Нусі-Бураха
| Нусі-Бураха | |
|---|---|
| малаг. Nosy Boraha фр. Île Sainte-Marie | |
 | |
| Географія | |
| 16°54′ пд. ш. 49°54′ сх. д. / 16.900° пд. ш. 49.900° сх. д.Координати: 16°54′ пд. ш. 49°54′ сх. д. / 16.900° пд. ш. 49.900° сх. д. | |
| Акваторія | Індійський океан |
| Площа | 200 км² |
| Довжина | 49,2 км |
| Ширина | 7 км |
| Найвища точка | 112 м |
| Країна | |
 Мадагаскар | |
| Адм. одиниця | Аналанджируфуd |
| Населення | 16 325 осіб |
  Нусі-Бураха Нусі-Бураха (Мадагаскар) | |
 | |
 Нусі-Бураха у Вікісховищі | |
Нусі-Бура́ха (малаг. Nosy Boraha, трансліт. [ˈnuʃ buˈrahə̥]), раніше відомий як острів Сент-Марі (фр. Île Sainte-Marie) — острів в Індійському океані біля північно-східного узбережжя Мадагаскару.
Входить до складу малагасійської провінції Туамасіна. Приблизна площа 176 км²[1] У 2001 році населення острова становило 16 325.
Острів Нусі-Бураха тягнеться на 60 км в довжину вздовж північно-східного узбережжя Мадагаскару, від якого його відділяє протока (близько 6 км). Ширина — близько 5 — 10 км. Уздовж частини узбережжя тягнеться кораловий риф .
Клімат — тропічний пасатний. Острів піддається впливу тропічних циклонів.
Острів характеризується багатою тропічною флорою. Сучасна фауна нагадує мадагаскарську. На суші живуть лемури, багато птахів і черепах. Горбаті кити розмножуються в протоці Нусі-Бурах.
У 1506 році португальські моряки відкрили острів і назвали його Санта-Марія (порт. Santa Maria) на честь святої Марії. На той час на острові вже було малагасійське населення, і він був відомий арабським мандрівникам як острів Ібрагіма, звідки й пішла сучасна малагасійська назва «Нусі-Бураха».
На переломі XVII—XVIII ст., із занепадом піратства в Карибському морі, частина корсарів і піратів переселилася на острів Сент-Марі. Цьому сприяло те, що він знаходився неподалік від головного торгового шляху між Індією та Європою. Біля 1690 року Адам Болдрідж заснував на острові торговий пост. В наступні роки Болдрідж вже контролював внутрішній водний шлях від Мадагаскара до Сент-Марі, збудувавши фортецю, що захищала гавань біля поселення та його товарні склади. Після того, як він підпорядкував місцеві племена, вожді місцевих жителів були змушені платити Болдріджу за посередництво у врегулюванні суперечок між ворогуючими племенами.
Поселення Болдріджа стало популярним притулком серед піратів, які могли тут придбати необхідні товари і припаси. У 1690-1725 роках острів був прихистком для кількох сотен піратів, переважно французьких та британських. Формально островом правили королі Занамалат, які також володіли частиною узбережжя Мадагаскару. Традиційно вони підтримували Францію.
У 1754 році королева Бетті вийшла заміж за французького шукача пригод, якому віддала острів у придане. Він передав його Франції. У кінці XIX ст французи використовували Сен-Марі як одну з військових баз для завоювання Мадагаскару.
У 1958 році острів був оголошений частиною незалежного Мадагаскару.
Основними галузями економіки є сільське господарство (вирощування ванілі, кави та ефірних олій), рибальство та судноплавство. В останні десятиліття важливу роль відіграє туризм.
Близько двох третин населення острова все ще є нащадками європейців і малагасійців. Для них характерне володіння французькою та малагасійською мовами, поєднання європейських і малагасійських традицій у повсякденній культурі. Так, як і решта малагасійців, вони поклоняються культу своїх предків, ведуть традиційне селянське господарство, але організовують європейські свята, проводять карнавали та бої биків. Багато вихідців мають громадянство Мадагаскару та Франції одночасно.
-
Карта острова XVII ст. -
Так званий "Піратський цвинтар". Насправді ці могили не мають до піратів жодного стосунку.
- ↑ Кулик С. Когда духи отступают. — М.: Мысль, 1981. С. 58