Айтматов Чингіз Торекулович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чингіз Торекулович Айтматов
кирг. Чынгыз Айтматов
Чингіз Айтматов
Чингіз Айтматов
При народженні Чингіз Торекулович Айтматов
Дата народження 12 грудня 1928(1928-12-12)
Місце народження с. Шекер, Таласька область, Киргизстан
Дата смерті 10 червня 2008(2008-06-10) (79 років)
Місце смерті Нюрнберг Німеччина
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Kyrgyzstan.svg Киргизстан
Мова творів російська, киргизька
Рід діяльності письменник, дипломат
Жанр проза
Нагороди Державна премія СРСР, Austrian State Prize for European Literature[d], Орден Леніна, Герой Соціалістичної Праці, Орден Жовтневої Революції, Alexander Men Prize[d], Ленінська премія, Орден Трудового Червоного Прапора, Орден Дружби народів і Q4287171?
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Чингиз Тороку́лович Айтма́тов (киргизькою Чынгыз Төрөкулович Айтматов, *12 грудня 1928 — † 10 червня 2008 року) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.

« Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був вирішувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у військовий час.  »

1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати і друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Жовтень» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новий світ», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.

З 1990 року працював послом СРСР, з 1992 послом Російської Федерації в Люксембурзі. Потім — посол Киргизстану в Бельгії. Помер 10 червня 2008 в одній із лікарень Нюрнберга (Німеччина) від запалення легенів. На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.

Нагороди[ред.ред. код]

Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978), депутат Верховної Ради СРСР, член ЦК Компартії Киргизстану, член секретаріату Союзу письменників і Союзу кінематографістів, один з керівників Радянського комітету солідарності країн Азії та Африки, головний редактор журналу «Іноземна література», ініціатор міжнародного інтелектуального руху «Іссиккульський форум».

Творчість[ред.ред. код]

На зустрічі з читачами, 2007 рік

Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники і художники. Обговорбвалась проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.

У творчості і духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.

«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.

Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсарі!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герой тут — старець, мати.

Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написанлї разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.

Бібліографія[ред.ред. код]

Серед написаного:

  • «Джаміля» (1958)
  • «Віч-на-віч» (1958)
  • «Топольок мій у червоній косинці» (1961)
  • «Перший учитель» (1962)
  • «Материнське поле» (1965)
  • «Прощавай, Гульсари!» (1966)
  • «Білий пароплав» (1970)
  • «Ранні журавлі» (1975)
  • «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977)
  • «І довше століття триває день» (1980).
  • «Буранний полустанок»
  • «Тавро Кассандри» (1994)
  • «Після казки»
  • «Плаха» (1986)
  • «Сходження на Фудзіяму» п'єса

Видання українською мовою[ред.ред. код]

Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:

  • Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967
  • Повісті гір і степів., К., 1972
  • Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975

Джерела і посилання[ред.ред. код]