Смерть | 14 травня 1973 (66 років) | |||
| Львів, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] | |||
| Національність | українець | |||
| Країна |
 ЗУНР.svg){kind=small} Польська Республіка СРСР | |||
| Діяльність | художник, графік, ілюстратор, скульптор, політичний активіст, журналіст | |||
| Відомі учні | Безніско Євген Іванович і Кузьменко Віктор Васильович | |||
| Член | Спілка польських художниківd | |||
| Нагороди |
  | |||
|
| ||||
 Левицький Леопольд Іванович у Вікісховищі | ||||
Леопо́льд Іва́нович Леви́цький (7 серпня 1906, Бурдяківці — 14 травня 1973, Львів) — український радянський графік, один із піонерів графічного дизайну та реклами[2]. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1970).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 7 серпня 1906 року в селі Бурдяківці (до липня 2020 Борщівський район; Тернопільська область) в сім'ї сільського коваля. З часом Левицькі переїхали до Чорткова, де батько працював у залізничному депо, а Леопольд навчався в місцевій гімназії. Тут помітили й оцінили його малярські здібності. Та батько хотів бачити сина адвокатом і після закінчення ним у 1925 році гімназії посилає його на навчання до Кракова. Ця професія була на той час добре оплачувана і престижна. Та Леопольд поступає до Академії красних мистецтв на відділ скульптури. Тільки мати, проста селянка, без докорів зустріла вибір сина стати художником.
Спочатку він вчився в групі відомого польського скульптора Ксаверія Дуніковського. Та після некоректного зауваження професора щодо його незавершеної роботи на одному із занять Леопольд Левицький перейшов вчитися на графіку. В Академії він навчався у відомих професорів В. Яроцького, С. Сіхульського, Ф. Паутча, М. Мегоффера, Я. Войнарського. У 1930—1931 роках перебував у Парижі.
Під час навчання Л. Левицький захоплюється лівими авангардовими ідеями, він входить до складу прокомуністичної «Краківської групи». В 1932 році з групою однодумців організував виставку, яка через свою соціальну спрямованість і гостру тематику творів («Павук», «Тюрма», «Боротьба робітників з поліцією») не сподобалася владі і була закрита. Леопольда на чотири місяці ув'язнили, а згодом виключили з Академії.
У тридцятих роках за ним і таємно, і явно наглядала поліція, польська влада його саджала в тюрму. Після вересня 1939 року Левицький очолив у Чорткові міську Раду.
Під час Другої світової війни перебував в евакуації у Казахстані.
З 1946 року оселився у Львові. Працював викладачем в Українській академії друкарства.
Помер із різцем у руці за робочим столом 14 травня 1973 року. Похований у Львові, на Личаківському цвинтатрі.
Творчість[ред. | ред. код]
Левицький — митець багатогранний: графік, живописець, скульптор. Вільно володіючи багатьма техніками, він уже на початку мистецького шляху створив високохудожні роботи. Більшість його ранніх творів загинула у роки воєнного лихоліття. Надбанням України залишилися твори пізнішого періоду.
На творчість художника, без сумніву, вплинуло середовище Львова, у якому Левицький оселився 1946 року.
У 1960-х роках художник виробив неповторну стилістичну манеру, в якій поєдналися безпосередність і технічність. Із гравюр «З оповідань мого батька», «Старе і нове», «Як ми жили за океаном» видно руку зрілого майстра.
Левицький був надзвичайно вимогливим до себе. В останні десятиріччя життя створив велику серію картин карпатської тематики, зокрема «День навчання». Є у нього цикл картин, присвячених Григорію Сковороді, що стали його лебединою піснею.
Левицький досягнув визнання й авторитету серед львівських колег-художників, старійшиною яких був багато літ. Тодішня влада нагородила його орденом.
За життя не мав жодної персональної виставки. Лише через рік після смерті, 1974 року, відбулася виставка його творів у Львові.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 149. — ISBN 978-966-8955-00-5
- ↑ Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 22 травня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ілюстрації Леопольда Левицького до «Закарпатських казок» Андрія Калина. [Архівовано 14 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Герета І. Художники Тернопільщини кінця XIX—XX ст. Леопольд Левицький //Тернопіль. — 1994. — № 2—3. — С. 12—13.
- Левицький Леопольд Іванович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. З54.
- Левицький Леопольд Іванович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. З59.
- Роботи Леопольда Левицького у колекції Гриньових. [Архівовано 10 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Островський Г. Леопольд Левицький. — 1978.
- Він мав два таланти: художника та людини // Львівська газета. — 2006. — 11 серпня. [Архівовано 2 вересня 2012 у Wayback Machine.]
|
