Марселінью Каріока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Марселінью Каріока
Марселінью Каріока
Марселінью Каріока
Особисті дані
Повне ім'я Марсело Перейра Сурсін
Народження 1 лютого 1971(1971-02-01)[1][2] (52 роки)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 165 см
Вага 63 кг
Громадянство  Бразилія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1988–1994 Бразилія «Фламенго» 64 (10)
1994–1997 Бразилія «Корінтіанс» 53 (13)
1997–1998 Іспанія «Валенсія» 5 (0)
1998–2001 Бразилія «Корінтіанс» 62 (36)
2001–2002 Бразилія «Сантус» 15 (5)
2002–2003 Японія «Гамба Осака» 21 (3)
2003 Бразилія «Васко да Гама» 18 (9)
2003–2004 Саудівська Аравія «Аль-Наср» (Ер-Ріяд) 12 (6)
2004 Бразилія «Васко да Гама» 1 (0)
2004–2005 Франція «Аяччо» 10 (2)
2005–2006 Бразилія «Бразильєнсе» 26 (9)
2006–2007 Бразилія «Корінтіанс» 5 (0)
2007–2009 Бразилія «Санту-Андре» 71 (13)
Всього 363 (106)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1989 Бразилія Бразилія U-20 1 (0)
1998–2001 Бразилія Бразилія 3 (2)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Марселінью Каріока (порт. Marcelinho Carioca, нар. 31 грудня 1971, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Виступав, зокрема, за «Фламенго» та «Корінтіанс», а також національну збірну Бразилії.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Марселінью Каріока вихованець клубу «Фламенго», куди він прийшов у віці 14 років. 30 листопада 1988 року він дебютував в основному складі клубу в матчі з «Флуміненсе», замінивши по ходу гри травмованого Зіко[3]. Незабаром Марселінью став гравцем основи команди. У 1990 році він допоміг клубу виграти Кубок Бразилії, а через два роки перемогти в чемпіонаті країни. У 1993 році Каріоку спіткала невдача: він єдиний не забив післяматчевий пенальті у фіналі Суперкубка Лібертадорес проти «Сан-Паулу», через що його клуб втратив трофей.

Марселінью Каріока роздає автографи

В тому ж 1993 році керівники «Фламенго», проти волі гравця, почали переговори про його продаж в «Корінтіанс»[4] за 800 тис. доларів[5]. 23 грудня, в день представлення Марселінью гравцем «Корінтіанса»[6], він сказав: «Я прийшов в „Корінтіанс“, щоб стати чемпіоном»[7]. За період з 1994 по 1997 рік Каріока виграв з клубом Кубок Бразилії, де забив два голи у фіналі з «Греміо»[8], і два чемпіонати штату Сан-Паулу. Також в той період футболіст проходив по справі про ухиляння від сплати податків[9].

У 1997 році Марселінью був проданий в іспанську «Валенсію» за 7 млн доларів[8]. Контракт був підписаний на 5 років[10]. Проте бразилець не зміг пристосуватися до іспанського футболу, в результаті чого провів за клуб лише 5 матчів. Півзахисник вирішив повернутися на батьківщину.

Едоардо Жозе Фарах, президент Федерації футболу Пауліста, викупив трансфер гравця. Він придумав схему, яку назвав «Дзвінок Марселінью», згідно їй, представники чотирьох провідних клубів Сан-Паулу повинні були телефонувати на платний номер (ціна — три реала); та команда, найбільше число прихільників якої зателефонує, підпише з Каріокою контракт[8]. Перемогу здобув «Корінтіанс»: вболівальники цього клубу склали 62,5 % дзвінків; «Сан-Паулу» набрав 20,3 %, «Сантос» — 9,5 %, а «Палмейрас» 7,7 %. В «Корінтіансі» Марселінью виступав ще три сезони. Він став, як і обіцяв, з клубом чемпіоном країни, двічі виграв чемпіонат Сан-Паулу, а також допоміг команді виграти клубний чемпіонат світу. У 1999 році Марселінью виграв «Золотий м'яч», який вручається кращому гравцеві чемпіонату Бразилії. Піти з «Корінтіанса» футболіста змусив конфлікт з партнером по команді, Рікардінью[5], в результаті якого всі одноклубники ополчилися проти Марселінью, який був змушений покинути клуб, не впоравшись з тиском.

Півзахисник на недовгий час перейшов в «Сантос», а потім поїхав до Японії у клуб «Гамба Осака», де провів один сезон. Потім грав у «Васко да Гамі», з яким виграв чемпіонат Ріо-де-Жанейро[11], аравійському «Аль-Насрі», французькому «Аяччо»[12] та «Бразильєнсе».

У 2006 році Марселінью повернувся в «Корінтіанс», але виступав там недовго. Він знову опинився у центрі скандалу, посварившись з партнером по команді Хав'єром Маскерано[13]. Футболіст покинув клуб на прохання головного тренера команди, Емерсона Леао, який попросив продати гравця[7] в клуб «Санту-Андре». У ньому гравець й провів свою останню гру, 6 грудня 2009 року; в ній його команда програла «Інтернасьйоналу» з рахунком 1:4[14].

13 січня 2010 року Марселінью Каріока зіграв свій прощальний матч. В ньому зустрічалися його «Корінтіанс» і аргентинський «Уракан». Команда Каріоки перемогла 3:0; сам футболіст вийшов на поле з номером 100 на спині і провів перший тайм[7].

У травні 2012 року відправився на клубний чемпіонат світу з пляжного футболу у складі «Корінтіанса».

Марселінью має свою футбольну школу. Одним з її вихованців став Лукас Моура[15]. Також є співаком і лідером євангелістського гурту «Божественне натхнення»[16].

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

Марселінью кілька разів викликався до складу збірної Бразилії, однак на поле не виходив. У 1998 році тренером національної команди став Вандерлей Лушембурго, який добре знав півзахисника по роботі в «Корінтіансі». Сам же гравець гаряче вітав прихід наставника на цей пост[17]. На свій дебютний матч, проти Югославії, Лушембруго запросив Каріоку. Більше того, він поставив його у стартовий склад, і півзахисник не підвів тренера, забивши гол вже на 16 хвилині гри ударом зі штрафного; зустріч завершилася внічию 1:1[18]. Потім він зіграв матч проти Еквадору, де також забив, а його команда перемогла 5:1. Але потім футболіст перестав викликатися до табору національної команди. Сам Марселінью назвав причину в тому, що він відбив дівчину у Люшембурго, а той таким чином йому помстився[4].

25 квітня 2001 року, вже після відставки Лушембурго, Каріока зіграв свій третій і останній матч за збірну, в ньому бразильці зіграли внічию з Перу.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

Особисті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Transfermarkt.de — 2000.
  2. ↑ BDFA
  3. ↑ Fluminense 0 x 1 Flamengo. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 15 січня 2017. 
  4. ↑ а б Marcelinho Carioca abre o jogo: «Luxemburgo não gosta de mim desde que eu roubei a namorada dele». Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 15 січня 2017. 
  5. ↑ а б Профіль на terceirotempo.ig.com.br. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 7 жовтня 2011. 
  6. ↑ Marcelinho Carioca virou эdolo no Corinthians ao marcar no Palmeiras[недоступне посилання з квітня 2019]
  7. ↑ а б в Marcelinho Carioca. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 15 січня 2017. 
  8. ↑ а б в Grandes конкурсу ídolos - Marcelinho Carioca. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017. 
  9. ↑ Ромаріо — неплатник податків. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 15 січня 2017. 
  10. ↑ Денілсон прибуде в «Реал» в грудні. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 15 січня 2017. 
  11. ↑ Ídolo corintiano, Marcelinho Carioca destaca força do time do Vasco. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017. 
  12. ↑ Лионское каре?. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 січня 2017. 
  13. ↑ Маскерано посварився з Кариокой
  14. ↑ Internacional 4 x 1 Santo André. Архів оригіналу за 23 січня 2011. Процитовано 15 січня 2017. 
  15. ↑ І цілого світу мало. Бразилія. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 15 січня 2017. 
  16. ↑ Вампета з'явиться на обкладинці журналу для геїв. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 15 січня 2017. 
  17. ↑ Без строгості з зірками не можна
  18. ↑ Дебют Люксембурго видається зім'ятим. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль
Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марселінью_Каріока&oldid=39872262