Милославський Володимир Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Милославський Володимир Костянтинович

Професор Милославський Володимир Костянтинович. Початок ХХІ сторіччя. Світлина DKM med
Народився 25 листопада 1928(1928-11-25)
Пенза, Середньо-Волзька областьd, РСФРР, СРСР
Помер 26 лютого 2016(2016-02-26) (87 років)
Харків, Україна
Поховання Міське кладовище № 2
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність фізик, викладач університету
Галузь нелінійна оптика
Alma mater ХДУ імені О. М. Горького (1951)
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук (1972)
Вчене звання професор
Науковий керівник Синельников Кирило Дмитрович
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Батько Милославський Костянтин Іванович
Нагороди
Почесна грамота Міністерства освіти і науки України
Поховання В.К. Милославського  та його дружини на 2 Харківському кладовищі. Світлина DKM med.

Милославський Володимир Костянтинович (25 листопада 1928; Пенза — 26 лютого 2016; Харків) — радянський та український фізик. Відомий своїми працями з нелінійної оптики та спектроскопії твердих тіл. Заслужений професор Харківського національного університету.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 листопада[К 1] 1928 у Пензі, в родині вчителів[1][2]. Його батьком був міколог Костянтин Іванович Милославський, а дідом був купець та міський голова Охтирки Іван Миколайович Милославський[3].

У 1948 році, на запрошення родичів, переїхав до Харкова. Навчався у Харківському університеті на фізико-математичному факультеті, якій закінчив у 1951 році. Наступного року став асистентом катедри експериментальної фізики. У 1959 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Оптичні та екситонні властивості напівпровідникових шарів CdO, ZnO і SnO2», науковий керівник Кирило Синельников. Через три роки став доцентом катедри фізичної оптики. У 1972 році захистив докторську дисертацію «Експериментальне дослідження краю своєї лінії в напівпровідникових сполуках (оптичне поглинання та ефект Фарадея)». Того ж року йому було присуджений науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Через два роки отримав звання професора. У 1975 році став професором кафедри оптики. У 1989—2003 роках, завідувач цієї ж кафедри. Після 2003 і до самої смерті знову професор кафедри. Помер 26 лютого 2016 року, громадянська панахида за ним відбулася в приміщенні Музею природи. Був кремований, його попіл зберігається у колумбарії на Другому міському кладовищі[1][2].

У Харківському університеті читав курси лекцій: «Спектроскопія твердого тіла», «Люмінесценція і фотопровідність твердих тіл», «Нелінійна оптика». У співавторстві написав навчальний посібник «Навчальні експерименти та демонстрації з оптики» (2000) та сам підготував посібник «Нелінійна оптика» (2008). Серед його учнів 18 кандидатів та один доктор наук[2].

Основними напрямками наукових досліджень Милославського були: спектроскопія напівпровідників і діелектриків, магнітооптика, взаємодія лазерного випромінювання зі світлочутливими матеріалами. Займався експериментальними і теоретичними дослідженнями спектрів твердих тіл і нелінійних оптичних явищ у хвилевідних фоточутливих плівках. Також він визначив роль екситонних станів у формуванні власної електронної смуги в низці широкозонних напівпровідників[1][2].

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений з Тетяною Іллівною Милославською (у дівоцтві Август). Подружжя мало одну дитину:

Ольга Володимирівна Милославська (народилася 23 жовтня 1953) — кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник у Фізико-технічному інституті низьких температур імені Б. І. Вєркіна НАН України[4][3].

Згідно зі спогадами його племінника Дмитра Милославського, Володимир Костянтинович окрім фізики добре знав історію, географію та іноземну літературу. Він любив мандрувати й проходив пішки великі відстані навіть у досить похилому віці[3].

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

  • Ювілейна медаль імені С. І. Вавілова (1995)[2].
  • Медаль С. Е. Фріша Оптичного товариства імені Д. С. Рождественського (2000)[5].
  • Заслужений професор Харківського Національного університету (2000)[2].
  • Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2010)[6].
  • Включений до залу слави Фізичного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна[7].

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Всього написав понад 300 наукових публікацій, серед них два навчальних посібника (один у співавторстві). Список найбільш важливих робіт згідно Енциклопедії сучасної України і його персональній сторінці на сайті кафедри[1][2]:

Навчальні посібники[ред. | ред. код]
  • Учебные эксперименты и демонстрации по оптике: Учебное пособие. Х., 2000 (спів­авт.).
  • Нелинейная оптика: Учеб. пособ. Х., 2008.
Статті[ред. | ред. код]
  • О квантовом поглощении в вырожденных полупроводниках и металлах // Физика Твердого Тела. 1966. T. 8, вып. 7.
  • О влиянии междузонных переходов на низкочастотный плазменный резонанс в малых металлических сферах // Оптика и спектроскопия. 1979. T. 46, вып. 2 (спів­авт.).
  • Spontaneous grating formation in thin light-sensitive AgCl-Ag films at linear p/s pola-rization of a laser beam // J. Optics A: Pure Applied Optics. 2005. Vol. 7.
  • Влияние примеси меди на спектр поглощения тонких пленок суперионных проводников MAg4I5(M: Rb, K) // Физика Твердого Тела. 2006. Т. 48, № 5.
  • Окрашивание кварцевого стекла нанометровыми частицами серебра.// Оптика и спектроскопия. - 2007. - т.102, № 3. - с.489-495.
  • Optical properties of nanostructures // Functional Materials. 2008. Vol. 15, № 3 р.313-331.
  • Спектры поглощения тонких пленок твердых растворов Cs2(Cd1-xZnx)І4 // Оптика и спектроскопия. 2010. Т. 108, № 4.

Примітки[ред. | ред. код]

Коментар[ред. | ред. код]

  1. У довідковій літературі також зустрічається дата 28 листопада

Література[ред. | ред. код]

  1. а б в г Лимар, 2018, с. 460.
  2. а б в г д е ж Милославський Володимир Констянтинович. Фізичний факультет (укр.) . Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 23 квітня 2020.
  3. а б в Милославський, 2019, с. 79-80.
  4. Милославська Ольга Володимирівна. Національна академія наук України (укр.) . Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 27 квітня 2020.
  5. Медаль С.Э. Фриша. Оптическое общество имени Д. С. Рождественского (рос.) . Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  6. Кант, 2010.
  7. Зал слави Фізичного факультету. Фізичний факультет (укр.) . Архів оригіналу за 23 жовтня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]