Ломиковський Василь Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Васи́ль Якович Ломико́вський (1778 чи 15 (26) січня 17771845) — український історик, етнограф, перекладач, лісівник та агроном, родом з Полтавщини, дворянин.

Нащадок генерального обозного Івана Ломиковського, прихильника гетьмана Івана Мазепи. Праправнук гетьмана Данила Апостола.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив Шляхетський кадетський корпус в Москві. Потім служив на військовій службі. На початку ХІХ століття вийшов у відставку в чині штабс-капітана і в 1809 оселився в своєму миргородському хуторі Трудолюбі Полтавської губернії.

Приятель Василя Васильовича Капніста, Івана Романовича Мартоса та інших.

Посідав поважне місце в масонських колах України.

Помер бездітним у 1845.

Етнограф[ред. | ред. код]

Був відомим дослідником української старовини. Займався збиранням рукописних українських літописів, книг, різного роду актів. Є автором:

  • однієї з перших збірок українських дум («Запись малороссийских дум», 18031805),
  • книги «О Малороссии. О древних обычаях малороссийских, о чинах и должностях, о службе воинской и гражданской, о чинах и должностях по алфавиту» (1808).

У сліпого кобзаря-сліпця Івана (кін. XVIII — поч. ХІХ ст..) в 1805 Василь Ломиковський записав 13 дум і 3 пісні («Дворянська жона», «Чечітка», «Попадя»).[1][2]

Також збирав «Запасы для малороссийской истории», але перешкодою в цьому стало його знайомство з І. Р. Мартосом, котрий захопив його містикою. Рукописи Ломиковського збережені О. М. Лазаревським та передані ним до бібліотеки Київського університету.

Лісовод[ред. | ред. код]

Зробив значний внесок у галузі розведення лісових і садових дерев, що було основним його заняттям під час життя на хуторі. В 1837 опублікував підсумки своїх праць у вигляді практичного керівництва під назвою «Разведение леса в сельце Трудолюбе», за що отримав золоту медаль від «Товариства для заохочення лісового господарства».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рукописний збірник «Повести малороссийские число 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале ХIХ века». Кирдан, Омельченко, 1980, — С. 7.
  2. Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 95

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]