Гравюра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гравюра А. Дюрера "Святий Єронім"
Сергій Конончук. «Т. Г. Шевченко». 1929. Ліногравюра

Гравю́ра (фр. gravure) або рити́на — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.

Походження терміна[ред.ред. код]

Французьке gravure утворене від дієслова graver («вирізати», «створювати рельєф»), яке походить від франкського *graban[1]. Будучи похідним від праіндоєвропейського *gʰrobʰ- («копати», «різати», «шкрябати»)[2], франкське слово є спорідненим з українським «гребти».

Українське слово «ритина» утворене від дієслова «рити».

Виникнення гравюри[ред.ред. код]

Гравюра як різновид мистецтва виникла досить пізно порівняно з іншими різновидами мистецтв. Для друку спочатку використовували різні матеріали: тканину, дерево, шкіру, картон. Але всі вони обмежували тираж. З кінця 14 ст. в країнах Західної Європи поширилося використання паперових млинів. Гравюра одразу отримала дешевий та простий матеріал, надзвичайно легкий для друку та розповсюдження. Папір став класичним матеріалом майже всіх різновидів ґравюри. З'явилися художники суто ритинники та їх колекціонери. Завдяки їм для людства збережені роботи граверів 14-15 ст., найдавніші серед гравюр Європи. Надзвичайно повною є збірка гравюр країн Європи в музеї Альбертіна у Відні (понад 1 000 000 аркушів та 65 000 малюнків), відділи Художньо-історичного музею. Власні збірки гравюр мають музеї Лувр, Метрополітен-музей, Ермітаж, музей мистецтв імені Варвари та Богдана Ханенків у Києві та інші. Гравюра швидко відгукувалася на значущі події в світі. Розпочалася доба Великих географічних відкриттів. Морські держави суперничали в знарядді для мореплавців, яким були потрібні книги, мапи, інструкції. Поширювалася письменність. До книгодрукування залучали все більше граверів. Деякі актуальні книжки виконували роль газет до їхнього виникнення. Охочі могли побачити зображення героїв доби в книжкових світлинах (Христофора Колумба, Амеріго Веспучі та ін.) Несхожість цих зображень з реальною людиною тоді не хвилювала. Ритина і книга довго йшли поруч. Голий текст — без візуального оформлення — погано сприймається. Це знали ще майстри рукописної книги. Аби оздобити рукописну книгу «картинкою», для неї залишали місце на початку рядка. Картинку малював автор рукопису. Ця практика швидко змінилася при появі майстрів, що спеціалізувалися лише на створенні книжкової мініатюри. Тепер «картинка»-мініатюра могла займати навіть окремий аркуш. Практику оздоблення друкованої книги малюнком друкарі запозичили з рукописів. А розвиток ритини, як різновид мистецтва добре допоміг друкарям. Гравюру використали для створення титульної сторінки та оформлення при початку та закінченню розділів книги в техніках. До створення титульних сторінок зверталися видатні ритинники і навіть майстри художники. Багато титульних сторінок створив, наприклад, Пітер Пауль Рубенс. Картини давно прикрашали садиби і палаци можновладців. Оздобою інтер'єрів поступово стали і мапи, які теж робили в техніці гравюри та розфарбовували пізніше. Багато мап було в домівках голландців 17 століття. Про це свідчать картини голландських майстрів (Ян Вермер з Делфту та ін.) До процесу оздоблення долучилася і гравюра, що відокремилася від книги і стала самостійним елементом інтер'єру. Дереворити належать до найдавніщих різновидів гравюри. Китайські джерела стверджують про виникнення дереворитів у шостому столітті до н. е. Найдавніша з ритин Китаю на дереві належить до 9 століття. З дерев'яних дощок-матриць друкували не тільки зображення, а й тексти. В Кореї мають текст, що надрукували з дерев'яної дошки у 8 столітті. В Європі теж дереворити — давня ритинна техніка. Вона схожа з технікою набоїв малюнків і візерунків на тканину. Матрицю робили на дошках як вздовж волокна деревини, так і на торцях. Поверхню дошки шліфують і ріжуть малюнок. Він не такий гнучкий, як на гравюрі різцем, але по-своєму привабливий. Відбитки були переважно чорного кольору. А різні фарби наносили пензлями. Робив спроби різати дошки як негатив (біле на чорному) відомий ритинник з Швейцарії Урс Ґраф. Та це швидше виняток з правил. Хоча було дуже цікаво спостерігати на відбитках білі очі і вії, біле волосся, білі губи тощо. Принцип здивувати підхоплять пізніше майстри маньєризму та раннього бароко. Біблійні сюжети в дереворитах відтворив майстер з України Ілія в 17 столітті. Нові техніки гравюр витіснили ксилографію з шляху мистецтва. І дереворити забули. Призабуту техніку відродили у 20 столітті . Серед майстрів дереворитів 20 століття почесне місце займав Мауріц Корнеліс Ешер (1898–1972). Надовго запам'ятаються і ксилографії Стасіса Красаускаса (1929–1977) з Литви.

  • Картон.

Найпростіший з них — це поширений картон. Його легко різати. Але картон швидко псується і не дає великих накладів. Але для малотиражних речей цілком придатний.

  • Лінолеум.
  • Органічне скло.
  • Пластмаси.
  • Металеві дошки зі сплавів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Парыгин А. Б. Искусство шелкографии. ХХ век (история, феноменология. техники, имена). СПб, 2010, 304 стр. ил. (рос).
  • Звонцов В., Шистко В. Офорт. Техника. История. СПб: Аврора, 2004. (рос).
  • Поляков Европейская тиражная графика от Гойи до Пикассо. Москва, 2002. — 284 стр. (рос).
  • Очерки по истории и технике гравюры. Москва: Изобразительное искусство, 1987. (рос).
  • Флекель М. И. От Маркантонио Раймонди до Остроумовой-Лебедевой. Очерки по истории и технике репродукцтонной равюры 16-20 вв. М.: Искусство, 1987 (рос).
  • Популярная художественная энциклопедия. Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство. т 2-М.: Сов.энциклопедия, 1986 (рос).
  • Эрмитаж за 200 лет. История и состав коллекций. Л.: Сов.художник,1966,тираж 20 500,с.54-60 (рос).