Перейти до вмісту

Айтматов Чингіз Торекулович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Чингіз Айтматов
кирг. Чынгыз Айтматов
Чингіз Айтматов
Ім'я при народженніЧингіз Торекулович Айтматов
Народився12 грудня 1928(1928-12-12)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Shekerd, СРСР[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер10 червня 2008(2008-06-10)[4][1][…] (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Німеччина[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
·пневмонія[6] і ниркова недостатність Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняАта-Беїт Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Киргизстан Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, дипломат
Alma materЛітературний інститут імені Горького Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[1], російська[1][3][7] і кигризька[1][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівросійська, киргизька
Роки активності1952 — 2006
Жанрпроза
Magnum opusІ довше віку день триває, The White Shipd, The First Teacherd, Jamiliad, Farewell, Gulsary!d, The Place of the Skulld і Cranes Fly Earlyd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСП СРСР[3] і СК СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоTorekul Aitmatovd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиАбдувалієва Наґіма Хамзіївнаd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиAskar Aitmatovd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
CMNS: Айтматов Чингіз Торекулович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Чингіз (Шынгы́с, Шынгы́з) Торекулович[8] (Тороку́лович) Айтма́тов (кирг. Чынгыз Төрөкул уулу Айтматов, 12 грудня 1928 — 10 червня 2008) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.

Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був розв'язувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у воєнний час.

1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати та друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Октябрь» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новый мир», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.

Був організатором Іссик-Кульського форуму діячів світової культури (1986)[9].

У 1988 —1990 рр. був головним редактором журналу «Иностранная литература».

З 1990 року очолював посольство СРСР (з 1992 року — посольство Росії) у Люксембурзі, з 1994 по 2006 рік — посол Киргизстану в країнах Бенілюксу — у Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах, — Франції, НАТО та ЮНЕСКО[10].

У 1986-1991 роках був першим секретарем Спілки письменників Киргизії.[11] У 2006 році разом із помічником з гуманітарної роботи в Росії Фарходом Устаджаліловим заснував Міжнародний благодійний фонд[12] Чингіза Айтматова «Діалог без кордонів», президентом якого був до кінця життя. Місія фонду - програми розвитку та підтримки російської мови в країнах колишнього СРСР.

У похилому віці хворів на діабет.[13] Помер 10 червня 2008 року на 80-му році життя в одній із лікарень Нюрнберга, де перебував на лікуванні. У зв'язку зі смертю Айтматова в Киргизстані день його похорону було оголошено днем жалоби.[14] Похований 14 червня 2008 року в історико-меморіальному комплексі «Ата-Беїт» у передмісті Бішкека.[15]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978).

Творчість

[ред. | ред. код]
На зустрічі з читачами, 2007 рік

Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники та художники. Обговорювалася проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.

У творчості й духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.

«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.

Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсари!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герої тут — старець, мати.

Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написаної разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Серед написаного:

  • «Джаміля» (1958)
  • «Віч-на-віч» (1958)
  • «Топольок мій у червоній косинці» (1961)
  • «Перший учитель» (1962)
  • «Материнське поле» (1965)
  • «Прощавай, Гульсари!» (1966)
  • «Білий пароплав» (1970)
  • «Ранні журавлі» (1975)
  • «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977)
  • «І довше століття триває день» (1980) — також відомий під назвою «Буранний полустанок»
  • «Тавро Кассандри» (1994)
  • «Після казки»
  • «Плаха» (1986)
  • «Сходження на Фудзіяму» п'єса

Видання українською мовою

[ред. | ред. код]

Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:

  • Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967
  • Повісті гір і степів., К., 1972
  • Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975

Вшанування

[ред. | ред. код]

На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.

У місті Києві на території Українського державного університету імені Михайла Драгоманова встановили пам'ятник Чингізу Айтматову.[16]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. 1 2 3 4 Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 30. — ISBN 978-2-221-06888-5
  4. ↑ http://rt.com/news/famous-writer-aitmatov-dies-aged-79/
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118501259 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ https://litera.hu/hirek/meghalt-csingiz-ajtmatov.html
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ ЕСУ: Айтматов Чингіз Торекулович
  9. ↑ Бажинов І. Д. Айтматов
  10. ↑ "Kyrgyz writer, perestroika ally Aitmatov dies. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020., " Reuters UK, 10 June 2008
  11. ↑ «Кыргызстан» улуттук энциклопедиясы: 4-том. Башкы редактору Асанов Ү. А. К 97. Б.: Мамлекеттик тил жана энциклопедия борбору, 2012. 832 бет, илл. ISBN 9789967141049
  12. ↑ Фонд Чингиза Айтматова "Диалог без границ" реквизиты, ИНН: 7710620629, ОГРН: 1067746367908, ОКПО: 94440946 - адрес, телефон организации. www.kartoteka.ru. Процитовано 27 квітня 2019.
  13. ↑ Ширин Айтматова: Самое большое достояние – жизнь, проведённая рядом с отцом (рос.). aytmatov.com. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  14. ↑ Наталья Кочеткова (10 червня 2008). Умер Чингиз Айтматов. iz.ru (рос.). Известия. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  15. ↑ Айтматова похоронили под звуки оружейных залпов. ria.ru (рос.). РИА Новости. 14 червня 2008. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  16. ↑ "А чому ми мали відмовити?": у Драгоманова не пояснили, навіщо дозволили пам’ятник проросійському письменнику.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айтматов_Чингіз_Торекулович&oldid=48873518