Марчук Микола Павлович
| Марчук Микола Павлович | |
|---|---|
 Микола Марчук | |
| Народився |
19 грудня 1944 м. Бердичів, Житомирська область |
| Помер |
20 листопада 1999 (54 роки) м. Могилів-Подільський, Вінницька область |
| Поховання | Могилів-Подільський |
| Громадянство |
 СРСР→  Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | Російськомовна література України |
| Відомий завдяки | поет, прозаїк |
Мико́ла Па́влович Марчу́к (19 грудня 1944, Бердичів, Житомирська область — 20 листопада 1999, Могилів-Подільський, Вінницька область) — український поет і прозаїк.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 19 грудня 1944 р. у м. Бердичеві на Житомирщині. Невдовзі разом з матір'ю переїхав до Могилева-Подільського. Після закінчення міської школи № 2 був призваний до радянського війська. Служив у 1963—1967 рр. радіотелеграфістом на підводному човні Північного флоту. Нагороджений двома медалями «За далекий похід».
Після звільнення у запас працював на Могилів-Подільському приладобудівному заводі, водолазом рятувальної станції на Дністрі, а згодом — її начальником.
20 листопада 1999 р. внаслідок важкої хвороби помер і похований у Могилеві-Подільському.
Творчість[ред. | ред. код]
Писав російською мовою вірші та прозу. Захоплювався творчістю Сергія Єсеніна.
«Мы – не Есенины, не Блоки,
Но как же хочется порой,
Чтоб наши искренние строки
Зажглись вечернею звездой…»
Багаторічний учасник районного літературного об'єднання «Веселка Дністрова» при газеті «Наддністрянська правда». Товаришував з літераторами — Петром Перебийнісом, Віктором Тимчуком, Михайлом Каменюком, Володимиром Воронюком, Вадимом Вітковським.
За життя видав одну книгу прози —
|
Добре, що ти нічого не приховуєш – ні труднощів, ні своїх потаємних думок і почуттів, гранично відвертий, мов на сповіді. Врешті, я б визначив жанр твоєї книжки саме сповіддю підводника, молодого солдата. Ти і написав її заради свого сина Сергія, якого мали призвати на службу. І твоя книжка, мені, здається, повинна стати настільною для кожного допризовника. Переказати її зміст неможливо – треба прочитати. | 
|
Друкувався в альманахах — «Вітрила-79», «Горизонт-81», у колективних збірках «Родники и криницы» (1984) видавництва «Молодь», «Жажда памяти» (1989) видавництва «Радянський письменник», журналі «Радуга» та ін.[2]
У 2014 р. з нагоди 70-річчя поета в серії «Бібліотечка журналу „Вінницький край“» вийшла книжка —
- Горит калина красная : вірші, проза, спогади про людину та поета / Н. Марчук. — Вінниця: ПП ТД Едельвейс і К, 2014. — 160 с. — ISBN 978-9662462-62-3.
У вересні 2014 р. в Могилеві-Подільському на вшанування пам'яті поета відбувся літературно-мистецький фестиваль «Від Єсеніна до Марчука».[3]
|
|
Він засвітився від Франка. Але не встиг дотягнутися до секретів поетичної творчості. Він був підводником. Але його поглинули каламутні води відшумілої епохи. Болить мене, пече мене загублена доля дністрового брата. |
|
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Цит. по: Тимчук, В. Шоколад – не розкіш // Вінницька правда. – 1991. – 11 січня.
- ↑ З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 216.
- ↑ Підсумки письменницьких зборів 4 вересня 2014 р. // Сайт [[Вінницька обласна організація НСПУ|ВОО НСПУ]] «Краснослов». Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- ↑ Цит. по: Марчук, Н. Горит калина красная. – Вінниця: ПП ТД Едельвейс і К, 2014. – С. 9.
Джерела і література[ред. | ред. код]
- Горобець, М. П. Марчук Микола Павлович (біографічна довідка) // З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 216.
- Гоцуляк, М. Шоколад підводника // Панорама. — 1994. — 16 травня.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт ВОО НСПУ «Краснослов» [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про літератора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |