Марселінью Каріока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Марселінью Каріока
Marcelinho Carioca.JPG
Особові дані
Повне ім'я Марсело Перейра Сурсін
Народження 31 грудня 1971(1971-12-31) (46 років)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 165 см
Вага 63 кг
Громадянство Flag of Brazil.svg Бразилія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1988–1994 Бразилія «Фламенго» 64 (10)
1994–1997 Бразилія «Корінтіанс» 53 (13)
1997–1998 Іспанія «Валенсія» 5 (0)
1998–2001 Бразилія «Корінтіанс» 62 (36)
2001–2002 Бразилія «Сантус» 15 (5)
2002–2003 Японія «Гамба Осака» 21 (3)
2003 Бразилія «Васко да Гама» 18 (9)
2003–2004 Саудівська Аравія «Аль-Наср» (Ер-Ріяд) 12 (6)
2004 Бразилія «Васко да Гама» 1 (0)
2004–2005 Франція «Аяччо» 10 (2)
2005–2006 Бразилія «Бразильєнсе» 26 (9)
2006–2007 Бразилія «Корінтіанс» 5 (0)
2007–2009 Бразилія «Санту-Андре» 71 (13)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1989 Бразилія Бразилія U-20 1 (0)
1998–2001 Бразилія Бразилія 3 (2)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Марселінью Каріока (порт. Marcelinho Carioca, нар. 31 грудня 1971, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Виступав, зокрема, за «Фламенго» та «Корінтіанс», а також національну збірну Бразилії.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Марселінью Каріока вихованець клубу «Фламенго», куди він прийшов у віці 14 років. 30 листопада 1988 року він дебютував в основному складі клубу в матчі з «Флуміненсе», замінивши по ходу гри травмованого Зіко[1]. Незабаром Марселінью став гравцем основи команди. У 1990 році він допоміг клубу виграти Кубок Бразилії, а через два роки перемогти в чемпіонаті країни. У 1993 році Каріоку спіткала невдача: він єдиний не забив післяматчевий пенальті у фіналі Суперкубка Лібертадорес проти «Сан-Паулу», через що його клуб втратив трофей.

Марселінью Каріока роздає автографи

В тому ж 1993 році керівники «Фламенго», проти волі гравця, почали переговори про його продаж в «Корінтіанс»[2] за 800 тис. доларів[3]. 23 грудня, в день представлення Марселінью гравцем «Корінтіанса»[4], він сказав: «Я прийшов в „Корінтіанс“, щоб стати чемпіоном»[5]. За період з 1994 по 1997 рік Каріока виграв з клубом Кубок Бразилії, де забив два голи у фіналі з «Греміо»[6], і два чемпіонати штату Сан-Паулу. Також в той період футболіст проходив по справі про ухиляння від сплати податків[7].

У 1997 році Марселінью був проданий в іспанську «Валенсію» за 7 млн доларів[6]. Контракт був підписаний на 5 років[8]. Проте бразилець не зміг пристосуватися до іспанського футболу, в результаті чого провів за клуб лише 5 матчів. Півзахисник прийняв рішення повернутися на батьківщину.

Едоардо Жозе Фарах, президент Федерації футболу Пауліста, викупив трансфер гравця. Він придумав схему, яку назвав «Дзвінок Марселінью», згідно їй, представники чотирьох провідних клубів Сан-Паулу повинні були телефонувати на платний номер (ціна — три реала); та команда, найбільше число прихільників якої зателефонує, підпише з Каріокою контракт[6]. Перемогу здобув «Корінтіанс»: вболівальники цього клубу склали 62,5% дзвінків; «Сан-Паулу» набрав 20,3%, «Сантос» — 9,5%, а «Палмейрас» 7,7%. В «Корінтіансі» Марселінью виступав ще три сезони. Він став, як і обіцяв, з клубом чемпіоном країни, двічі виграв чемпіонат Сан-Паулу, а також допоміг команді виграти клубний чемпіонат світу. У 1999 році Марселінью виграв «Золотий м'яч», який вручається кращому гравцеві чемпіонату Бразилії. Піти з «Корінтіанса» футболіста змусив конфлікт з партнером по команді, Рікардінью[3], в результаті якого всі одноклубники ополчилися проти Марселінью, який був змушений покинути клуб, не впоравшись з тиском.

Півзахисник на недовгий час перейшов в «Сантос», а потім поїхав до Японії у клуб «Гамба Осака», де провів один сезон. Потім грав у «Васко да Гамі», з яким виграв чемпіонат Ріо-де-Жанейро[9], аравійському «Аль-Насрі», французькому «Аяччо»[10] та «Бразильєнсе».

У 2006 році Марселінью повернувся в «Корінтіанс», але виступав там недовго. Він знову опинився у центрі скандалу, посварившись з партнером по команді Хав'єром Маскерано[11]. Футболіст покинув клуб на прохання головного тренера команди, Емерсона Леао, який попросив продати гравця[5] в клуб «Санту-Андре». У ньому гравець й провів свою останню гру, 6 грудня 2009 року; в ній його команда програла «Інтернасьйоналу» з рахунком 1:4[12].

13 січня 2010 року Марселінью Каріока зіграв свій прощальний матч. В ньому зустрічалися його «Корінтіанс» і аргентинський «Уракан». Команда Каріоки перемогла 3:0; сам футболіст вийшов на поле з номером 100 на спині і провів перший тайм[5].

У травні 2012 року відправився на клубний чемпіонат світу з пляжного футболу у складі «Корінтіанса».

Марселінью має свою футбольну школу. Одним з її вихованців став Лукас Моура[13]. Також є співаком і лідером євангелістського гурту «Божественне натхнення»[14].

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

Марселінью кілька разів викликався до складу збірної Бразилії, однак на поле не виходив. У 1998 році тренером національної команди став Вандерлей Лушембурго, який добре знав півзахисника по роботі в «Корінтіансі». Сам же гравець гаряче вітав прихід наставника на цей пост[15]. На свій дебютний матч, проти Югославії, Лушембруго запросив Каріоку. Більше того, він поставив його у стартовий склад, і півзахисник не підвів тренера, забивши гол вже на 16 хвилині гри ударом зі штрафного; зустріч завершилася внічию 1:1[16]. Потім він зіграв матч проти Еквадору, де також забив, а його команда перемогла 5:1. Але потім футболіст перестав викликатися до табору національної команди. Сам Марселінью назвав причину в тому, що він відбив дівчину у Люшембурго, а той таким чином йому помстився[2].

25 квітня 2001 року, вже після відставки Лушембурго, Каріока зіграв свій третій і останній матч за збірну, в ньому бразильці зіграли внічию з Перу.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

Особисті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]