Наджип Хаблемітоглу
| Наджип Хаблемітоглу | |
|---|---|
| тур. Necip Hablemitoğlu | |
| Народився |
28 листопада 1954 Анкара, Туреччина |
| Помер |
18 грудня 2002 (48 років) Анкара, Туреччина |
| Країна |
 Туреччина |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Ankara University Faculty of Political Scienced |
| Заклад | Університет Анкари |
| У шлюбі з | Şengül Hablemitoğlud |
 Висловлювання у Вікіцитатах Наджип Хаблемітоглу у Вікісховищі | |
Неджип Хаблемітоглу (тур. Necip Hablemitoğlu; 18 листопада 1954, Анкара, Туреччина — 18 грудня 2002, там же) — турецький вчений, історик. Убитий перед своїм будинком у 2002 році. Винних у цьому вбивстві досі не знайдено.
Біографія[ред. | ред. код]
1977 року закінчив школу преси та журналістики при факультеті політології Університету Анкари. З 1977 до 1978 рік видавав щомісячний журнал «Dilde, Fikirde, İşde Birlik» (укр. Єдність у мові, ідеї та роботі). Деякий час працював консультантом з друку у низці організацій, потім здобув ступінь магістра та захистив докторську дисертацію з історії реформ Ататюрка в Університеті Анкари.
Був одружений з професором доктором Ченгюлем Хаблемітоглу, у них було дві дочки Канідже й Уйвар, названі на честь найвіддаленіших фортець Османської імперії на заході та на півночі[1].
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Читав лекції про Ататюрка в Університеті Анкари.
Дослідження кримських татар[ред. | ред. код]
Його першою опублікованою роботою стала серія статей «Yuzbinlerin Surgunu» (укр. Депортація сотень тисяч), яка вийшла у турецькій щоденній газеті «Акшам» у 1970-х роках. Пізніше ці статті видали однойменною книгою. Враховуючи мовчання всього світу, зокрема й тюркський світ, щодо депортації кримських татар владою СРСР під час Другої світової війни, статті Хаблемітоглу, написані в епоху «холодної війни», були сміливою спробою привернути увагу всього світу до цього політичного питання. Він продовжував працювати над кримськотатарською та іншими тюркськими проблемами, на початку 1970-х років видавав журнал «Birlik».
Пізніше він видав працю «Arlık Rusyası'nda Türk Kongreleri (1905—1917)» (укр. Тюркські конгреси в царській Росії (1905 - 1917)), присвячену історії тюркських народів Російської імперії, якою він глибоко цікавився. Зі своєю дружиною Ченгюль Хаблемітоглу, написав у співавторстві книгу на тему історії кримських татар, «Şefika Gaspirali ve Rusya'da Turk Kadin Hareketleri (1893—1920)» (укр. Шефіка Гаспінська і рух тюркських жінок у Росії (1893–1920)). Доктор Неджип Хаблемітоглу також написав безліч статей на тему Криму та кримських татар, в основному опублікованих у кримськотатарському журналі «Kırım», який виходить двічі на місяць в Анкарі, Туреччина.
Дослідження німецьких НУО в Туреччині[ред. | ред. код]
У книзі «Alman Vakıfları ve Bergama Dosyası» (укр. Німецькі фонди і файл Бергами) він звинуватив у шпигунстві німецькі неурядові організації, які працювали в Туреччині. У суді звинувачення визнали необґрунтованими, внаслідок чого суд оштрафував видавця на 50 мільярдів лір (пізніше штраф було скорочено до 1 мільярда після того, як звинувачення заявило, що їхня скарга не була грошовою)[2]. Проблема Бергами стосувалася золотодобувної промисловості. Стверджувалося, що Туреччина щорічно імпортувала з Німеччини золота на 800 мільйонів доларів, і відкриття золотої копальні в Бергамі становило загрозу, яку потрібно було зупинити. Таким чином, для досягнення цієї мети офіси різних німецьких НУО в Туреччині, як стверджується, організовували місцевих сільських жителів і фінансували протестні рухи проти копальні в цьому районі[3].
Рух Гюлена[ред. | ред. код]
Його книга «Köstebek» або «Шпигун», опублікована посмертно, викрила рух Фетхуллаха Гюлена. У цій книзі Хаблемітоглу заявив про незаконне угруповання руху Гюлена в турецькій поліції. У червні 1999 року він виступив на телепрограмі, де розповів про гюленістську організацію. У програмі докладно описав структуру та внутрішню роботу руху Гюлена та його зв'язки з іноземними спецслужбами. Після цієї телепередачі йому загрожували невідомі розправою.
Вбивство[ред. | ред. код]
Справа про вбивство не розкрито. Згідно з однією з версій, його вбили під час операції під фальшивим прапором генерала жандармерії Велі Кучука (суд над ним проходив у справі Ергенекона), провину за яку поклали на ісламістів[4]. Затриманий у справі Ергенекона Осман Йилдирим у своїх свідченнях стверджував, що Осман Гюрбюз убив Хаблемітоглу за указом затриманих Велі Кучука та Музаффера Текіна[5][6].
Згідно з іншою теорією, Хаблемітоглу убили Ергенеконом у співпраці з німецькими НУО, при цьому за підготовку відповідала німецька секретна служба GSG 9 (мотив, пов'язаний з проблемою Бергами)[7]. Бедреттін Далан, біженець і перший підозрюваний у справі Ергенекона, нібито має підроблений паспорт, виданий Федеральною розвідувальною службою Німеччини[8].
В останні роки життя Хаблемітоглу зосередився на викритті руху Гюлена. У своїй книзі під назвою «Köstebek» він писав, що цей рух був терористичною організацією, яка створила іншу організацію, альтернативну чинному уряду. Його вбили за п'ять днів до опублікування книги. В останній частині вступу до своєї книги він написав:
Я закликаю всіх націоналістів діяти спільно проти фетхуллахістської небезпеки, доки не стало занадто пізно, я закликаю вас сформувати громадську думку для очищення спецслужб від фетхуллахістських загонів…[9]
Хаблемітоглу, ймовірно, знав, що може стати жертвою змовників, оскільки його дочки питали його, що робити у разі нападу[10].
У день нападу він вийшов із дому за продуктами. Згідно з записами з камер спостереження та чеками, він вийшов з магазину о 20:05 за місцевим часом. Через кілька хвилин його вбили, коли повертався додому[10].
Похований 21 грудня 2002 року на цвинтарі Каршияка в Анкарі[11].
Праці[ред. | ред. код]
- Gaspıralı İsmail, 2006, Birharf Yayınları, ISBN 975-9198-70-3
- Milli Mücadele'de Yesil Ordu Cemiyeti, 2006, Birharf Yayınları, ISBN 975-9198-24-X
- Çarlık Rusyası'nda Türk Kongreleri (1905—1917) 2005, Toplumsal Dönüşüm Yayınları, ISBN 975-6448-83-0
- Sovyet Rusya'da Devlet Terörü, 2004, Toplumsal Dönüşüm Yayınları, ISBN 975-6448-81-4
- Terör'ün ve Batının Kıskacındaki Ülke: Türkiye, 2003, ISBN 9756441245
- Köstebek, 2003, Birharf Yayınları, ISBN 975-6774-94-0
- Kırım'da Türk Soykırımı, 2002, Iq Kültür Sanat Yayıncılık, ISBN 975-6618-44-2
- Alman Vakıfları ve Bergama Dosyası, 2001, Pozitif Yayıncılık, ISBN 975-9198-45-2
- Şefika Gaspıralı ve Rusya'da Türk Kadın Hareketi (1893—1920), Toplumsal Dönüşüm Yayınları, ISBN 975-6448-80-6
- Yüzbinlerin Sürgünü, 1997, Toplumsal Dönüşüm Yayınları, ISBN 975-6448-78-4
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Altan, Mubeyyin Batu (22 серпня 2003). Dr. Necip Hablemitoğlu (1954–2002). International Committee for Crimea. Архів оригіналу за 24 вересня 2008. Процитовано 21 жовтня 2008.
- ↑ Önderoglu, Erol (20 жовтня 2004). Alman Vakıflarını Suçlayan Kitaba Ceza. Bianet (Turkish) . Архів оригіналу за 5 лютого 2005. Процитовано 21 жовтня 2008.
- ↑ Bumin, Kürşat; Görmüş, Alper (23 вересня 2003). Kritik AB toplantısı öncesinde Almanya'ya casusluk suçlaması. Yeni Şafak (Turkish) . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 жовтня 2008.
- ↑ Söylemez, Haşim (13 October 2008). Asrın davası başlıyor Silivri'den çıkış var mı?. Aksiyon (Turkish) . Feza Gazetecilik A.Ş. 723. Архів оригіналу за 20 жовтня 2008. Процитовано 21 жовтня 2008.
2002'de Veli Küçük, Muzaffer Tekin ve Osman Gürbüz ile toplantı yaptık. Gürbüz bana 1 milyon dolar karşılığı Necip Hablemitoğlu'nu öldürmeyi teklif etti. Ben kabul etmeyince Veli Küçük, 'Osman bu iş yine sana kaldı' dedi. 6–7 ay sonra Osman Gürbüz'ü gördüğümde 'Hablemitoğlu'nun parasını masalarda bitirdik' dedi.
- ↑ İddianameye göre Ergenekon'un eylemleri. NTVMSNBC. 27 липня 2008. Архів оригіналу за 6 лютого 2009. Процитовано 11 травня 2021.
2002 yılında Veli Küçük, Muzaffer Tekin ve Osman Gürbüz ile toplantı yaptık. Osman Gürbüz bana 1 milyon dolar karşılığı Necip Hablemitoğlu'nu öldürmeyi teklif etti. Ben kabul etmeyince Veli Küçük, 'Osman bu iş yine sana kaldı' dedi. 6–7 ay sonra Osman Gürbüz'ü gördüğümde 'Hablemitoğlu'nun parasını masalarda bitirdik' dedi.
- ↑ 'Hablemitoğlu'nda Ergenekon izi var'. Sabah (тур.). Процитовано 13 травня 2024.
- ↑ Gezer, Şenol (27 червня 2006). Hablemitoğlu'nun katili Almanlar mı?. Bugün. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 22 жовтня 2008.
- ↑ Harun, Abdullah (30 листопада 2012). Hablemitoğlu Dosyası açılıyor. Kontrgerilla.com (Turkish) . Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 13 грудня 2012.
- ↑ Necip Hablemitoğlu Cinayeti. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 11 травня 2021.
- ↑ а б Hoca'nın son günü. Aksam Gazetesi (Turkish) . 20 грудня 2002. Архів оригіналу за 29 березня 2008. Процитовано 21 жовтня 2008. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>; назва «aksam» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ Hablemitoğlu uğurlandı. hurriyet.com.tr (Turkish) . 21 грудня 2002. Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 28 жовтня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
|
