Ма́ттіас фон дер Ре́ке (нім.Matthias von der Recke; 1565(1565) — 1638) — курляндський державний діяч, старший радник. Ландгофмейстер Курляндії (1617 — 1638). Представник німецького шляхетного роду Реке. Син добленського комтура Маттіаса фон дер Реке і Софії фон Фіркс. Після смерті батька став володарем Ноєнбурга. Відзначився у битві під Кірхгольмом (1605), в якій ледь не полонив шведського короля Карла IX, захопивши його шолом і меч[1]. У латиській фольклорній традиції постає як відважний, але дуже жорстокий лицар, що служить самому чорту.
1592 року Маттіас розпочав будівництво лютеранської церкви у Ноєнбурзі, однієї із перших у Курляндському герцогстві[3].
Маттіас брав участь польсько-шведській війні1600—1611 років на боці Речі Посполитої. Він перебував у війську курляндського герцога Фрідріха й командував загоном із 10 залежних лицарів-кіннотників із Ноєнбурга[4].
27 вересня 1605 року Маттіас відзначився у великій битві при Кірхгольмі. Під час атаки курляндців він зійшовся у рукопашному бою із самим шведським королем Карлом IX. Король ледь не потрапив до полону, але вислизнув завдяки допомозі ліфляндського барона Генріха Фреде[4][3]. У руках Маттіаса лишилися тільки королівські шолом і меч. Ці трофеї зберігалися у родинному Нойєнбурзькому замку[4] до Першої світової війни[3].
Після Кірхгольмської битви Маттіас привіз до Нойєнбурга близько 300 шведських полонених, які працювали як раби на будівництві у замку і маєтностях Реке. Про це нагадує так звана Шведська стіна, зведена полоненими довкола свого табору просто неба. За легендою, тих шведів, що вціліли на виснажливих роботах, Маттіас наказав заперти у сараї і спалити. Коли 1625 року шведська армія захопила Ноєнбурзький замок під час нової польсько-шведської війни, вона помстилася за своїх побратимів, дощенту зруйнувавши Нойєнбург.
За мужність під Кірхгольмом Маттіас отримав від ольського короля маєток в Кабілі.
У латиській фольклорній традиції Маттіас закарбувався як інфернальний персонаж: йому приписували вміння ходити по воді, яке він отримав від диявола і за що мусив віддавати тому душі своїх солдат. За легендою, барон влаштував табір для 300 шведських полонених, які працювали у його замку, а потім власноруч зігнав їх у дерев'яний сарай, підпалив його і грівся, жартуючи «Чуєте, як пищать мої мишенята?»[3]. Поблизу замку, на місці старого семигальського городища, Маттіас встановив шибениці для застрашування селян[3].
§ 649. Matthias ІІІ. von der Recke // Geschichte der Herren von der Recke. hrsg. Recke-Volmerstein, v. C. Gf. v. der; Recke, O. Bar. v. der. Breslau, 1878, S. 288—296.
