Айтматов Чингіз Торекулович

Чингіз Айтматов
кирг. Чынгыз Айтматов
Чингіз Айтматов
Ім'я при народженні	Чингіз Торекулович Айтматов
Народився	12 грудня 1928(1928-12-12)[…] Shekerd, СРСР
Помер	10 червня 2008(2008-06-10)[…] (79 років) Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Німеччина ·пневмонія і ниркова недостатність
Поховання	Ата-Беїт :
Країна	СРСР  Киргизстан
Діяльність	письменник, дипломат
Alma mater	Літературний інститут імені Горького
Мова творів	російська, киргизька
Роки активності	1952 — 2006
Жанр	проза
Magnum opus	І довше віку день триває, The White Shipd, The First Teacherd, Jamilad, Farewell, Gulsary!d і The Place of the Skulld
Членство	СП СРСР і СК СРСР
Партія	КПРС
Батько	Torekul Aitmatovd
Діти	Askar Aitmatovd
Автограф
Нагороди	Герой Киргизької Республіки (1997) премія імені Олександра Меняd Friedrich-Rückert-Preisd (1992) Австрійська державна премія з європейської літератури (1993)
Айтматов Чингіз Торекулович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Чингіз Тороку́лович Айтма́тов (кирг. Чынгыз Төрөкул уулу Айтматов, 12 грудня 1928 — 10 червня 2008) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.

Біографія

Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.

Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був розв'язувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у воєнний час.

1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати та друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Жовтень» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новий світ», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.

Був організатором Іссик-Кульського форуму діячів світової культури (1986).

У 1988 —1990 рр. був головним редактором журналу «Иностранная литература».

З 1990 року працював послом СРСР, з 1992 послом Російської Федерації в Люксембурзі. Потім — посол Киргизстану в Бельгії. Помер 10 червня 2008 в одній із лікарень Нюрнберга (Німеччина) від запалення легенів. На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.

Нагороди

Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978).

Творчість

На зустрічі з читачами, 2007 рік

Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники та художники. Обговорювалася проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.

У творчості й духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.

«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.

Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсарі!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герой тут — старець, мати.

Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написаної разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.

Бібліографія

Серед написаного:

• «Джаміля» (1958)
• «Віч-на-віч» (1958)
• «Топольок мій у червоній косинці» (1961)
• «Перший учитель» (1962)
• «Материнське поле» (1965)
• «Прощавай, Гульсари!» (1966)
• «Білий пароплав» (1970)
• «Ранні журавлі» (1975)
• «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977)
• «І довше століття триває день» (1980) — також відомий під назвою «Буранний полустанок»
• «Тавро Кассандри» (1994)
• «Після казки»
• «Плаха» (1986)
• «Сходження на Фудзіяму» п'єса

Видання українською мовою

Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:

• Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967
• Повісті гір і степів., К., 1972
• Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975

Посилання

• Айтматов, Чингіз Торокулович [Архівовано 25 квітня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Айтматов Чингіз // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 18. — ISBN 966-692-578-8.
• Інтерв'ю: «Российская газета» — вып. № 3474 — 13.05.2004 [Архівовано 26 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 1, К., 1977, стор. 100