Лисивець Анастасія Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лисивець Анастасія Іванівна
Народилася 1922
Березань, Переяславський повіт, Київська губернія, Українська СРР
Померла 2011
Діяльність шкільна вчителька
Діти Білоцерківець Наталка Геннадіївна
Обкладинка книги «Скажи про щасливе життя…»

Анастасія Іванівна Лисивець (1922(1922), Березань — 2011) — свідок та автор спогадів про Голодомор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася наприкінці 1922 року в селі Березань на Київщині в селянській родині Лисівців. Батько — Іван Григорович, мати — Оксана Никифорівна, сестра Галина, брати Микола та Василь. Десятирічною дівчинкою втратила майже всю родину від голоду. У 70-80-х роках 20 століття написала спогади про Голодомор та Другу світову війну.

Працювала вчителькою української мови та літератури.

Родина[ред. | ред. код]

Чоловік — Геннадій Білоцерківець, вчитель української мови та літератури.

Донька — Наталка Білоцерківець, українська поетеса і перекладачка.

Зять — Микола Рябчук — культуролог, журналіст.

Онука — Анастасія Рябчук — соціологиня.

Онук — Юрій Рябчук — музикант.

Видання[ред. | ред. код]

На початку 90-х років ХХ століття спогади про Голодомор друкувалися у періодичних виданнях Київщини та Сумщини, у журналі «Вітчизна»[1].

1993 року у видавництві «Веселка» вийшла друком повість для середнього та старшого шкільного віку «Скажи про щасливе життя…»[2].

Згодом повість була перекладена та надрукована в Румунії та Франції[3].

У 2008 році в історичній серії видавництва «К.І.С.» спогади вийшли доповненим виданням «Спомини. Великий голод. Велика війна»[4].

У 2019 році повість Скажи про щасливе життя… була надрукована у київському видавництві «К.І.С.» зі статтями Наталки Білоцерківець, Віталія Огієнка і Миколи Рябчука[5].

Цитати[ред. | ред. код]

«Влітку 1932 року забрали у нас корову i білу кобилу. Щоб батько, бува, знову не привів їх додому, голова колгоспу наказав відправити наших корову й кобилу на бойню. Миколка ще був малий зовсім та все допитувався, де наша біла кобила. Батько не витримував нескінченних запитань шестирічного сина i відповідав:

— Білу кобилу, синку, колгоспний голова з'їв…».[6]

«Дні ставали все тяжчими й тяжчими. Хоч до жнив, до першого спілого колоска, до першої паляниці час скорочувався, та сили ставало все менше й менше i ми всі вже думали, що помремо. Спочатку боялися, що не вистачить дощок у полику для трун на всіх, а потім перестали й цього боятися, нам стало байдуже. Ми не боялися більше смерті, ми хотіли, страшенно хотіли їсти».[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рябчук М. Лікування амнезії / Микола Рябчук // Лисивець А. І. «Скажи про щасливе життя…». — Київ: К.І.С., 2019. — 104 с. — ISBN 978-617-684-246-0. — С.10
  2. Лисивець А. І. «Скажи про щасливе життя…»: повість для середнього та старшого шкільного віку / Анастасія Лисивець; худож. Л. В. Ільчинська. — Київ: Веселка, 1993. — 96 с. : іл.- ISBN 5-301-01041-7
  3. Білоцерківець Н. Пережите й незабуте / Наталка Білоцерківець // Лисивець А. І. «Скажи про щасливе життя…». — Київ: К.І.С., 2019. — 104 с. — ISBN 978-617-684-246-0. — С.85
  4. Спомини. Великий голод. Велика війна. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 16 лютого 2023. 
  5. Лисивець А. І. "Скажи про щасливе життя..." / Анастасія Лисивець; упоряд. Наталка Білоцерківець; передм. Миколи Рябчука; комент. Віталія Огієнка. - Київ: К.І.С., 2019. — 104 с. - ISBN 978-617-684-246-0
  6. Лисивець А. І. «Скажи про щасливе життя…»: повість для середнього та старшого шкільного віку / Анастасія Лисивець ; худож. Л. В. Ільчинська. — Київ: Веселка, 1993. — 96 с. : іл.- ISBN 5-301-01041-7. — С.22-24.
  7. Лисивець А. І. «Скажи про щасливе життя…»: повість для середнього та старшого шкільного віку / Анастасія Лисивець ; худож. Л. В. Ільчинська. — Київ: Веселка, 1993. — 96 с. : іл.- ISBN 5-301-01041-7. — С.64.

Джерела[ред. | ред. код]