Ліндергоф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ліндерхоф)
Перейти до: навігація, пошук
Linderhof-1.jpg

Ліндергоф (нім. Linderhof) — невеликий замок (палац), побудований за 20 км від замку Нойшванштайн в стилі необароко. Разом з необароковим парком став одним з найкращих комплексів в історичному стилі в Німеччині і Західній Європі в 19 столітті.

Історія побудови[ред.ред. код]

Король Баваріх Людвіг ІІ

Колись ці землі належали монастирю Етталь. У монастиря їх придбав король Баварії Максиміліан ІІ. Близькість гір і дичини спричинили будівництво будиночка, що слугував для відпочинків під час королівських полювань.

Палац[ред.ред. код]

На місцевість звернув увагу син Максиміліана ІІ, принц Людвіґ . Він і розпочав будівництво замку в історичному стилі. На відміну від замку Нойшванштайн, де переважали форми і образи германського середньовіччя, в Ліндергофі переважали форми фламандського і ранішнього французького бароко (колони з муфтами, руст першого поверху, активне використання скульптур тощо). Будівництво тривало у 1869—1886 рр.

Меценат композитора Ріхарда Вагнера і покровитель архітекторів,Людвіґ II (король Баварії) кохався в будівництві, а в архітектурних проектах надавав перевагу гігантоманії. Але комплекс Ліндергоф став винятком і зберігав привітність і невеликі розміри улюбленої резиденції.

Палац будували частинами, поки різні об'єми не набули П-подібної конфігурації. Пізніше внутрішній двір відокремили ше одним корпусом і палац набув компактної сучасної форми (архітектори Георг Долман і Юліус Хофманн).

Необароковий сад[ред.ред. код]

Басейн з фонтаном Венери, вдалині альтанка.
Каскад і басейн Нептуна

Рівновартісним високим якостям палацу став і необароковий сад, що мав форму хреста. В перехресті його ділянок і розташовано палац і басейн з фонтаном попереду. Фонтан басейну сягає на 22 метри заввишки, його прикрашають золочені фігури Венери і Амурів. Венері присвячені також альтанка і розкішний грот. Природній, гірський струмок використали для утворення невеликого барокового каскаду, що закінчується скульптурою Нептуна на колісниці з морськими кіньми. Балюстради, вистрижені кущі, ритм скульптур — ніби перенесені в цей сад з гравюр Франції 17 століття. Необароковий сад повільно переходить в пейзажний з хвилястими стежками і екзотичними павільйонами, один з яких в турецькому стилі.

Грот Венери[ред.ред. код]

Грот Венери зі сценою і штучним озером

Риси небаченої пишноти і винятковості мав Грот Венери. Він побудований за проектом архітектора Августа Діригля. Грот не мав звичної підлоги, її замінили штучним озером. Це була театральна зала зі сценою, яку використовували для опер Вагнера. Глядачі або самотній король слухали музику, перебуваючи в човні під склепіннями Гроту, що сягали на 10 метрів. До опер в Гроті Венери залучали найкращих оперних співаків з Мюнхена. Грот дивував також штучним освітленням через ліхтарі з кольоровим склом, які крутив один з перших електричних двигунів в Німеччині.

Дивацькі забави короля, постійна гра в середньовіччя чи історичні епохи викликали осуд і зневажливе прізвисько — Божевільний Людвіґ.

Інтер'єри палацу[ред.ред. код]

Враховуючи численні перебудови, замок має доволі складну, але симетричну структуру. На верхньому поверсі, де було житло короля, є дві великі зали обабіч сходів, чотири підковоподібні кабінети, одна велика овальна обідньо-робоча кімната, дзеркальна зала та кімната гобеленів. У північному крилі найбільшою є велика спальня, у південному — дзеркальна зала. Всі кімнати обставлені і декоровані в стилі неорококо; практично кожна стіна та кожна поверхня має на собі якийсь елемент декору. Мармурові скульптури стоять поряд із позолоченими меблями, а килими межують з фресками, кришталевими люстрами і дрібними орнаментами. Оскільки король Баварії бажав досягти пишноти Людовика XIV, то в інтер'єрах палацу Ліндергоф він цього досяг. Їдальня замку, на догоду замилуванням короля, була обладнана «чарівним столиком» з казки «Столику, накрийся!», тобто столик за допомогою механізму спускався поверхом нижче на кухню та підіймався вже накритим, так що король міг смакувати потрави без присутності обслуги[1].

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Peter O. Krückmann/Bayrische Schlösserverwaltung (Hg.): Linderhof; (Prestel Führer compact); Prestel: München/London/New York 2000; ISBN 3-7913-2371-7.
  • Rolf Linnenkamp: Die Schlösser und Projekte Ludwigs II.; Wilhelm Heyne Verlag: München, 2. Aufl. 1986; ISBN 3-453-02269-6; S. 88-126.
  • Christian Misniks, Jörg Plesse: Linderhof. Schloß und Park; Linderbichl Verlag: Oberammergau 2000; ISBN 3-934883-00-1.
  • Jean Louis Schlim: Ludwig II. — Traum und Technik. MünchenVerlag, München 2010, ISBN 978-3-937090-43-6.
  • Elmar D. Schmid u. Gerhard Hojer: Schloss Linderhof; Amtlicher Führer, Neufassung; (Bayerische Verwaltung der Staatlichen Schlösser, Gärten und Seen); 1. Aufl. München 2006; ISBN 3-932982-67-3.
  1. Tobias Hoffmann: Schloß Linderhof. Eine Maison de Plaisance? Eine bautypologische Untersuchung. 1999, S. 6–8.