Айтматов Чингіз Торекулович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чингіз Торекулович Айтматов
кирг. Чынгыз Айтматов
Чингіз Айтматов

Чингіз Айтматов
При народженні Чингіз Торекулович Айтматов
Народження 12 грудня 1928(1928-12-12)
  с. Шекер, Таласька область, Киргизстан
Смерть 10 червня 2008(2008-06-10) (79 років)
  Нюрнберг Німеччина
пневмонія і Ниркова недостатність
Громадянство(підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Kyrgyzstan.svg Киргизстан
Мова творів російська, киргизька
Рід діяльності письменник, дипломат
Жанр проза
Magnum opus: І довше віку день триває, The White Ship[d], The First Teacher[d] і Jamila[d]
Нагороди та премії
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Айтматов Чингіз Торекулович на Вікісховищі

Чингиз Тороку́лович Айтма́тов (киргизькою Чынгыз Төрөкулович Айтматов, *12 грудня 1928 — † 10 червня 2008 року) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.

« Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був вирішувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у військовий час.  »

1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати і друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Жовтень» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новий світ», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.

З 1990 року працював послом СРСР, з 1992 послом Російської Федерації в Люксембурзі. Потім — посол Киргизстану в Бельгії. Помер 10 червня 2008 в одній із лікарень Нюрнберга (Німеччина) від запалення легенів. На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.

Нагороди[ред.ред. код]

Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978), депутат Верховної Ради СРСР, член ЦК Компартії Киргизстану, член секретаріату Союзу письменників і Союзу кінематографістів, один з керівників Радянського комітету солідарності країн Азії та Африки, головний редактор журналу «Іноземна література», ініціатор міжнародного інтелектуального руху «Іссиккульський форум».

Творчість[ред.ред. код]

На зустрічі з читачами, 2007 рік

Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники і художники. Обговорбвалась проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.

У творчості і духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.

«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.

Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсарі!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герой тут — старець, мати.

Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написанлї разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.

Бібліографія[ред.ред. код]

Серед написаного:

  • «Джаміля» (1958)
  • «Віч-на-віч» (1958)
  • «Топольок мій у червоній косинці» (1961)
  • «Перший учитель» (1962)
  • «Материнське поле» (1965)
  • «Прощавай, Гульсари!» (1966)
  • «Білий пароплав» (1970)
  • «Ранні журавлі» (1975)
  • «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977)
  • «І довше століття триває день» (1980).
  • «Буранний полустанок»
  • «Тавро Кассандри» (1994)
  • «Після казки»
  • «Плаха» (1986)
  • «Сходження на Фудзіяму» п'єса

Видання українською мовою[ред.ред. код]

Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:

  • Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967
  • Повісті гір і степів., К., 1972
  • Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975

Джерела і посилання[ред.ред. код]