Міна Віткойц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міна Віткойц
Mina Witkojc.jpg
Народилася 28 травня 1893(1893-05-28)[1][2]
Бург/Бóркови
Померла 11 листопада 1975(1975-11-11)[1][2] (82 роки)
Papitzd, Кольквіц/Гоłкойце, Шпре-Найсе, Бранденбург, Німеччина
Поховання
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність журналістка, поетеса, перекладачка, письменниця
Сфера роботи поезія
Мова творів нижньолужицька і Лужицькі мови[2]
Членство Матиця серболужицька
Нагороди

CMNS: Міна Віткойц у Вікісховищі
Могила Міни Віткойц, Бург, Німеччина

Міна Виткойц (н.-луж. Mina Witkojc, нім. Wilhelmine Wittka, 25 травня 1893 року, Бург, Німеччина — 11 листопада 1975 року, Папітц, НДР) — нижньолужицька поетеса, прозаїк, перекладачка, журналістка і публіцистка. Поряд з нижньолужицьким поетом Мато Косиком вважається класиком нижньолужицької поезії. Лауреатка премії імені Якуба Чишинського (1964).

Життєпис[ред. | ред. код]

Міна Віткойц народилася 25 травня 1893 року в місті Бург в селянській родині Фріцо Поленьца і Маріанни Віткойц. У ранньому дитинстві стала сиротою. З 1899 до 1907 роки навчалася в середній школі в Бурзі. З 1907 року протягом 10 років працювала в Берліні покоївкою, флористкою і на військовому промисловому підприємстві. В 1917 році повернулася до рідного місто, де почала працювати найманою працівницею у сільському господарстві.

У серпні 1921 року Міна Віткойц познайомилася з групою чеських і верхньолужицьких інтелектуальних діячів, які надихнули її займатися культурною діяльністю серед лужичан. У 1922 році опублікувала свій перший вірш у журналі «Калюжка». У 1923 році переїхала до Баутцена, де до 1931 року працювала редакторкою нижньолужицької газети Serbski Саѕпік. Під час редагування наклад газети досяг з 200 до 1200 екземплярів. В цей же час співпрацювала з лужицькими громадськими діячами Арноштом Мукой та Яном Чижой.

У 1925 році Міна Віткойц випустила свій перший поетичний збірник «Dolnoserbske basni» (Нижньолужицькі вірші). У 1926 році брала участь у Європейському конгресі національних меншин, що відбувся в Женеві. В цей же час займалася перекладами нижньолужицькою мовою творів чеських письменників Божени Немцової та Петра Безруча. Відкрила нижньолужицьких народних письменниць сестер Лізу Домашкойц та Мар'яну Домашкойц і допомагала їм займатися літературною діяльністю.

У роки Веймарської республіки неодноразово притягувалася до суду «за антинімецьку діяльність»[3].

У 1933 році нацистський режим заборонив їй займатися літературною і журналістською діяльністю і вона залишилася без засобів до існування, у зв'язку з чим вона повернулася до Бурга, де знову працювала найманою працівницею у сільському господарстві.

У 1941 році Міна Віткойц через свою діяльність серед лужичан була оголошена нацистським режимом «шкідливим елементом» і відправлена до Ерфурта, де вона пропрацювала в сільськогосподарському підприємстві до кінця Другої світової війни. В 1945 році вона опублікувала поему «Erfurtske spomnjeśa» (Ерфуртські спогади), в якій описала своє життя в Ерфурті.

У 1946 році Міна Віткойц переїхала на недовгий час до Баутцена, де працювала в лужицькій громадській організації Домовіна, потім переїхала до Праги, де проживала до 1954 року. Повернувшись в 1954 році до рідного міста, вона проживала в ньому до своєї смерті в 1975 році.

У 1964 році за свою літературну діяльність Міна Віткойц була удостоєна премії імені Якуба Чишинського.

В останні роки свого життя проживала в будинку престарілих в селі Папітц поблизу Бурга. Померла Міна Віткойц 11 листопада 1975 року і була похована на кладовищі в місті Бург.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Міна Віткойц писала прозові твори та вірші для нижньолужицької газети «Nowy Casnik». Була одним з організаторів нижньолужицького літературного збірника «Serbska Pratyja». У 1934 році видала поетичну збірку «Wĕnašk błośańskich kwĕtkow», яка принесла їй популярність.

Основні твори
  • Dolnoserbske basni, 1925;
  • Wěnašk błośańskich kwětkow (Вінок квітів з Блот), 1934;
  • Erfurtske spomnjeśa, автобіографія, 1945;
  • K swětłu a słyńcu, Berlin 1955;
  • Prědne kłoski, Berlin 1958;
  • Po drogach casnikarki, Bautzen 1964, ISBN 3-7420-0281-3;
  • Pśedsłowo k antologiji Jadna z nich jo šołtowka: antologija noweje dolnoserbskeje literatury, Budyšyn 1971.
Посмертні видання
  • Echo aus dem Spreewald, Bautzen 2001, ISBN 3-7420-1857-4.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • Її ім'ям названа середня школа в селі Вербен;
  • У селі Вербен знаходиться невеликий музей, присвячений діяльності Міни Віткойц.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118634119 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, стр. 145

Література[ред. | ред. код]

  • Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, Российская академия наук, Институт славяноведения и балканистики, научный центр славяно-германских отношений, М., 1997, стр. 139, 144—145, 153, 155, 158, 160, 175, 191, ISBN 5-7576-0063-2
  • Christiane Piniek: Mina Witkojc, Echo aus dem Spreewald. Bautzen: Domowina-Verlag, 2001.
  • A. Karichowa: Wona jo «swoje» Blota lubowala. W: Płomje. 2003,05, S.20.
  • Gespräch mit Frau Golzbuder (Sorbischlehrerin der Grundschule Krieschow) + zusätzlichen Material
  • Mina Witkojc (Wuberk jo zestajił Kito Lorenc.) Budyšin. Ludowe Nakładnistwo Domowina, 1973.

Посилання[ред. | ред. код]