Мудехар (стиль)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мудехар)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мудехар

Мудехар (ісп. mudéjar, від араб. مدجّن‎ [mudaǧǧan] — приручений, домашній) — своєрідний синтетичний стиль в архітектурі, живописі і декоративно-прикладному мистецтві Іспанії XI—XVI ст. Назва походить від релігійної групи, відомої як мудехари.

Опис[ред. | ред. код]

В XIIXVI ст. виник своєрідний синтетичний стиль в архітектурі, живописі і декоративно-прикладному мистецтві Іспанії, в якому тісно переплелися елементи мавританського, готичного і (пізніше) ренесансного мистецтва. Твори стилю «мудехар» створювалися як мусульманськими, так і християнськими майстрами. Мистецтво мудехарів — явище неоднорідне і не завжди безумовне за художньою якістю; дослідники відзначають властивий навіть найкращим зразкам відтінок вторинності.[1]

У стилі «мудехар» були збережені основні конструктивні елементи мавританської архітектури: підковоподібна (іноді зі стрілчастим завершенням) арка, склепінчасті перекриття, що утворюють в плані восьмикінцеву зірку, набірні дерев'яні стелі, гіпсовий орнамент і кольорові кахлі на стінах («асулехос»). Основою живої і вільної просторової композиції будівель служив внутрішній двір, навколо якого групувалися інші приміщення. Споруди відрізнялися простим, раціональним плануванням, що чудово відповідає кліматичним умовам; у стилі «мудехар» охоче будували житлові будівлі — залучали також недорогі матеріали (цегла, дерево, гіпс) і дешеві робочі руки народних майстрів. Стиль отримав особливий розвиток в Кастилії, Арагоні, Андалусії і в містах Толедо, Сарагоса, Кордова, Севілья і ін.

Всередині стилю розрізняють два напрями. Те, що отримало назву «народного мудехара», розвивався спонтанно в областях, відвойованих іспанцями, де традиції мавританського мистецтва були досить природно застосовані до релігії і побутової культури християн. Споруди «народного мудехара» охопили галузі церковної і міської житлової архітектури, їх зводили, як правило, з цегли, і вони відрізнялися стійкими формами споруд і мотивами декору. При нарядності вигляду будівлі були скромними і невеликими. Стиль «народного мудехара» характерний для севильських храмів: Всіх Святих, Санта Марина, Санта Каталіна, Сан Хіль, Сан Андрес, Сан Естебан, Сан Ісідро, Сан Маркос (особливо відомий своєю вежею-мінаретом з подвійними вікнами). Храми будувалися з цегли, з пласкими дерев'яними стелями, на фасадах форми готичних порталів поєднувалися з підковоподібними і багатолопатевими арками, геометричної плетінкою, глухими отворами. Риси мавританської будівельної традиції відчуваються в цих будівлях набагато виразніше, ніж вплив готичних форм.

«Придворний мудехар» складався у міру зміцнення влади іспанців на відвойованих землях і розвивався до XVI століття включно. В цьому напрямку відбивалося прагнення духовної і світської знаті Іспанії до розкоші і комфорту. До цього напрямку відносяться найбільш древні частини Севільського алькасара XIV століття (на відміну від пізніших прибудов). У фасаді будівлі, зазвичай званого палацом короля Педро (1364), можна виявити риси схожості з архітектурою гранадської Альгамбри. Можливо, його створили мавританські майстри з Гранади, надіслані правителем емірату Мухаммедом V на прохання кастильського монарха. У традиціях придворного мудехара були споруджені інші севільські палаци XIV століття: Лас Дуеньяс герцогів Альба і так званий будинок Пілата герцогів Мединасели (завершений в середині XVI століття палац являє собою яскравий приклад поєднання мавританських і ренесансних форм). До головних пам'яток стилю належить також палац герцогів Інфантадо в Гвадалахарі (XV—XVII століття).

З XIV ст. загальний процес злиття готичних і мавританських традицій набув більш цілісний і органічний характер.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

  • Мудехари
  • Мудехарські повстання
  • Сан-Херонімо де Котальба

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]