Манкурт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Манку́рт — людина зі стертою пам'яттю. Людина без історичної пам'яті, без знання історії власного народу. Термін походить із тюркського міфу і був поширений Чингізом Айтматовим у романі «І довше віку день триває» (1980). За Айтматовим, людині шкодять особистість та пам'ять з метою зробити покірного раба.

Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта, людини, котра забуває все і значно втрачає особистість і тому стає взірцевим рабом. Полоненому вдягали на поголену голову щось схоже на шапку, що була свіжою шкірою верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів зі зв'язаними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не міг доторкнутися головою землі. Шкіра верблюда під сонцем стягувалась, стискаючи голову, власне волосся вростало в шкіру. Це разом зі спрагою завдавало пекельних мук полоненому. Він або помирав, або залишався жити, забуваючи своє минуле та стаючи взірцевим рабом. Манкурти цінувалися більше за звичайних рабів.

Слово «манкурт» найширше вживається у країнах тюркських народностей колишнього Радянського Союзу (Азербайджані, Узбекистані, Татарстані, Казахстані тощо), щодо їхніх співгромадян, які не плекають достатньо рідну мову та культуру.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]