Луїджі Мотта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луїджі Мотта
Народився 11 липня 1881(1881-07-11)[1][2][…]
Буссоленго, Провінція Верона, Венето, Італія[4]
Помер 18 грудня 1955(1955-12-18)[1][2][…] (74 роки)
Мілан, Італія[5][4]
Поховання Монументальне кладовище
Країна  Італія
 Королівство Італія
Діяльність письменник, журналіст, письменник наукової фантастики, перекладач
CMNS: Луїджі Мотта у Вікісховищі

Луїджі Мотта (італ. Luigi Motta, 11 липня 1881, Буссоленго, Верона — 18 грудня 1955, Мілан) — популярний італійський письменник, автор пригодницьких романів, відомий, зокрема, продовженням історій Еміліо Сальгарі про Сандокана, який веде боротьбу проти гнобителів малайських тубільців.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1900 році його перший роман «Флагелатори океану» (італ. I flagellatori dell'oceano) здобув першу премію на конкурсі, організованому Донатом Генуезьким, видавцем творів Еміліо Сальгарі. Донат написав розлогу передмову, і Мотта присвятив йому роман. Під опікою свого земляка Сальгарі побудував успішну кар'єру, яка дозволила йому мати певні фінансові полегшення. Луїджі заснував згодом у Вероні журнал про подорожі та пригоди «Intorno al Mondo» (укр. Навколо світу). Він опублікував численні пригодницькі романи (понад 100), деякі з яких були написані різними авторами, яких у ті роки було чимало. Він також опублікував серію апокрифічних романів, написаних у співавторстві з Еміліо Сальгарі, але насправді написаних Моттою або Еміліо Моретто[6].

Мотта, загалом обмежуючись наслідуванням Сальгарі, все ж поставив собі за мету «надати пригодницькому роману наукового відтінку», розмістившись між Верном і По, і, на думку деяких, продемонстрував певну незалежну риску у своїх науково-фантастичних оповіданнях[7].

Роман «Принцеса троянд» (італ. La principessa delle rose) був опублікований у 1911 році, а написаний Моттою трьома роками раніше. Після романів про війну майбутнього того часу, про необхідність європейського переозброєння та про «жовту небезпеку», це політична фантастика, дія якої відбувається у двадцять першому столітті й описує розвиток конфлікту, що ведеться за допомогою зброї майбутнього проти азійської конфедерації, яка є ворогом Заходу[7].

Мотта опублікував кілька творів зі своїм співавтором Калоджеро Чанчіміно[8], найвідоміший з яких — «Висихання Середземномор'я» (італ. Il prosciugamento del Mediterraneo) (1923), дія якого відбувається в майбутньому, в 1956 році[9]. Він також редагував єдину добре охарактеризовану збірку наукової фантастики першої половини століття, велику «Бібліотеку фантастики італійських письменників» (1907)[10], в якій опублікував дві серії з восьми шістнадцятисторінкових брошур, присвячених творам наукової фантастики, фентезі, жахів та реалізму італійських авторів, навіть під іноземними псевдонімами[11].

Під час Другої світової війни він був ув'язнений за допомогу втікачам-британцям. На півдорозі між Палаццоло і Буссоленго він володів родинним будинком у селі Монтемаріно, який, можливо, використовувався для таких операцій. Його спогади про цей період були записані в автобіографії, одній з його останніх робіт, опублікованій посмертно у 2010 році[12].

Твори[ред. | ред. код]

Найвідоміші романи[ред. | ред. код]

  • I misteri del Mare Indiano (1903, Таємниці Індійського моря),
  • I devastatori della Polinesia (1905, Мародери Полінезії),
  • Il vortice del sud (1906, Південний вихор),
  • L'onda turbinosa (1908, Бурхлива течія),
  • Il dominatore della Malesia (1909, Правитель Малайї),
  • La principessa delle rose (1911, Королева Сходу),
  • l tunnel sottomarino (1911, Підводний тунель),
  • Fiamme sul Bosforo (1913, Босфор у вогні),
  • I tesori del Maëlstrom (1918, Скарби Маельстрема),
  • L'albatros fuggente (1923, Альбатрос, що втікає),
  • Il faro dell'Isola dei Gabbiani (1924, Маяк на острові Рек),
  • I cacciatori del Far West (1925, Мисливці Далекого Заходу), продовження трилогії Сальгарі «Червоні».
  • Il prosciugamento del Mediterraneo (1931, Висихання Середземномор'я), у співавторстві з Калоджеро Чанчіміно.
  • La nave senza nome (1931, Корабель без назви), у співавторстві з Калоджеро Чанчіміно.
  • Il nemico di Buffalo Bill (1934, Ворог Буффало Білла), у співавторстві з Калоджеро Чанчіміно.

Продовження оповідань Еміля Сальгарі[ред. | ред. код]

  • La tigre della Malesia (1927, Малайський тигр),
  • La gloria di Yanez (1927, Слава Янеса),
  • Lo scettro di Sandokan (1927, Правитель Сандокану),
  • Addio Mompracem! (1929),
  • Sandokan rajah della jungla nera (1951, Сандокан, раджа чорних джунглів).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
  3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ Czech National Authority Database
  6. ↑ Emilio Salgari: i romanzi "falsi". www.emiliosalgari.it. Процитовано 25 вересня 2023.
  7. ↑ а б Luigi Motta.htm. www.letteraturadimenticata.it. Процитовано 25 вересня 2023.
  8. ↑ Marrone Puppa (2006), pp. 1717—1718
  9. ↑ Valla (2000) parte III
  10. ↑ Biblioteca Fantastica dei Giovani Italiani (Società Editoriale Milanese). www.fantascienza.com. Процитовано 25 вересня 2023.
  11. ↑ De Turris (1997)
  12. ↑ Nicoli, Mario (28 грудня 2019). Palazzolo nei ricordi dello scrittore Luigi Motta. In un romanzo parlò della frazione durante la Seconda Guerra Mondiale (it-IT) . Процитовано 25 вересня 2023.

Література[ред. | ред. код]

  • Agnelli, Tiziano; Bartocci, Umberto (eds.). «Opere di Luigi Motta». Cartesio-episteme.net.
  • Azzolini, Paola (otoño de 1997). «L'avventura di Luigi Motta. Appunti per una biografia». Bollettino della Biblioteca Civica di Verona (3): 223—231.
  • Azzolini, Paola (1991). «La Grande Tormenta del discepolo Motta». Io sono la Tigre, atti del convegno nazionale di Verona.
  • Istituto dell'Enciclopedia Italiana (ed.). «Luigi Motta». Dizionario biografico degli italiani. Roma.
  • Clute, John; Langford, David; Nicholls, Peter, eds. (2011—2015). «Luigi Motta». The Encyclopedia of Science Fiction (III edición).
  • De Turris, Gianfranco (9 de noviembre de 1997). «Quarantacinque anni di fantascienza in Italia». Urania (en italiano) (1322).
  • Lombardo, Caterina (2001). «Luigi Motta: un anticipatore della letteratura fantastica e scientifica italiana». En Gallo, Claudio, ed. Viaggi straordinari tra spazio e tempo.
  • Gallo, Claudio; Tiloca, Paola, eds. (2007). «Luigi Motta, scrittore d'avventure (1881—1955)». Zevio (en italiano) (Perosini).
  • Marrone, Gaetana; Puppa, Paolo (2006). Encyclopedia of Italian Literary Studies (en inglés). Routledge. pp. 1717—1720. ISBN 978-1-135-45530-9.
  • Mottini, Maria Teresa (2005). Luigi Motta i romanzi d'avventura. Firenze Atheneum.
  • Motta, Luigi (2010). Azzolini, Paola, ed. La grande tormenta. romanzo autobiografico di un'epoca crudele ed eroica.
  • Italo Pileri (1981). «I precursori» Fantafestival. Archivado desde el original el 26 de agosto de 2014.
  • Vidoc, François (febrero de 2016). «Luigi Motta e l'enigma della „Galea“». Storia Veneta.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луїджі_Мотта&oldid=41590069