Перейти до вмісту

Магнус Міннешельд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Маґнус Міннешельд)
Магнус Міннешельд
швед. Magnus minnesköld
 
Народження: 1175 Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 31 січня 1208 Редагувати інформацію у Вікіданих
Kungslenad Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  Швеція Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід: Фолькунґи
Батько: Бенгт Снівіль[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Сігрід Лакманd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб: Інгрід Ільва і NN[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти: Бенґт Маґнуссон[4][2], Біргер Ярл[1][4][2], Ескіль Маґнуссон[1][4], Карл Маґнуссон[4] і NN[d][2] Редагувати інформацію у Вікіданих

Магнус Міннешельд (швед. Magnus minnesköld; 1175 — 1208 або 1210) — середньовічний шведський магнат з династії Б'єльбу. Для нащадків він найбільше відомий як батько відомого державного діяча ярла Біргера, предка пізніших шведських королів. Іноді він вважається загиблим у битві під Леною у 1208 році, хоча докази не є остаточними.

Походження

[ред. | ред. код]

Найдальшим з його відомих предків, як вважають, є Фольке Товстий, могутній шведський конунг початку XII століття, який одружився з Інгегерд Кнудсдаттер, дочкою короля Данії Кнуда Святого та Аделі Фландрської, спадкоємиці Карла Великого[5]. Після смерті Аделі Інгегерд зі своєю сестрою Сесілією поїхала до Швеції і одружилася, тому Фольке та його спадкоємці були родичами правлячої еліти Королівства Данії[6].

Середньовічна шведська генеалогія констатує, що «Фольке Товстий був батьком Бенедикта (Бенгта) Снівіля, і що Бенедикт породив ярла Біргера, ярла Карла і Магнуса, якого прозвали Міннешельд»[7]. Коли його старший брат Біргер Броса обіймав посаду ярла в період між 1174 і 1202 роками, молодший Магнус жив у сімейному маєтку Б'єльбу, в нинішньому муніципалітеті М'єльбю, Естерйотланд[8]. Припускалося, що він був королівським суддею Естерйотланда, хоча це не задокументовано[9]. Він одружився із шляхтичкою Інгрід Ільва, можливо, королівського походження і став батьком кількох синів, які вплинули потім на шведську історію, насамперед Біргера. Він згадується у двох документах того часу як брат Біргера Броси, а також королем Магнусом Біргерссоном, який у листі 1280 року назвав його «дідусем».

Прізвисько Магнуса, Міннешельд (швед. Minnesköld), можна тлумачити по-різному. Воно може походити від minni (пам'ять), воно може посилатися на місяць (måne) на його щиті, або його можна інтерпретувати як "малий щит" (mindre sköld).

Магнус Міннешельд, ймовірно, був одружений двічі; цим можна пояснити велику різницю у віці його дітей. Нічого не відомо про його ймовірну першу дружину. Магнус одружився зі своєю другою дружиною близько 1195 року. Це була Інгрід Ільва, яка, за словами шведського реформатора та історика Олауса Петрі, була дочкою Суне Сіка. Така ж інформація зустрічається у середньовічній генеалогії, скопійованій у XVI столітті[10]. Суне Сік, якщо він існував, був молодшим сином короля Швеції Сверкера I.

Боротьба за корону

[ред. | ред. код]

Судячи зі спадщини своїх нащадків, Магнус Міннешельд володів різними землями в Естерйотланді і, ймовірно, був тим, хто побудував церкву Б'єльбу[11]. Хоча, будучи молодшим братом Біргера Броси, Магнус не був головою могутньої сім'ї, його приналежність до правлячої еліти передбачає, що він брав активну участь у війні між Сверкером II з династії Сверкерів і Еріком Кнутссоном з династії Еріків за шведську корону, яка була оскаржена в битвах. Першою була битва при Ельгаросі (тепер це населений пункт в шведській громаді Теребуда у Вестра-Йоталанді) у листопаді 1205 року, де король Сверкер II переміг Еріка Кнутссона. Другий — битва під Леною (тепер Кунгслена у Вестра-Йоталанді) 31 січня 1208 року, в якій Ерік Кнутссон зі шведською (і, можливо, норвезькою) армією здобув нищівну перемогу над королем Сверкером II і його датською армією, звів себе на трон і запанував з 1208 до 1216 року як Ерік Х, король Швеції. Останньою була битва при Єстільрені (можливо, біля Енчепінгу в Уппланді) 17 липня 1210, в якій вигнаний король Сверкер II з датською армією спробував повернути собі трон, але був переможений і загинув у битві.

Середньовічний Liber Daticus (Книга пожертвувань) із Лунда стверджує, що аристократ на ім'я Магнус загинув у битві під Леною[9]. Однак тотожність цього Магнуса з Магнусом Міннешельдом не доведено. Останки його сина Біргера були вивчені, і вони вказують, що йому було 50-55 років, коли він помер, і тому Магнус, ймовірно, жив ще через кілька років після Лени[12].

Діти

[ред. | ред. код]

Від першого шлюбу:

  • Ескіль Магнуссон, закономовець Вестерйотланда між 1217 і 1225 роками. Він був одружений з Крістіною, онукою Еріка Святого і вдовою норвезького ярла Гокона Божевільного.
  • Можливо, дочка, яка вийшла заміж за Сігтрюгга Бенгтссона.

Від будь-якої з його дружин:

Від другого шлюбу:

  • Біргер Магнуссон, відомий також як Біргер Ярл, відіграв ключову роль у консолідації Швеції, обіймаючи на той час посаду ярла Швеції.
  • Елоф Магнуссон (помер у 1268 році), можливо, син Інгрід Ільви від пізнішого шлюбу[13].

Зважаючи на багато синів, він також міг мати дочок, імена яких невідомі.

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в https://sok.riksarkivet.se/sbl/Presentation.aspx?id=14301
  2. ↑ а б в г Pas L. v. Genealogics — 2003.
  3. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б в г Strinnholm A. M. Sveriges Historia i Sammandrag
  5. ↑ Philip Line. Kingship and State Formation in Sweden 1130—1290. — Leiden : Brill, 2007. — С. 499—500.
  6. ↑ S. Otto Brenner. Nachkommen Gorms des Alten König von Dänemark 936 I. — XVI. Generation; Dansk Historisk Haanbogsvorlag DK- 2800 Lyngby 2. Ausgabe (Reprint 1978) ISBN 87 85207 20 9, Nr. 137 der Nachkommen von König Gorm des Alten
  7. ↑ Nils Ahnlund. Vreta klosters äldsta donatorer // Historisk tidskrift. — 1945. — Bd. 65. — S. 340.
  8. ↑ Ingrid Gustin «Kvinnan, tornet och makten i Bjälbo» i Mats Mogren, Mats Roslund, Barbro Sundnér och Jes Wienberg (redaktörer) Triangulering. Historisk arkeologi vidgar fälten", Lund Studies in Historical Archaeology 11, Institutionen för arkeologi och antikens historia, Lunds universitet, Lund 2009, ISSN 1653—1183, ISBN 978-91-89578-31-9, sid. 112—114
  9. ↑ а б A.M. Strinnholm. Svenska folkets historia. — Stockholm : Hörbergska Boktryckeriet, 1852. — Vol. IV. — С. 286.
  10. ↑ Nils Ahnlund, «Vreta klosters äldsta donatorer», Historisk tidskrift 65, 1945, p. 341.
  11. ↑ Philip Line. Kingship and State Formation in Sweden 1130—1290. — Leiden : Brill, 2007. — С. 507, 513.
  12. ↑ Dick Harrison. Jarlen som byggde riket // Populär Historia. — 2010.
  13. ↑ Philip Line, Kingship and State Formation in Sweden 1130-1290. Leiden: Brill, 2007, pp. 502-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Магнус_Міннешельд&oldid=44953449