Маківчук Федір Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Юрійович Маківчук
Маківчук Федір Юрійович.jpg
Народився 27 серпня (9 вересня) 1912(1912-09-09)
Кордишівка
Помер 4 грудня 1988(1988-12-04) (76 років)
Київ
Поховання
Громадянство Російська імперія, УНР, СССР
Національність українець
Діяльність журналіст
Alma mater Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»

Фе́дір Юрі́йович Маківчу́к (27 серпня (9 вересня) 1912(19120909), Кордишівка — † 4 грудня 1988, Київ) — український письменник (сатирик і гуморист), журналіст.

Член Спілки письменників України від 1951 року. Заслужений працівник культури УРСР (з 1967 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 серпня (9 вересня) 1912 року в селі Кордишівці (тепер Козятинського району Вінницької області) в сім'ї хлібороба. Навчався в семирічці, Бердичівській профшколі. Член ВКП(б) з 1939 року. 1945 року закінчив Київський педагогічний інститут.

Від 1931 року працював газетярем: був відповідальним секретарем газети «Комуна» (Старокостянтинів), заступником редактора, редактором обласної молодіжної газети «Сталінська молодь» (Кам'янець-Подільський, 1938—1940), редактором обласної газети «Ленінська молодь» (Львів), керівником сектору молодіжного радіомовлення ЦК ВЛКСМ у Москві, редактором газети «Молодь України».

Упродовж 40 років (від жовтня 1946 до 1986) був головним редактором журналу «Перець». Від 1986 року — персональний пенсіонер республіканського значення.

Могила Федора Маківчука

Помер в Києві 4 грудня 1988 року. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі [1].

Твори[ред. | ред. код]

Автор збірок фейлетонів, гуморесок, політичних памфлетів:

  • «Здоровенькі були!» (1952),
  • «І сміх і гріх» (1957),
  • «Репортаж з того світу» (1960) — після подорожі до США,
  • «Замужем і вдома» (1962),
  • «Про добре і про зле» (1963),
  • «Чорт штовхнув» (1964),

  • «Любе й нелюбе» (1965),
  • «Любов і параграф» (1966),
  • «Голос у жабуринні» (1967),
  • «Вінегрет з перцем» (1969),
  • «Анфас і профіль» (1972),
  • «Штрихи до портретів» (1977),
  • «Сатира і гумор» (1982) — вибрані твори.

У співавторстві з Павлом Глазовим видав книжки для дітей:

  • «Пушок і Дружок» (1957),
  • «Зустріч друзів» (1959).

Автор сценарію документального фільму «Співа Україна» (1954, у співавторстві) та мультиплікаційної стрічки «Пригоди Перця» (1960, у співавторстві)

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Переклав українською такі твори[2]:

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Лауреат:

  • Всесоюзної літературної премії Спілки журналістів СРСР.
  • Республіканської премії імені Ярослава Галана.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник / Людмила Проценко. — К. : Український письменник, 1994. — С. 271.
  2. http://chtyvo.org.ua/authors/Makivchuk_Fedir

Література[ред. | ред. код]

  • Віктор Жадько. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 29, 301.
  • Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — С. 270.
  • Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1439.
  • Українські письменники: Біобібліографічний словник. — К., 1965. — Т. 5. — С. 63—65.