Метаантропологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Метаантропологія як напрям філософської антропології в Україні[ред. | ред. код]

Метаантропологія[1] (від мета – понад і антропологія – наука про людину) – методологія, напрям і школа філософської антропології, яка досліджує межі буття людини, його екзистенціальні виміри, умови комунікації в цих вимірах і архетипові основи культури.

Метаантропологія як концепт, що представляє нову метафізику – «метафізику акта» з’являється вже у пізнього М. Шелера в контексті усвідомлення можливостей трансцендування людини. Незалежно від М. Шелера поняття «метаантропологія» було використано американським філософом і культурологом Д. Бідні, що трактує метаантропологію як теорію, що вивчає проблеми природи людини, культурної реальності, а також міфу і міфології.

В українській сучасній філософії член-кореспондент НАН України Н. Хамітов ініціює метаантропологію як методологію, напрям і школу, що трактується насамперед як теорія буденного, граничного і метаграничного буття людини, а також фундаментальних тенденцій еволюції людини і людства та пов’язаних з ними колізій (Хамітов Н. Філософія людини: від метафізики до метаантропології)[2]. В цьому контексті метаантропологія є однією з тенденцій розвитку [3]філософської антропології, насамперед екзистенціальної антропології Київської світоглядно-антропологічної школи, яка була заснована В. Шикаруком.

Зважаючи на те, що проблема вимірів людського буття, а також комунікації характерна для філософської антропології, екзистенціалізму і персоналізму у всіх їхніх різновидах, закономірним буде висновок, що метаантропологія інтегрує підходи філософської антропології, екзистенціалізму і персоналізму[4].

Сучасна метаантропологія є філософською антропологією епохи фундаментальної антропологічної кризи – починаючи від її екологічних аспектів і закінчуючи аспектами ментально-політичними. У цьому плані метаантропологія виступає антропологією взаєморозуміння, антропологією толерантності – системою ідей і концептів, завдяки яким відбувається усвідомлення неможливості досягти подолання антропологічної кризи сучасності через монологічні і самодостатні метанаративи.

Метаантропологія[5] може бути розділена на персоналістичну й комунікативну. Персоналістична метаантропологія досліджує людське буття в екзистенціально-особистісних вимірах – буденне, граничне, метаграничне буття[6]; комунікативна метаантропологія вивчає умови і логіку комунікації між різними людськими спільнотами – у тому числі етноантропологічними. Тому комунікативна метаантропологія з необхідністю стає етноантропологією[7] – вченням про екзистенціальну неповторність етносів і можливості комунікації між ними з огляду на цю неповторність. Метаантропологія як етноантропологія є наукою про умови комунікації етносу й особистості в усій її екзистенціальній повноті, виходячи тим самим на актуальну проблему сучасності – проблему прав людини.

Персоналістична і комунікативна тенденції метаантропології з’єднуються в метаантропології статі[8], що вивчає духовне і душевне як екзистенціальні вияви чоловічого та жіночого. Такий підхід відкриває для філософії статі і гендеру розуміння причин внутрішньої самотності чоловіка та жінки й можливості гармонії між ними на рівні цілісної духовно-душевної взаємодії. Усе це робить метаантропологію методологічною і світоглядною основою філософського психоаналізу й андрогін-аналізу, які орієнтовані на аналіз світоглядних структур – життєвих стратегій, принципів, цінностей – та актуалізацію філософського світогляду.

Метаантропологічний потенціалізм[ред. | ред. код]

На теоретичній основі метаантропології Н. Хамітов у співавторстві з академіком НАН України С. Пирожковим розробляє методологію метаантропологічного потенціалізму, яка дозволяє моделювати становлення особистості або соціальної системи[9] від наявних до позамежних (метаграничних) вимірів завдяки створенню стратегій, які розгортають реальні потенції системи[10]. Дана методологія була системно викладена в спільній монографії цих науковців [11]Цивілізаційна суб’єктність України: від потенцій до нового світогляду і буття людини. Київ: Наукова думка, 2020  і виявилася евристично продуктивною при створенні щорічних Національних доповідей НАН України (з 2016 року). В роботі над доповідями в річищі метаантропологічного потенціалізму продуктивно працюють українські філософи Я. Любивий і В. Жулай; останній досліджує проблематику самоздійснення людини в сучасному світі, вільного від репресивності, саморепресивності й утопічності – такого, що спирається на реальні потенції особистості.

Використання методології метаантропології у дослідженнях[ред. | ред. код]

В дослідженнях професора С. Крилової вибудовуються напрями «соціальна метаантропологія» й «культурна метаантропологія», які теж розвиваються в контексті Київської світоглядно-антропологічної школи і поступово розгортаються в окремі школи. Специфіка підходів С. Крилової полягає в тому, що, використовуючи тріадичну методологію для розуміння людського буття, яка пропонується в проєкті метаантропології (буденне, граничне, метаграничне буття людини), вона застосовує дану методологію не до людини як неповторної екзистенції та особистості, а до суспільства й культури, а також людини в контексті суспільства й культури[12].

Дотичними і до соціальної, і до персоналістичної метаантропології є роботи І. Степаненко, присвячені феномену духовності в контексті мистецтва життя, в яких авторка розвиває глибинні тенденції Київської світоглядно-антропологічної школи. Доктор юридичних наук С. Сливка створює напрям і школу «метаантропологія права», досліджуючи трансформації відносин людей щодо правових норм у буденному, граничному та метаграничному вимірах людського буття, а доктор філософських наук Н. Манойло формує напрям «метаантропологія правосвідомості»[13]. 

В контексті метаантропології статі проблема статі вивчається крізь призму міфологем європейської культури (Л. Гармаш), аналізуються жіночі образи в мистецтві (І. Зубавіна), досліджуються екзистенціальні аспекти чоловічої та жіночої риторики (М. Препотенська).

Метаантропологічний підхід був застосований Д. Свириденко при вивченні екзистенціальних вимірів віртуальної реальності та феномену академічної мобільності[14], а також в дослідженнях впливу кіно і телебачення[15] на природу сучасної людини, здійснених В. Криловою (проєкт екранної метаантропології)[16]. Метаантропологія як методологічна стратегія була використана М. Препотенською для осмислення буття людини в сучасному мегаполісі (проєкт метаантропології мегаполісу)[17]. На основі проєкту метаантропології[18], а також класичних надбань Київської світоглядно-антропологічної школи С. Киселиця досліджує віру як екзистенціал, що проходить складні метаморфози в житті особистості, а також осмислює феномен мудрості.

Ключові концепти метаантропології «буденне, граничне й метаграничне буття людини» і «буденний, особистісний і філософський світогляд» були задіяні О. Зайченко при аналізі рольової гри як феномену культури[19], Л. Тарасюк – при вивченні ініціації креативності в бутті людини та осягненні її андрогінної цілісності, В. Клочковим – при дослідженні феномену проблемності людського буття, Ф. Фоміним – при аналізі трансформацій сім’ї в сучасній Україні[20]. Проєкт метаантропології виявився евристично плідним при здійсненні аналізу феномену самореалізації людини у різних культурах, що знайшло своє відображення у роботах В. Матвєєва.  Останнім часом цікавим є досвід використання метаантропологічної методології в роботах Войнова О.В. - у метаантропологічному аналізі феномену честі[21], Тарасюк Л.С. - в аналізі креативності[22], Д.Д. Дандекара (Індія) – при аналізі феномену політичного лідерства, Н. Терлецької - у дослідженні трансгуманізму[23], В. Клочкова - осягненні проблемності людського буття, І. Ільїна – в осмисленні проблематики екзистенціальної самотності людей граничного буття, О. Коломійця – в дослідженнях страху та віри в бутті сучасної людини в контексті війни й миру[24], Р. Кузьменко – у вивченні трансформацій толерантності в буденному, граничному й метаграничному бутті людини, Н. Мринської – в дослідженнях мужності бути особистістю в ситуації інвалідності[25], Н. Павленко – в осмисленні метаморфоз любові в буденному, граничному й метаграничному вимірах людського буття[26], О. Романової – в дослідженні вибору любові у нашого сучасника[27], І. Скрипак – у вивченні причин і наслідків самотності людини в глобалізованому світі, В. Лобанової - образи майбутнього у світоглядному, екзистенціальному та соціальному аспектах та ін.

Значущою стає метаантропологія і в сучасному етичному й естетичному знанні. Метаантропологічний підхід, зокрема, представлений у словнику «Етика і естетика»[28], в якому до українських авторів долучилася знаний у Європі етик С. Мінєва. (Хамитов Н., Крылова С., Минева С. (2009) Этика и эстетика: словарь ключевых терминов. К.: КНТ).

Наукова школа[ред. | ред. код]

Як розгорнута методологія метаантропологія формується ще в 90-х роках ХХ століття, а в ХХІ столітті постає вже напрямом і науковою школою. З 2002 року в Інституті філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України працює методологічний семінар, який на сьогоднішній день має назву «Філософська антропологія як метаантропологія»[29]. З 2014 року в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова існує наукова лабораторія філософської антропології як метаантропології, яка досліджує проблеми розвитку людини в буденному, граничному та метаграничному вимірах людського буття.

Література[ред. | ред. код]

  • Хамітов Н. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. 3-е видання, виправлене і доповнене. К.: КНТ, 2019. 394 с
  • Хамітов Н.В., Крилова С.А. Людина і культура: словник. Філософська антропологія, філософія культури, культурологія. К.: КНТ, 2022. 295 с.
  • Пирожков С. І., Хамітов Н. В. Цівілізаційна суб'єктність України: від потенцій до нового світогляду і буття людини. К.: Наукова думка, 2020, 255 с.
  • Пирожков С. І., Хамітов Н. В. Ноосферна цивілізація: від потенцій до нової реальності // Вісник НАН України, 2018. № 2. С. 71 — 82.
  • Хамітов Н. В. Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології. 2-е видання, виправлене та доповнене. К.: КНТ, 2017. 370 с.
  • Крилова С.А. Соціальна метаантропологія як методологія дослідження краси в соціальному бутті / Totallogy–XXI. Постнекласичні дослідження / [гол. ред. В.В. Кізіма]. – К.: ЦГО НАН України, – Вип. – С. 99-110.
  • Крилова С.А.  Краса людини в життєвих практиках культури. Монографія. Видання 2-е, перероблене та доповнене.  – К.: КНТ. – 2020.  - 563 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Хамітов Н.В., Крилова С.А. (2021). Філософський словник. Людина і світ: словник. Київ: КНТ. с. 200.
  2. ↑ Хамітов, Назіп (2002). Філософія людини: від метафізики до метаантропології (російська) . Київ: Ніка-центр. с. 334.
  3. ↑ Хамітов, Назіп (24 травня 2021). Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти. https://visnyk-nanu.org.ua/. Вісник НАН України.
  4. ↑ Хамітов, Назіп (2017). Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології (PDF). КНТ.
  5. ↑ Хамітов, Назіп (2019). Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. Київ: Центр учбової літератури. с. 394. ISBN 978-966-373-471-2.
  6. ↑ Хамітов, Назіп (2015). Філософська антропологія як метаантропологія: метатеорія соціогуманітарного знання і філософія буденного, граничного та метаграничного буття людини. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/.
  7. ↑ В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Η. В. Хамітов та ін. (2004). Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник (PDF). Київ: Либідь. с. 432. ISBN 966-06-0278-2. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  8. ↑ Н.Хамітов, С.Крилова (2013). Краса жінки в життєвому та освітньому просторі: підходи метаантропології і андрогін-аналізу. https://enpuir.npu.edu.ua/.
  9. ↑ Війна і мир в Україні: шляхи до реальної перемоги і розвитку. Борисфен Інтел (укр.). 15 жовтня 2022. Процитовано 15 лютого 2024.
  10. ↑ Україна: від штучної та реальної конфронтації до консолідації. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 15 лютого 2024.
  11. ↑ Н.В. Хамітов, С.І. Пирожков (2020). Цивілізаційна суб'єктність України: від потенцій до нового світогляду і буття людини. Київ: Наукова думка. с. 256. ISBN 978-966-00-1766-5.
  12. ↑ Крилова Світлана (2020). Краса людини в життєвих практиках культури. Досвід соціальної та культурної метаантропології і андрогін-аналізу (PDF) (вид. 2-е). Київ: КНТ. с. 564. ISBN 978-966-373-907-6.
  13. ↑ Manoylo, Nataliya (2023). NOTARY ENTITY OF A PERSON. Visnyk of the Lviv University. № 46. с. 105—113. doi:10.30970/pps.2023.46.13. ISSN 2307-1664. Процитовано 24 січня 2024.
  14. ↑ Свириденко Д.Б. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ ПІД ВПЛИВОМ ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ: АНАЛІЗ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ (PDF).
  15. ↑ Крилова, Вселена (2014). КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ФЕНОМЕНИ ЕКРАННОЇ КУЛЬТУРИ. Автореферат (PDF).
  16. ↑ Світла, Вселена (2020). Кіно і телебачення. Арт-терапія душі, зачарованої екраном. Вступ до екранної метаантропології. КНТ. с. 358. ISBN 978-966-373-900-7.
  17. ↑ Препотенська, Марина (2013). Мегаполіс як середовище комунікації: гендерний аспект та освітня перспектива. https://enpuir.npu.edu.ua/.
  18. ↑ Хамитов Назип (6 квітня 2023). Метаантропология – новое направление в современной философской антропологии. https://un-sci.com/. Гранит науки.
  19. ↑ Зайченко, Олена Георгіївна (2012). Рольова гра як феномен культури (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  20. ↑ Фомін, Ф. В. (2012). Сім’я як соціокультурний феномен: аналіз підходів та методологій дослідження (укр.). ISSN 1728-3671. Процитовано 29 січня 2024.
  21. ↑ Войнов Олександр Володимирович. Метаантропологічний аналіз феномену честі. www.e-catalog.mk.ua. Гілея: науковий вісник. Процитовано 29 січня 2024.
  22. ↑ Тарасюк, Лариса Сергіївна (2011). Креативність як феномен людського буття в культурі (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  23. ↑ Терлецька, Наталія (11 березня 2020). The problem of human transformation and the criteria of "good" and "evil" in meta-anthropology and transhumanism. Науково-теоретичний альманах Грані (англ.). Т. 23, № 3. с. 64—72. doi:10.15421/172026. ISSN 2413-8738. Процитовано 29 січня 2024.
  24. ↑ О. Л. Коломієць. ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНО-ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНЕ РОЗГОРТАННЯ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ІСНУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ: МЕТААНТРОПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ.
  25. ↑ Мринська, Наталія (29 листопада 2021). ЕКСПЛІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СИТУАЦІЇ ІНВАЛІДНОСТІ В КОНТЕКСТІ МЕТОДОЛОГІЇ МЕТААНТРОПОЛОГІЇ. Людинознавчі студії: збірник наукових праць. Серія «Філософія» (укр.). № 43. с. 103—108. doi:10.24919/2522-4700.43.14. ISSN 2522-4719. Процитовано 23 січня 2024.
  26. ↑ Павленко, Надія (2023). Метаантропологічний підхід у дослідженні любові (PDF). НУ "ОЮА". Актуальні проблеми філософії та соціології.
  27. ↑ романова, Олена (1 березня 2021). ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОАНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ВИБОРУ ЛЮБОВІ У ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ ХХ–ХХІ СТ. Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy». № 41. с. 313—326. doi:10.24919/2522-4700.41.21. ISSN 2522-4719. Процитовано 22 січня 2024.
  28. ↑ Хамитов Н., Крылова С., Миньева С. (2009). Этика и эстетика. Словарь ключевых терминов (російська) . Киев: КНТ. с. 336. ISBN 978-966-373-522-1.
  29. ↑ Викладачі та аспіранти кафедри взяли участь у роботі методологічного семінару «Філософська антропологія як метаантропологія». https://nubip.edu.ua/. 21 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Метаантропологія&oldid=41770442