Ніцой Лариса Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніцой Лариса Миколаївна
Народилася 17 березня 1969(1969-03-17) (52 роки)
Капітанівка, Новомиргородський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українці
Діяльність письменниця, громадська діячка, політична діячка
Alma mater Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка (1991)
Партія Реформи і порядок
Сайт: nitsoi.com

Лариса Миколаївна Ніцо́й (дівоче прізвище — Єфименко)[1] (нар. 17 березня 1969, смт Капітанівка, Новомиргородський район, Кіровоградська область) — українська письменниця, педагогиня, громадська діячка, членкиня Національної спілки письменників України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 17 березня 1969 року в селищі Капітанівка Новомиргородського району Кіровоградської області в родині Миколи та Ольги Єфименків.[1]

1986 року закінчила середню школу в смт Голованівськ.

Навчалася в Кіровоградському державному педагогічному університеті (тепер Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) на факультеті української мови і літератури, закінчила 1996 року.

Викладала українську мову та літературу у школі в Кіровограді.

1999 року переїхала до Києва.

Станом на 2019 рік працює головою правління ПрАТ «Кіровоградрибгосп»[2].

Діяльність[ред. | ред. код]

Ініціаторка щорічного круглого столу «Книга на захисті дитячої душі», присвяченого Міжнародному дню захисту дітей, за участю посадовців, письменників, діячів культури та освіти.

2012 року за підтримки голови фонду «Нові традиції» Сергія Бондарчука ініціювала щорічне святкування в Україні Всесвітнього дня письменника.[3]

Організаторка всеукраїнського руху «Дорослі читають дітям», всеукраїнської акції «Почитай мені, татку!»[4]

Авторка серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціаторка першого письменницького флешмобу в Україні «Читаємо дітям».

Одна з трьох авторів театрального українсько-білорусько-російського проєкту — вистави «Ярик і дракон» для Мінського театру «Зьніч». Казки — Лариса Ніцой (Україна), сценарій — Нікіта Лявон (Білорусь), музика — Ілля Прудников (Росія).

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Працювала в таких політичних структурах:

24 червня 2019 року Ларису Ніцой зареєстровано кандидаткою в народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 117 (Львів, Франківський район) на позачергових виборах до Верховної Ради України від Народного Руху України[5]. Набрала 4,45 % голосів (6 місце)[6].

Всеукраїнська хвиля «Дорослі читають дітям»[ред. | ред. код]

17 березня 2016 року Лариса Ніцой розширила формат власної акції «Дорослі читають дітям» і започаткувала в соцмережах всеукраїнську хвилю «Дорослі читають дітям».[7]

Письменниця зауважує, що читати дитячі книжки мають люди різних професій та віку: поліціянти, пожежники, лікарі, будівельники, актори, бабусі, дідусі, батьки та люди, які не мають дітей.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • 2001 — «Казка про славного Орленка», присвячена річниці загибелі В. М. Чорновола
  • 2006 — казкова повість «Пригоди лисеняти Бума» — І частина
  • 2008 — «Як хом'ячок друзів шукав»
  • 2009 — казкова повість «Невигадані історії про звіряток-друзяток» — І частина
  • 2009 — «Казка про Українське Щастя»
  • 2010 — «Ярик і дракон»
  • 2012 — казкова повість «Невигадані історії про звіряток-друзяток» — видання друге
  • 2012 — «Ярик-векалка»
  • 2013 — «Ярик і рогатий Мі…»
  • 2013 — «Страшне страховисько»
  • 2014 — «Мій Блек»
  • 2014 — «Неслухи і вередулі»
  • 2015 — «Зомба або історія про милосердя»
  • 2015 — «Павлусь і Павлинка»
  • 2016 — «Дві бабуськи в незвичній школі, або скарб у візку»
  • 2018 — «Незламні мураші»
  • 2019 — «Автомобільчик»
  • 2020 — «Навіщо песикові гавкати»
  • 2020 — «Казка про славного Орленка», присвячена річниці загибелі В. М. Чорновола

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2007 — Дипломантка літературного конкурсу «Коронація слова».
  • 2014 — Лауреатка Всеукраїнської літературної премії «Гілка золотого каштана» в галузі соціальної прози.
  • 2019 — Книга «Незламні мураші» увійшла до Книги рекордів України.
  • 2020 — «Навіщо песикові гавкати» стала книгою року в номінації «Соціальна книга» за версією книжкової платформи «Барабука».

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружена, чоловік — Андрій Анатолійович Ніцой, кандидат історичних наук[8], має сина Ярослава і доньку Лесю[9].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]