Капітанівка (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Капітанівка
Вигляд на завод з боку ставка
Вигляд на завод з боку ставка
Капітанівка
Novomyrgorod.jpg
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Новомиргородський
Рада Капітанівська селищна рада
Код КОАТУУ: 3523855400
Основні дані
Засноване 1638
Статус з 1962 року
Площа 32,07 км²
Населення 2 542 (01.01.2016)[1]
Поштовий індекс 26010
Телефонний код +380 5256
Географічні координати 48°55′02″ пн. ш. 31°43′11″ сх. д. / 48.91722° пн. ш. 31.71972° сх. д. / 48.91722; 31.71972Координати: 48°55′02″ пн. ш. 31°43′11″ сх. д. / 48.91722° пн. ш. 31.71972° сх. д. / 48.91722; 31.71972
Відстань
Найближча залізнична станція: Капітанівка
До райцентру:
 - фізична: 13 км
Селищна влада
Адреса 26010, смт Капітанівка, вул. Смілянська, 50; тел. 4-26-07, 4-27-95
Голова селищної ради Ганоль Володимир Миколайович
Карта
Капітанівка is located in Україна
Капітанівка
Капітанівка
Капітанівка is located in Кіровоградська область
Капітанівка
Капітанівка

Капіта́нівка — селище міського типу в Україні, в Новомиргородському районі Кіровоградської області. До складу Капітанівської селищної ради входять також села Рівне та Прищепівка.

Розташування[ред.ред. код]

Капітанівка розміщена на відстані 13 км від райцентру у витоках колишньої притоки Великої Висі — Розливної. З будівництвом Капітанівського цукрового заводу на річці був облаштований каскад ставків-відстійників.

Північна та західна околиці селища є кордоном між Кіровоградською та Черкаською областями. На півдні Капітанівка межує з селом Тишківка.

23 квітня 2017 року в Капітанівці демонтували останній пам'ятник В. І. Леніну на Кіровоградщині[2][3].

Історія[ред.ред. код]

Капітанівка на військово-топографічній карті 1869 року

Археологія[ред.ред. код]

На території сучасної Капітанівки виявлено поселення скіфських часів (VIIV ст. до н. е.) та досліджено близько 20 курганів.

XVII—XVIII століття[ред.ред. код]

Заснована Станіславом Конецпольським як слобода у 1638 році[4]. У 1787 році магнат Любомирський продав її князю Григорію Потьомкіну, а в 1795 село у спадщину одержав його племінник — генерал Висоцький. На той час Капітанівка входила до Чигиринського повіту Київської губернії.

XIX століття[ред.ред. код]

У 1838 році Капітанівка перейшла у власність графа Бобринського, який в 1846 році збудував тут цукровий завод. На підприємстві та його бурякових плантаціях працювали жителі Капітанівки й сусідніх сіл, зокрема, Тишківки.

1860 року в приміщенні селянської хати почала діяти церковнопарафіяльна школа, де навчалося 22 дітей. Вчителем тут працював відставний солдат, якому щорічно платили 25 крб. У 1863 році на громадські кошти для школи збудували дерев'яне приміщення.

Цукровий завод. Фото початку XX століття

За уставною грамотою 1861 року, земельні наділи селян Капітанівки були найменшими в повіті і становили 1,25 десятин на ревізьку душу. З 1404 десятин орної землі поміщикові належало 872 десятини, селянам — 494, а церкві — 38. В середньому, на один селянський двір припадало 1,7 десятини землі. Поширеною була земельна оренда та робота за наймом.

У 18751876 році на Капітанівському цукровому заводі було залучено 679 чоловіків, 137 жінок та 31 підліток. Робочий день становив 16-17 годин на добу. Технічний рівень виробництва і техніка безпеки залишались вкрай низькими, що часто спричиняло випадки травматизму і смертей.

Станом на 1885 рік, у колишньому власницькому селі Капітанівці Юзефівської волості Чигиринського повіту Київської губернії мешкало 752 особи, налічувалось 202 дворових господарства, існували православна церква, школа та постоялий будинок[5].

1892 року в Капітанівці було відкрито першу лікарню на 24 ліжка, де працювали лікар і фельдшер.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1698 осіб (853 чоловічої статі та 845 — жіночої), з яких 1674 — православної віри[6].

У 1899 році на цукровому заводі було зайнято 370 осіб. Того ж року власники заводу відкрили в селі однокласну школу.

XX століття[ред.ред. код]

В 19061912 роках на цукровому заводі щосезону працювало 410—500 осіб. За 19121914 роки цукроварня значно розширилася. 1913 року було вироблено 276 тис. пудів цукру (вдвічі більше, ніж в 1893 році). Цукор Капітанівського заводу йшов переважно на експорт.

1914 року в селі було відкрито залізничну станцію на лінії ОдесаБахмач, що поліпшило умови вивезення цукру.

Дільнична лікарня

Перша світова війна[ред.ред. код]

Напередодні світової війни 276 селянських господарств Капітанівки мали 349 десятин землі, тоді як поміщики Бобринські — 17 589 десятин. У 1912 році 22 господарства були безземельними, а 64 не мали худоби.

З початком війни на заводі було збільшено робочий день і зменшено заробітну плату. 4 травня 1915 року близько 70 жінок з Капітанівки та Тишківки, які обробляли бурякові плантації, поставили вимогу власникам цукроварні збільшити зарплату. Після погроз наглядача вони залишили роботу; до них приєдналися сільськогосподарські робітники з сусідніх економій та робітники цукрового заводу.

Громадянська війна[ред.ред. код]

У лютому 1918 року більшовики розбили загін гайдамаків УНР і встановили владу в Капітанівці. Завод було поспіхом націоналізовано, а цукор з нього вагонами вивозився до Москви та Петрограда.

26 березня 1918 року на залізничну станцію прибули кілька австро-німецьких батальйонів. Після їх відступу влада в селі перейшла до військ Директорії, які залишили Капітанівку під час наступу частин РСЧА у грудні 1918 року.

В ніч на 11 травня 1919 року Капітанівку зайняли григор'євці. Основна частина їх військ вирушила до станції Бобринської. 20 травня 1919 року рештки загону були вибиті з Капітанівки. Село зайняли білогвардійці, але невдовзі вони були розбиті більшовиками, які остаточно встановили тут свою владу.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Капітанівський професійний ліцей

Протягом кількох місяців 1920 року в Капітанівці містився центр волості, перенесений сюди з Оситняжки. З розрахунку 2,5 десятини на мешканця було проведено розподіл поміщицької землі між селянами.

У 1921 році в одному з націоналізованих приватних будинків було відкрито лікарню. 1923 року в Капітанівці відкрилась семирічна школа, діяли клуб і хата-читальня.

В 1924 році на базі колишнього маєтку Бобринських в селі було створено радгосп, який мав 2888 га орної землі. За підтримки науковців Білоцерківської селекційної станції тут вирощувалось сортове насіння цукрових буряків.

1926 року було відбудовано цукровий завод; на той час тут працювало 400 чоловік. В 19301931 роках його було реорганізовано на цукрокомбінат. 1940 року підприємство щодня виробляло 1500 ц цукру.

Будинок культури

У 1928 році в Капітанівці виник перший ТСОЗ. 1930 року було створено колгосп імені Шевченка, до якого увійшли 74 % одноосібних господарств. В січні того ж року було організовано МТС і курси трактористів. Боротьбу селянства проти проведення суцільної колективізації підтримувало духівництво. У березні 1930 року селяни вчинили замах на представника райкому партії, який приїхав до Капітанівки.

Станом на 1937 рік, в колгоспі нараховувалось 70 коней, 50 корів та пасіка з 90 вуликами. Врожайність зернових в 19371940 роках становила 17,5 ц/га.

У передвоєнні роки в Капітанівці було споруджено нові кам'яні будинки та відкрито 4 крамниці. У 1937 році почала працювати дільнична лікарня зі стаціонаром та поліклінікою, обладнаною рентгенологічним кабінетом. Тут працювало 5 лікарів і 20 чоловік середнього медичного персоналу.

На базі семирічки в 1935 році було створено Капітанівську середню школу. В 19391940 роках 28 учителів навчали тут 430 дітей.

Восени 1939 року при цукровому комбінаті було засновано школу фабрично-заводського учнівства, яка щороку випускала 100—110 робітників. У селі діяв клуб, а з 1936 року випускалась газета. Фонд сільської бібліотеки становив 1250 примірників.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Німецькі війська зайняли Капітанівку 1 серпня 1941 року. До осені 1943 року на залізниці та в околицях села діяла підпільно-диверсійна група на чолі з Г. Д. Скопцем.

Капітанівку було звільнено 26 січня 1944 року частинами 69-ї гвардійської стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії та 26-го стрілецького корпусу 53-ї армії 2-го Українського фронту.

За період тимчасової окупації в тилу загинуло близько 120 капітанівців; до Третього Рейху були вивезені 60 мешканців села, 8 з яких загинули в концтаборах. На фронтах Другої світової війни воювали 510 мешканців Капітанівки, 291 з яких загинув, а 240 було нагороджено орденами й медалями. У братських могилах Капітанівки поховано 736 осіб.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Капітанівська ЗОШ

У 1944 році було відбудовано цукровий завод, а 1949 року відновлено довоєнні посівні площі. В 1950 році завод поповнився новою технікою, що дало можливість збільшити виробництво цукру.

З вересня 1947 року у нових приміщеннях розпочались заняття в середній та семирічній школах. У 1948 році відкрились сільський і заводський будинки культури. 1949 року були перебудовані приміщення дільничної лікарні та аптеки.

1958 року колгосп імені Шевченка об'єднався з тишківською артіллю «Росія» в одне господарство — «Жовтень».

В 1962 році Капітанівка отримала статус селища міського типу.

У 1965 році в селищі було розширено дільничну лікарню, де тоді працювало 32 медичних працівники. Того ж року школа фабрично-заводського навчання була реорганізована на профтехучилище.

1966 року було створено Капітанівське відділення районного об'єднання «Сільгосптехніки». 1972 року в селищі відкрився хлібзавод. Поряд з цукрокомбінатом та залізничною станцією було введено в експлуатацію численні двоповерхові багатоквартирні будинки.

У середній та восьмирічній школах Капітанівки в 19711972 роках працювало 55 вчителів і навчалось 756 учнів.

На початку 1970-х років у селищі існувало 5 бібліотек із загальним фондом в 75 тис. примірників, а також 6 дитячих садків і ясел, де виховувалось понад 260 дітей дошкільного віку.

Населення[ред.ред. код]

Рідна мова населення Капітанівки за даними перепису 2001 року

Станом на 1795 рік в Капітанівці мешкало 502 особи.

У 1850-х роках в селі налічувалося 77 дворів, в яких проживало 598 осіб.

1889 року в Капітанівці нараховувалося вже 286 дворів, де мешкало 1328 людей.

Наприкінці 1925 року в селі проживало 2183 людини.

У 1970 році населення Капітанівки становило 3800 осіб.

Згідно з переписом 2001 року, в селищі на той час проживало 2890 осіб.

Динаміка населення
1795 1885 1889 1925 1970 2001 2011
502 752 1328 2183 3800 2890 2655

Рідна мова населення Капітанівки за переписом 2001 року:[7]

Мова Частка
Flag of Ukraine.svg українська 97,39 %
Flag of Russia.svg російська 2,25 %
Flag of Belarus (1918, 1991-1995).svg білоруська 0,13 %
Flag of Moldova.svg молдавська 0,10 %
Flag of Armenia.svg вірменська 0,10 %
Flag of Bulgaria.svg болгарська 0,03 %

Інфраструктура[ред.ред. код]

Православна церква

Освіта[ред.ред. код]

У селищі діє професійний ліцей переробної промисловості (колишнє СПТУ-10), загальноосвітня школа I—III ступенів, дитячий садок та бібліотека.

Медицина[ред.ред. код]

У Капітанівці функціонує дільнична лікарня, збудована графом Бобринським на початку XX століття та поліклініка (вул. Леніна, 96).

До інших об'єктів соціальної інфраструктури належать будинок культури, поштове відділення, православна церква, дільничний пункт міліції, перукарня, близько двох десятків продовольчих і промислових магазинів та кілька кафе-барів. Селище газифіковане.

Транспорт[ред.ред. код]

Через місто проходить міжрайонна автомобільна дорога Т 2414 Сміла — Новомиргород.

Капітанівська залізнична станція обслуговує пасажирів дальнього («Київ — Одеса») та приміського сполучення («Станція ім. Тараса Шевченка — Виска» та «Станція ім. Тараса Шевченка — Помічна»).

Регулярні перевезення здійснюють рейсові автобуси сполученням:

Економіка[ред.ред. код]

Капітанівський цукровий завод

Промисловість[ред.ред. код]

  • У Капітанівці працює друге за потужністю в Новомиргородському районі промислове підприємство — цукровий завод ЗАТ «Новомиргородський цукор» (вул. Постишева, 6). Чисельність працівників на ньому — близько 600 осіб.
  • У селищі провадить діяльність елеватор Капітанівського зернозаготівельного підприємства.
  • Нині не функціонують: хлібзавод, завод продтоварів.

Сільське господарство[ред.ред. код]

На території селищної ради здійснюють господарську діяльність такі сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства:

  • ТОВ «Агро-Рось»
  • ТОВ «Прищепівка»
  • ТОВ «Агроконтракт»
  • ТОВ «АФ Колос»
  • ФГ «Юрія»
  • СФГ «Лідія»

Лісове господарство[ред.ред. код]

Поблизу селища розташоване Капітанівське лісництво (фактично — на території Черкаської області).

Вулиці[ред.ред. код]

Вулиця Урицького

У Капітанівці налічується 27 вулиць та два провулки:[8]

  • Воровського вул.
  • Гайдара вул.
  • Гетьмана Сагайдачного вул.
  • Горького вул.
  • Енгельса вул.
  • Жовтнева вул.
  • Заводська вул.
  • Калініна вул.
  • Карла Лібкнехта вул.
  • Карла Маркса вул.
  • Кірова пров.
  • Комарова вул.
  • Комсомольська вул.
  • Леніна вул.
  • Лесі Українки вул.
  • Маяковського вул.
  • Молодіжна вул.
  • Незалежності вул.
  • Першотравнева вул.
  • Піонерська вул.
  • Постишева вул.
  • Революційна вул.
  • Смілянська вул.
  • Смілянський пров.
  • Урицького вул.
  • Федоренка вул.
  • Фрунзе вул.
  • Чехова вул.
  • Шевченка вул.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

Назва Розташування Дата встановлення Фото Короткі відомості
Воїнам, загиблим в роки Другої Світової Війни,
братська могила
у парку біля церкви Братська могила 2 (Капітанівка).JPG У братській могилі біля пам'ятника поховано 182 вояки, імена яких вказані на могильних плитах.
Радянських воїнів,
братська могила
по вул. Смілянській, біля кладовища Братська могила 1 (Капітанівка).JPG У братській могилі поховано 25 радянських солдат, загиблих під час звільнення села. Імена 18 з них вказані на плиті під пам'ятником.
Жертвам Голодомору,
пам'ятний хрест
по вул. Смілянській, на кладовищі Хрест жертвам Голодомору (Капітанівка).jpg
Пам'ятний хрест по вул. Смілянській, на території колишньої церкви 1995 Хрест на території колишньої церкви (Капітанівка).JPG Хрест встановлено в 1995 році на території колишньої церкви. На постаменті є напис:
1995
Кресту Твоєму
покланяємся
Владыко

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. На Кіровоградщині знесли останній пам’ятник вождю (ФОТО) — Інформаційний портал Кіровоградщини - Гречка - Новини Кропивницький. gre4ka.info (uk-ua). Процитовано 2017-04-23. 
  3. Націоналісти Кропивниччини знесли останній пам’ятник вождю. www.ugorod.kr.ua (ru). Процитовано 2017-04-23. 
  4. Стаття Mlijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI C.522 з 1895 року (пол.)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-90)
  7. Розподіл населення Капітанівки за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за переписом 2001 року
  8. Вулиці Капітанівки на сайті ЦВК

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.