Обговорення користувача:Yuriy.Tar
Ласкаво просимо до україномовної Вікіпедії! Welcome to Ukrainian Wikipedia![ред. код]
Ми раді бачити Вас у нашому спільному відкритому проекті і сподіваємося, що Ви візьмете участь у його подальшій роботі не тільки як читач, але і як дописувач!
Якщо Ви початківець, то радимо переглянути деякі корисні поради:
- Краш-курс для новачків
- Шпаргалка з форматування тексту
- Допомога в створенні нової статті
- Детальні довідки і поради
- Як і для чого ми розвиваємо Вікіпедію?
Якщо після прочитання у Вас залишились запитання або знадобилася допомога спеціальною порадою для перших кроків, то:
- пошукайте відповідь на сторінці Вікіпедія:Довідка або інших сторінках, що згадані вище.
- Якщо відповідь на Ваше питання там відсутня, поставте запитання у Кнайпі чи комусь із постійних дописувачів, наприклад, зверніться до користувачів, які є в Категорія:Користувачі, що допоможуть новачкам.
- Ви також можете розповісти про свої зацікавлення або знайти колег за інтересами на сторінці Вікіпедія:Інтереси учасників.
У Ваших репліках на сторінках обговорень бажано ставити автоматичний підпис за допомогою чотирьох знаків (~~~~), або за допомогою позначки підпису в вікні редагування. У статтях, написаних або редагованих вами, підпис ніколи не ставиться.
При сумнівах щодо того, що краще зробити, радимо звертатися до Довідки або по пораду до інших дописувачів. Перед створенням нової статті радимо спочатку ґрунтовно ознайомитись з Довідкою та роздивитись, що і як роблять інші дописувачі, можливо, розпитати когось з них.
Бажаємо успіхів та якнайбільше творчого задоволення!
Regardless of your languages skills, you are welcome to create your own User Page, link your UkrWiki user page or other pages of this project to Wikipedia projects in other languages, upload images, correct data, discuss problems, communicate & cooperate with the community. Please, use language templates from Wikipedia:Babel or create your own to describe your language skills.
You can ask for further help at the Embassy.
--Consigliere Обг 01:53, 17 січня 2011 (UTC)
Контакти[ред. код]
Мені можна написати на yuriy.tarnopolskiy@gmail.com — Це написав, але не підписав, користувач Yuriy.Tar (обговорення • внесок) 10:56, 12 грудня 2010 (UTC).
Запрошення до проекту Біологія[ред. код]
Запрошую Вас взяти участь у Проекті Біологія. З повагою, --Maxim Gavrilyuk 18:08, 19 січня 2011 (UTC)
Вітаю, пане Юрію! Може Ви якось подивитесь до статті Пасіка? Дуже уже в нас вона куца. Також стаття Вулик має багато незавершених розділів. З повагою, --Tomahiv 18:14, 19 січня 2011 (UTC)
Сім'я медоносної бджоли[ред. код]
Особливості бджолиної сім'ї[ред. код]
Бджолина сім'я — цілісна біологічна одиниця, яка складається з робочих бджіл і матки. Це жіночі особини. Тимчасово, протягом кількох місяців весняно-літнього періоду, в ній проживають трутні — самці, які виплоджуються для спаровування з молодими матками. У різні пори року загальна кількість бджіл у сім'ї становить від 20 до 80 тис. У дуже сильних сім'ях їх до 100 тис. і більше. Необхідні умови життя вони забезпечують спільною діяльністю: створюють необхідний режим температури і вологості в гнізді для розвитку і життя всіх її членів, збирають і заготовляють запас корму, здійснюють будівельні роботи, захищають від ворогів і збудників захворювань. Функціональна діяльність матки після спаровування з трутнями забезпечує відтворення потомства.
Поліморфізм[ред. код]
Для бджолиної сім'ї характерний поліморфізм — тобто існування у формі трьох особин, які розрізняються будовою і виконуваними функціями. Поділ функцій між маткою і робочими бджолами підвищує продуктивність бджіл завдяки спеціалізації у самок окремих органів, наприклад яєчників, хоботка, кошичків, восковидільних залоз. Сім'ї бджіл властива висока плодючість. Протягом року з відкладених маткою яєць розвивається 150—200 тис. особин (переважно робочих бджіл). Тому від племінної самки можна одержати тисячі високопродуктивних маток, що у процесі використання даватимуть цінне потомство. Бджолині сім'ї здатні ділитися і утворювати нові сім'ї (по кілька протягом сезону). У бджолиних сім'ях існує чіткий поділ функцій між індивідуумами. Так, у періоди виділення рослинами великої кількості нектару з усіх функцій найсильніше проявляється інстинктивна діяльність, спрямована на заготівлю запасів меду. Є в житті сім'ї періоди найінтенсивнішого розмноження, глибокого спокою. Залежно від потреби сім'я регулює збирання білкового корму — пилку. Навесні можуть приносити його у гніздо понад 80% , а під час медозбору — лише близько 5% збирачок.
Обмін інформацією та мікроклімат в гнізді[ред. код]
У бджолиній сім'ї здійснюється постійний обмін інформацією, завдяки чому бджоли швидко реагують на втрату матки, загрозу від ворогів, виявлення джерел корму тощо. Така особливість життя сім'ї дає змогу поліпшувати умови існування і протистояти несприятливим умовам зовнішнього середовища. Сім'я бджіл регулює мікроклімат у гнізді. В холодну пору року бджоли розміщуються на стільниках щільніше, зменшуючи виділення тепла. При потеплінні та в спеку посилюється вентиляція, в гнізді підтримується постійна температура (35 °С). Найбільш життєздатними і цінними у плані господарському вважаються сильні сім'ї. Навесні бджоли в таких сім'ях обсиджують не менш ніж 9 стандартних стільників. Фізіологічне навантаження на робочі особини, спрацювання їх у сильних сім'ях менші, а їхня продуктивність вища, ніж у слабких. Взимку витрата корму на обігрівання гнізда з розрахунку на одиницю маси сильних сімей зменшується. Тому утримання сімей сильними стало основним правилом пасічникування.
Склад сім'ї[ред. код]
У сім'ї медоносної бджоли, як уже зазначалося, якісно розрізняються бджолина матка, трутні та робочі бджоли.
Матка[ред. код]
Відтворює потомство бджіл. Зовні вона помітно відрізняється від інших членів сім'ї збільшеним розміром тіла, особливо видовженим черевцем. Довжина тіла матки — 20—25 мм. Маса неплідних маток середньоросійської породи 169—220 мг, плідних — 180— 325 мг (П. М. Комаров). Матка втратила здатність виконувати інші функції, у неї немає кошичків для збирання пилку, хоботок удвоє коротший, ніж у робочої бджоли, у черевці не розвиваються залози для виділення воску. Однак вона має високу продуктивність при відкладанні яєць: протягом сезону від неї можна мати до 150—200 тис. потомків. З внутрішніх органів у матки найбільш розвинена статева система. У видовженому черевці розміщуються два яєчники, кожний з яких складається з 120—200 яйцевих трубочок (Г. А. Аветисян). Природне осіменіння матки відбувається під час одного або кількох вильотів її в молодому віці. Паруватися вона здатна через 7 днів після виходу з маточника. Найчастіше у спермоприймач потрапляє сперма 6—8 трутнів, де вона зберігає життєздатність до кінця життя матки. Для зустрічі з трутнями матка здійснює вильоти на 1—2 км, зрідка на 5 км і більше (зареєстровані випадки повернення у вулик спарованих маток з польотів на відстань 13 км). Якщо з яких-небудь причин протягом місяця матка лишилася незаплідненою, то вона втрачає здатність спаровуватися і стає неплідною — починає відкладати незапліднені яйця, з яких виводяться трутні. Після осіменіння матка з вуликів ніколи не вилітає, за винятком природного роїння. Готуючись до вильоту з роєм, вона тимчасово припиняє відкладання яєць.
Плідна матка[ред. код]
Малорухлива, повільно переміщується на стільниках з розплодом, відкладаючи яйця. її оточують бджоли, що доглядають за нею. З ними навіть поза сім'єю (в кліточці) вона може прожити до 15—20 днів, а іноді протягом місяця. Вилучена цілковито із сім'ї матка гине через 2—3 дні. Від матки через бджіл, що знаходяться ближче до неї, сім'я одержує маточну речовину. Ця речовина складається із специфічних сполук, що сприятливо впливають на фізіологічний стан робочих бджіл. Маточна речовина дає бджолам відчуття присутності в сім'ї матки. Як тільки її не стане, вони вже через півгодини змінюють поведінку.
Свищева матка[ред. код]
Без матки бджоли в сім'ї починають непокоїтися (під час огляду шумлять), зменшується їхня льотна активність і, особливо, збирання пилку, у комірках немає яєць, а згодом і всього розплоду, припиняється будування стільників, закладаються свищеві маточники серед бджолиного розплоду. Тривала відсутність матки може призвести до відкладання яєць бджолами-трутівками, внаслідок чого з'являється «горбатий» розплід. З їхніх незапліднених яєць у бджолиних комірках виводяться трутні. Осиротіла сім'я може вивести собі матку, якщо в гнізді є яйця або молоді личинки в бджолиних комірках. Бджоли перебудовують таку комірку на маточник, а личинку не перестають годувати молочком. Виведена таким способом матка називається свищевою. Сім'я, яка не може вивести свищеву матку, загине, якщо пасічник не підсадить їй іншу.
Ройова матка[ред. код]
Їх сім'ї виховують, готуючись до роїння. Після вильоту роя у гнізді залишаються ройові маточники, з яких виходитимуть ройові матки.
Трутні[ред. код]
Самці бджолиної сім'ї - добре помітні серед бджіл завдяки більшим розмірам тіла. Довжина їх становить 15—17 мм, маса тіла залежно від породи — 196—256 мг. Трутнів виводить кожна сім'я, але різну кількість їх - від кількох сотень до кількох тисяч. Розвиваються вони з незапліднених яєць. Біологічна роль трутнів полягає в спаровуванні з матками, після чого матки стають повноцінними самками, здатними відтворювати членів сім'ї. Статево зрілими самці стають через 10-12 днів після виходу з комірок. У пошуках маток вони періодично за сприятливих погодних умов вилітають з вуликів. З великої кількості їх у спаровуванні бере участь незначна частина. Після спаровування трутні гинуть, але їхні статеві клітини, залишаючись у сім’я приймачеві матки, внаслідок запліднення яєць дають початок розвиткові жіночих особин сім'ї. Парувальні вильоти трутнів здійснюються на різні відстані, але найчастіше вони літають у зоні 2—4 км від вуликів (Ф. Руттнер).
Спаровуванн'я[ред. код]
Вільне спаровування в повітрі забезпечує природний добір найсильніших і здорових самців і практично виключає можливість близькоспорідненого розведення. Трутні, що не зустрілися з матками, повертаються у гніздо. На утримання їх бджолині сім'ї витрачають значну кількість корму. Підраховано, що кожна тисяча трутнів потребує на розвиток і годівлю до кінця життя близько 7 кг меду. Тому кількість самців у сім'ях потрібно регулювати, зменшуючи відкладання незапліднених яєць, особливо в рядових сім'ях. У сім'ях, які характеризуються високою продуктивністю та іншими позитивними якостями, трутнів залишають на плем'я. Одним із заходів, що обмежує виведення зайвої кількості самців, є використання у розплідній частині гнізда стільників з бджолиними комірками. На пасіках, де бджоли хворіють на вароатоз, у весняно-літній період для виведення трутнів треба мати збільшені комірки у всіх сім'ях. Систематичне вилучення трутневого розплоду з кліщами є ефективним способом боротьби з хворобою.
Робочі бджоли[ред. код]
Є основою бджолиної сім'ї, вони практично забезпечують її життєдіяльність. Це жіночі особини, які мають недорозвинену статеву систему і тому втратили здатність до відтворення потомства. З трутнями вони не спаровуються. Широка функціональна діяльність робочих бджіл забезпечується розвитком інших органів. Так, порівняно з маткою у робочих бджіл у два рази довший хоботок, виникли восковидільні залози, добре розвинулась підглоткова залоза, на гомілках третьої пари ніг з'явились кошики для складання пилку. Довжина тіла робочої бджоли 12— 14 мм, маса 85—110 мг. Отже, в 1 кг їх в середньому до 10—12 тис. Після виходу з комірки, в перші 2—З тижні життя, бджоли виконують роботи у вулику: чистять комірки стільників, обігрівають розплід, годують личинок, готуючи їм кашку та виділяючи молочко. Згодом бджоли починають виконувати нові види робіт: виготовляють мед з нектару, будують стільники, забезпечують вентиляцію і охорону гнізда. Молоді бджоли, починаючи з 5—7 дня, здійснюють короткочасні вильоти опівдні. За сприятливої погоди вони дружно літають перед вуликом і навкруги нього, привчаючись до орієнтування у просторі. Поступово в них виробляється рефлекс на місце, куди вони потім повертаються, не блукаючи між вуликами. Тому не можна переставляти вулики з бджолами на території пасіки або перевозити їх на близькі відстані — до 3 км. Перевозять бджіл звичайно на відстані 4 км і більші. На новому місці бджоли знову починають орієнтувальні вильоти.
Зовнішня будова бджоли[ред. код]
Зовнішній покрив і членування тіла[ред. код]
Робоча бджола, матка і трутні за будовою тіла дуже схожі і розрізняються лише розвитком окремих частин і органів. Деякі з них стали більш розвинении або втратили своє значення чи змінились у зв'язку з поділом функцій. Характерною ознакою будови тіла (мал. 2) медоносної бджоли, як і всіх комах, є зовнішній скелет. Це твердий покрив тіла (кутикула), що захищає ніжні органи порожнини. До скелета прикріплюються внутрішні органи бджоли. Разом з волосяним покривом зовнішній скелет захищає організм від несприятливих умов зовнішнього середовища. Забезпечуючи міцність і пружність тіла, він водночас є достатньо гнучким і м'яким, що має велике значення при виконанні різноманітних функцій. Волоски на всіх частинах тіла мають неоднакову будову і виконують різні функції. Деякі з них короткі, прямі, мають однакову довжину, інші — розгалужені, дещо загнуті, мають пір'ясту будову. Крім захисного значення вони відіграють велику роль у добуванні з квіток пилку, який добре прилипає до поверхні тіла. Одна бджола може збирати й утримувати кілька мільйонів пилкових зерен. У бджіл старшого віку втрачається частина волосків, внаслідок чого вони стають темнішими і блискучими. Густота волосяного покриву залежить також від виконуваних функцій. Характерною особливістю будови бджоли є членування тіла. Зовнішній скелет складається з окремих члеників, які з'єднуються між собою досить рухомо (черевце), малорухомо (грудний відділ) або зрослися (голова). Тіло всіх трьох особин бджолиної сім'ї складається з голови, грудей і черевця.
Голова[ред. код]
(мал. 3) у трутня округла, у робочої бджоли і матки видовжена донизу. З грудним відділом голова з'єднується мембраноподібною шиєю. На поверхні голови розрізняють такі частини й органи: потилиця, тім'я, лоб, щоки, кліпеус, верхні щелепи, верхня губа. На опуклій частині по боках розташовано двоє фасеточних, а між ними зверху — троє простих очей. У трутня прості очі знаходяться спереду, оскільки фасеточні очі зверху дуже зближені. Біля простих очей голова бджоли вкрита густими довгими волосками, а в інших місцях вони коротші. Спереду на голові є два рухомих вусики (антени), кожен з яких складається з видовженого стержня, закріпленого у круглому гнізді. За допомогою перехідного членика (скапуса) до основного приєднується джгутик, який складається з 10 коротких рухомо з'єднаних члеників. У трутня їх 11. Поверхня кілець вкрита чутливими волосками, до яких підходять закінчення нервів, що йдуть від головного мозку. На вусиках розміщені органи дотику, нюху та структури іншого фізіологічного значення. У нижній частині голови бджоли є хоботок (мал. 4), який виконує важливу функцію. Він складається з двох нижніх щелеп і нижньої губи, які можуть стулятися й розтулятися. При цьому хоботок перетворюється на трубочку, якою бджола засмоктує рідину (нектар, сироп, воду), а язичком лиже поверхню, наприклад, у квітках, комірках стільника. Довжина хоботка має велике значення для добування нектару з квіток: чим він довший, тим більше можна зібрати корму з квіток трубчастої будови. У різних порід бджіл довжина хоботка не однакова і становить 5,7—7,25 мм. Найдовший він у бджоли сірої гірської кавказької породи. Хоботок у матки й трутня порівяно з робочою бджолою в два рази коротший, оскільки він втратив своє функціональне значення.
Грудний відділ[ред. код]
- середня частина тулуба бджоли. Внутрішня порожнина його зайнята переважно м'язами, які забезпечують рух тіла. Груди складаються з трьох власне кілець (мал. 5) (передньо-, середньо- і задньогруди) та одного членика, приєднаного від черевця — пролодеума. Сегменти з'єднуються між собою досить щільно. До грудних кілець прикріплено по одній парі ніг, а до середньо- і задньо-грудей — відповідно передні і задні крила. Найбільш масивний середній сегмент. Як і інші, він складається з дорсальної частини — слинки, вентральної та плейронів з боків. ‘’Плейрони’’ м'які і забезпечують рухоме з'єднання верхньої і нижньої частин кілець. На грудному відділі розміщується три пари ‘’дихалець’’ (мал. 6).
Черевце[ред. код]
-третій відділ тіла бджоли, в якому містяться важливі внутрішні органи (мал. 7, 8). Воно з'єднане з грудним відділом за допомогою звуженого стебельця. З 10 черевних кілець личинки у дорослої бджоли залишається 6 видимих частин черевця. Кожна з них поділяється на тергіт і етерніт, а з єднуються вони м якими пластинками — мембранами. З'єднання кілець між собою рухоме завдяки міжсегментальним мембранам. Тому об'єм черевця може збільшуватись і в довжину, і в діаметрі. Заднє кільце заходить під переднє. Рухливість і зміни об'єму помітні під час посиленого дихання, наповнення медового зобика і товстої кишки. На поверхні черевця, як і на інших частинах тіла, є волоски. Колір волосків і в цілому зовнішнього покриву темно-сірий, а в окремих порід бджіл має свої особливості. Так, волоски на черевці крайнських бджіл сріблясті, передні кільця його в італійських — жовтого кольору. На чотирьох останніх етернітах черевця є воскові дзеркальця, де збирається виділений залозами віск. Органи руху — крила і ноги. За допомогою крил здійснюється льотна діяльність (мал. 9). Основна частина енергії при цьому витрачається на шукання, збирання і перенесення в гніздо корму. Навантажена бджола розвиває швидкість польоту до ЗО км за годину, а без ноші за сприятливих умов — ще більшу. Крила приводяться в рух добре розвиненими м'язами. За одну секунду крила роблять 200—250 змахів. Будова їх перетинчаста. Між міцними жилками знаходиться майже прозора суха плівка. Передні крила більші й сильніші за задні. В роботі вони з'єднуються попарно за допомогою пристосувань у вигляді гачків на задніх і складки на передніх крилах. У бездіяльному стані бджола складає їх так, що задня пара прикрита передньою. Ноги робочої бджоли дещо відрізняються від аналогічних органів матки і трутня. Вони подібні за принципом будови і складаються з таких члеників: тазик, вертлюг, стегно, гомілка й лапка (мал. 10). Лапка складається з п’яти неоднаково розвинених частин, з яких найбільшою є п'ятка. Закінчується вона двома кігтиками і подушечкою між ними. У робочої бджоли на третій парі ніг гомілка має заглибину, яка з боків оточена міцними волосками, загнутими всередину. Таке пристосування стало місцем для формування обніжжя з пилку і називається ‘’кошичком’’. На середній парі ніг є шпори, ЯКИМИ бджола знімає обніжжя з кошиків у комірки стільника. Передня пара ніг виконує додаткову функцію, очищає вусики за допомогою спеціального відростка і виямки для них. Для очищення тіла на лапках є щіточки — рядки волосків.
Органи травлення і живлення бджіл[ред. код]
Особливості живлення бджіл[ред. код]
Сім'я медоносної бджоли живиться рослинною їжею. Робочі особини під час цвітіння рослин збирають нектар і переробляють його на мед, а також квітковий пилок, з якого готується перга. Якщо нектару немає, бджоли-збирачки знаходять і можуть приносити інші рослинні продукти: падь, сік зрілих плодів і ягід. У сучасному бджільництві в разі потреби бджіл підгодовують буряковим або тростинним цукром у вигляді сиропу чи тіста. Але ці замінники вуглеводистого корму є тимчасовими, а падевий. мед може завдати шкоди, особливо в період зимівлі. Інтенсивність живлення сім'ї змінюється протягом року залежно від умов медозбору та клімату. Найбільше корму витрачається в літні місяці, коли у вулику багато розплоду та виконується багато льотної роботи. Взимку сім'я живиться майже виключно медом. Корм споживають дорослі особини сім'ї та розплід у стадії личинки. Дорослі особини робочих бджіл споживають також мед і пилок, причому пилок вони можуть деякий час не споживати, а мед потрібний їм постійно. Без меду бджоли гинуть. Тому, наприклад, при роїнні, покидаючи гніздо, вони набирають із собою запас меду на кілька днів. Личинки, що розвиваються в робочих бджіл і трутнів, у перші три дні після виходу з яйця споживають спеціальний корм у вигляді молочка, яке виробляється залозами бджіл. Починаючи з четвертого дня їм готують кашку (суміш меду, пилку та води). Після запечатування розплоду їх не годують. У маточниках личинки забезпечуються маточним молочком на весь період до запечатування їх. Для дорослої матки певна група бджіл, що доглядають за нею, виділяє таке саме молочко. Цей високопоживний біологічно активний корм годувальниці дають їй весь час незалежно від пори року. Протягом кількох днів після виходу з маточника та при транспортуванні в спеціальних кліточках матка може жити за рахунок мёду або кормового тіста, приготованого з цукру та меду. Органи травлення. Перетравлювання корму і засвоєння поживних речовин відбувається при проходженні корму через травний канал. Травлення пов'язане з діяльністю залоз і тканин, які виробляють ферменти та інші речовини. Травний канал бджоли складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього (мал. 11).
Передній відділ[ред. код]
починається з рота, за яким іде лійкоподібна глотка. Звуження її переходить у стравохід, який має вигляд трубки. Стравохід проходить від задньої частини голови через весь грудний відділ. У черевці стравохід розширюється, утворюючи медовий ‘’зобик’’. Передній відділ сполучається з середньою кишкою за допомогою клапана. Головка клапана складається з чотирьох стулок, розкриванням яких регулюється подавання корму в середню кишку для перетравлювання. На межі двох відділів розміщується шийка клапана, а в середній кишці — рукав. Така будова клапана забезпечує проходження їжі лише в одному напрямі (вміст середньої кишки не може повертатися в медовий зобик). Медовий зобик у процесі еволюції бджоли сформувався як пристосування для заготівлі корму про запас. Завдяки складчастій будові епітелію він здатний розширюватись. У наповненому зобику бджоли може міститись 55— 65 мг нектару. Навіть у немедозбірний період в ньому завжди є невеликий запас корму, звідки він надходить у середню кишку для живлення організму. Корм у медовий зобик надходить і з нього повертається назад для відкладання в гнізді завдяки роботі всмоктувального насоса, розміщеного у голові біля рота, та мускулистій будові стінок переднього відділу. Середня кишка — це шлунок бджоли, в якому перетравлюється корм і всмоктуються поживні речовини. Стінки її мускулисті, складчасті, а всередині вкриті шаром епітеліальних клітин. Нерівна поверхня епітелію та поперечні складки його збільшують площу кишки з поживними речовинами. Епітелій середньої кишки неоднорідний: у передній частині переважають процеси секреції, а в задній — всмоктування. Виділювані ферменти змішуються з їжею і розщеплюють складні речовини на прості. У середній кишці діють такі ферменти: протеаза (впливає на білки), амілаза (розкладає крохмаль), інвертаза (розкладає сахарозу) і ліпаза (розкладає жири). У процесі травлення утворюються речовини, які здатні проходити крізь стінки шлунка. Потрапляючи в гемолімфу, вони розносяться по всьому тілу і використовуються в організмі для синтезу нових сполук. При цьому утворюються нові клітини, продукція у вигляді воску, молочка тощо. Значна частина корму після розщеплення перетворюється на теплову і механічну енергію, особливо при посиленій льотній діяльності. Вміст середньої кишки огортають перитрофічні мембрани, які захищають клітини епітелію від пошкоджень та сприяють кращому перетравленню їжі.
Задній відділ[ред. код]
травного каналу складається з тонкої і товстої кишок. Стінки тонкої кишки вбирають воду з решток корму, який переміщується у товсту кишку. Неперетравлені рештки збираються в товстій кишці. Місткість її порівняно з масою тіла велика — до 40—45 мг. Це зумовлюється тим, що бджоли пристосувались до життя в суворих умовах, де їм доводиться залишатися без вильотів протягом 5—6 місяців. Всі екскременти вони утримують до очисного вильоту. Залежно від кількості їх об'єм кишки змінюється і вона стає найбільшою наприкінці зими (займає майже всю порожнину черевця). Стінки її еластичні, мають складчасту будову. Внутрішня поверхня кишки вкрита хітиновою оболонкою, крізь яку може проникати вода. Навколо анального отвору розташовані мускули, які регулюють дефекацію. У передній частині товстої кишки у вигляді поздовжніх смуг розміщуються шість ректальних залоз. їхні клітини характеризуються високою фізіологічною активністю і виділяють каталазу. Цей фермент змішується з каловими масами і стримує утворення шкідливих для організму речовин. Чим активніші ректальні залози, тим краще бджоли перезимовують. Висока активність каталази властива тим породам, що формувались у суворих умовах з тривалими зимами, коли бджоли довго не вилітають з гнізд. Цим пояснюється неоднакова зимостійкість, наприклад, середньоросійських та італійських бджіл на території нашої країни. Розвитку шкідливих мікроорганізмів у калових масах товстої кишки бджіл запобігає кисле середовище, яке утворюється внаслідок окислення глюкози до глюконової кислоти. Необхідний для цього процесу кисень надходить у товсту кишку по трахеях, що пронизують стінки кишки. По них же випаровується всмоктана з незасвоєних решток вода, що призводить до згущення їх. Інтенсивність випаровування залежить від температури й вологості повітря в бджолиному гнізді. Кисле середовище у травному каналі бджоли має велике значення не тільки для тривалої зимівлі. Кислоти запобігають розвитку збудника нозематозу, що паразитує в клітинах епітелію середньої кишки. Тому з профілактичною метою при підгодівлі сімей взимку до сиропу додають оцтову кислоту. Головні та грудні залози умовно називають слинними, ферменти яких мають різне призначення. Однак діяльність цих залоз найбільш пов'язана з приготуванням і перетравленням корму. Підглоткові (гіпофарінгеальні) залози розміщуються біля мозку і складаються з двох проток, які впадають у ротову порожнину з нижньої частини глотки. Навколо проток близько 20 мм завдовжки згруповані в окремі часточки— альвеоли численні залозисті клітини. Розвиток і функціональна діяльність цих залоз залежить від віку бджіл та умов життя сім'ї. Найменші вони у бджіл, що закінчили розвиток і вийшли з комірок. З перших днів альвеоли помітно збільшуються при споживанні перги. Максимальний розвиток та інтенсивне виділення ними білкових речовин спостерігаються в 9—12-денному віці бджіл, а після 15—21 дня настає спад. З переходом до льотної роботи функція виділення корму (молочка) для личинок підглотковими залозами змінюється. В них посилюється виділення інвертази та амілази, що пов'язане з переробкою нектару в мед. Влітку період виділення бджолою молочка скорочується, а восени ця функція проявляється незначною мірою. Тому бджоли залишаються добрими годувальницями личинок на весняну пору. Верхньощелепні (мандибулярні) залози являють собою два мішечки, протоки яких виходять поза ротом з внутрішнього боку мандибул. Виділювана секреторними клітинами рідина у молодих бджіл призначається для годування личинок. Вона має білуватий колір, кислу реакцію і є складовою частиною молочка. Після 20-денного віку функція виділення корму затухає. Однак у бджіл старшого віку ці залози здатні виробляти речовину, що використовується для обробки воску на будівельних роботах. У матки до спаровування верхньощелепні залози виділяють ароматичний секрет для принаджування самців у повітрі. З початком відкладання яєць залози виділяють маточну речовину. Задньоголовні (оксипітальні) залози розміщуються у верхній частині голови біля потилиці і складаються з численних грушоподібних тілець. Від них відходять дві протоки, що впадають в одну трубку. Вироблена ними жироподібна речовина використовується для змащування хоботка. Задньоголовні залози найбільш розвинені у матки, менше — у робочих бджіл, а у трутнів вони недорозвинені. Грудні (торакальні) залози розвиваються з шовковидільних залоз личинки і являють собою два угруповання клітин у грудному відділі, що з'єднуються протоками з двома резервуарними мішечками. Від резервуарів відходять дві трубки, по яких вироблена рідина витікає в спільну для задньоголовних і грудних залоз протоку. Секрет цих залоз складається з водянистої і жироподібної рідин. Вважають, що ці виділення, потрапляючи на кінчик язичка, використовуються бджолами як розчинник при живленні цукром.
Розмноження бджіл[ред. код]
В сім'ї медоносної бджоли, на відміну від інших видів сільськогосподарських тварин, розрізняють дві форми розмноження: збільшення числа робочих бджіл, маток і трутнів та поділ сімей, що являє собою утворення нових біологічних і господарських одиниць. Розмноження особин бджолиної сім'ї відбувається шляхом розвитку організму з яєць, що їх відкладає матка. Одна самка є матір'ю для всього населення вулика. Від неї успадковуються ознаки всім бджолиним суспільством вулика. Що ж до трутнів, то вони, хоч і є повноцінними самцями, не передають батьківських ознак членам своєї сім'ї. Батьки робочих бджіл — це ті трутні, що спарувалися з маткою даної сім'ї. Чоловічі особини батьківських ознак взагалі не мають. Це пояснюється тим, що вони розвиваються з незапліднених яєць. В них половинний (гаплоїдний) набір хромосом — шістнадцять. Запліднене яйце, де відбулося злиття жіночої і чоловічої статевих клітин, характеризується повним, диплоїдним, набором хромосом (їх 32) і дає початок розвитку робочої бджоли або матки. Тому спадкові ознаки жіночих особин передаються і від матки, і від трутня, що брав участь у спаровуванні з нею. Отже, у відтворенні потомства беруть безпосередню участь матка і трутень. Робочі бджоли виховують розплід: годують личинки, заготовляють і перероблюють для цього корм, обігрівають розплід, чистять комірки після виплоджування дорослих особин. Формування статевих клітин здійснюється в органах розмноження. Органи розмноження матки складаються з двох яєчників, парного яйцепроводу, непарного яйцепроводу, сім'яприймача і піхви (мал. 12). В яєчниках високопродуктивної матки налічується близько 380 яйцевих трубочок. У кожній з них утворюються статеві клітини і формуються яйця. Кількість відкладених за добу яєць становить в середньому 1200—1800 штук, а в окремих сім'ях — понад 2,5 тис. Запліднення яєць відбувається в організмі матки. Коли вони проходять з яєчників по непарному яйцепроводу, з сім'яприймача завдяки дії сім'яного насоса подається краплина сім'я. Вона потрапляє на оболонку яйця, де крізь малесенький отвір — мікропіле — статеві клітини самця проникають до яйцеклітини. Один із сперматозоїдів зливається із статевою клітиною яйця. Цей процес називається заплідненням. Яйця запліднюються спермою різних трутнів, що брали участь у паруванні з маткою. Тому завдяки поліандрії (спаровування з кількома самцями) робочі бджоли в сім'ї генетично різнорідні, батьківські ознаки вони успадковують від різних трутнів. Цим значною мірою зумовлюється неоднакова продуктивність бджолиних сімей в різні роки, різниця за біологічними ознаками та господарсько корисними показниками сімей з матками-сестрами. Оскільки спаровування відбувається в повітрі, встановити походження робочих бджіл і маток за їхньою батьківською приналежністю практично неможливо. Виняток становлять трутні, бо вони, як уже зазначалося, несуть спадкові ознаки лише матері. їхній розвиток починається з незапліднених яєць. Невелику кількість таких яєць відкладають матки у всіх сім’ях з весни і майже до кінця літа. Розвиток організму з незаплідненого яйця називається партеногенезом. Старіння маток та підготовка сімей до роїння посилює прояви в них партеногенезу, що пов'язане з турботою про виведення самців. Сперматозоїди утворюються в двох сім'яниках (мал. 13). В кожному з них налічується по 150—200 сім'яних канальців. Зрілі сперматозоїди накопичуються у двох сім'яних міхурцях, в які впадають дві трубочки-сім'япроводи. Сім'я трутня переходить у статеву систему матки через сім'явипорскувальний канал і парувальний орган. Під час парування туди ж надходить вироблена придатковими залозами трутня рідина — мукус, яка твердне на повітрі і закриває отвір піхви. У робочих бджіл статева система недорозвинена. В яєчниках налічується по кілька яйцевих трубочок, які, як правило, не функціонують. Відкладання невеликої кількості яєць бджолами-трутівками може бути лише за ненормальних умов життєдіяльності сім'ї. Розвиток бджіл. Як тільки відбудеться запліднення, зародок дає початок розвитку личинки. її сегментоване тіло стає помітним під оболонкою яйця наприкінці третьої доби. Сформована личинка розчиняє шкаралупу виділеннями спеціальних залоз і починає споживати молочко, яке регулярно дають бджоли, підливаючи його на дно комірки. Поглинаючи високопоживний корм, личинка швидко росте і перетворюється на лялечку (мал. 14). Протягом шести днів до запечатування комірки маса її зростає більш як у 1500 разів. Бджолина личинка живиться молочком лише 3 дні, а потім одержує від годувальниць кашку — суміш меду, перги й води. Для виведення матки молочко є незамінним кормом, причому воно значно вищої якості, ніж у личинок робочих бджіл. Типом годівлі визначається розвиток жіночих особин в сім'ї, адже із заплідненого яйця можна виховати або робочу бджолу, або матку (мал. 15). Вважають, що наявність в маточному молочку біологічно активних речовин сприяє повному розвитку статевої системи і формуванню матки. Що ж до личинки робочої бджоли, то вона з першого дня поступово втрачає здатність розвинутись у повноцінну самку. Тому при виведенні матки із личинки, що знаходиться у бджолиній комірці, бажано змінити тип годівлі якомога раніше, у перший день. Матки, що розвиваються з личинок 2- і 3-денного віку, менш продуктивні. Весь розвиток від моменту відкладання яйця до виходу із комірки займає у робочої бджоли 21 день, матки — 16 (іноді 17), у трутня — 24 дні. Тому через 21 день бджолиний розплід у гнізді повністю оновлюється. Вік розплоду можна використати, наприклад, для визначення тривалості безматкового стану сім'ї. Так, коли в комірках вже немає яєць, а є маленькі личинки з молочком навколо них, то це означає, що матки не стало 3—4 дні тому. Якщо в гнізді лишився тільки печатний розплід, минуло більш ніж 9 днів. За нормального стану сімей кількість запечатаних комірок з розплодом є сумою всього виплоду бджіл протягом 12 днів, а відповідним обчисленням визначають середньодобову яйцекладку маток. Роїння є другою формою розмноження бджіл. У сучасному бджільництві крім природного використовуються також різні способи штучного поділу сімей. І природним шляхом, і штучним розмноженням з однієї сім'ї утворюється дві, що здатні так само до самостійного існування. Роїння відбувається після весняного нарощування молодих бджіл. Чим більше їх виплодиться, тим раніше настає поділ сім'ї. Виліт ранніх роїв припадає на кінець травня — початок червня. Але це можливо за умов теплої весни і доброго нектаровиділення, коли у вуликах створюються запаси корму. Недовантаження бджіл роботою, пов'язане з годуванням розплоду, призводить до послаблення працездатності сім'ї, оскільки формується частина її, що готується до вильоту. Зниження продуктивності бджолиних сімей, збільшення затрат праці, погіршення умов ведення племінної роботи на пасіках, де бджоли рояться, змушують пасічників вести роботу, спрямовану на боротьбу з природним роїнням. Щоб запобігти виникненню передройового стану, насамперед необхідно відбирати частину бджіл, це дає змогу усунути основну причину роїння. Менше роїв вилітає на пасіках, де під час спеки вулики затінені, гнізда не тісні, добре вентилюються. Інстинкт роїння проявляється передусім під впливом факторів корму й тепла, які посилюють або послаблюють розмноження бджіл у сім'ї. Від них залежить накопичення «зайвої» кількості робочих особин. Розплоду від однієї матки для завантаження їх роботою не вистачає. Коли настає бурхливе нектаровиділення, з'являються можливості масової заготівлі меду, підготовка до поділу припиняється, бджоли залучаються до льотно-збиральної роботи. Інстинкт створення запасів енергетичного корму виявляється сильнішим за інстинкт роїння. Ліквідується передройовий стан і з припиненням медозбору.
Гніздо бджіл, будування стільників[ред. код]
Будова і використання гнізда[ред. код]
Сім'ї медоносної бджоли споруджують гнізда в дуплах дерев, щілинах скель тощо. В сучасних умовах для них виготовляють вулики, в яких розміщуються стільники, зайняті бджолами, медом, пергою та розплодом. Поза гніздом можуть залишатись порожні стільники для тимчасового зберігання та розирення гнізда. У гнізді бджоли створюють необхідний режим температури й вологості повітря, підтримують належний санітарний стан, забезпечують відтворення потомства. За своєю структурою гніздо складається з паралельних вертикально розміщених стільників. Будування їх починається згори. Між ними залишається місце 12 мм завширшки, яке називається ‘’вуличкою’’. Стільники можуть мати різні розміри і форму, однак у сучасному бджільництві їх виготовляють відповідно до прийнятих типів і стандартів. При розміщенні рамок у вуликах беруть до уваги природні особливості будови гнізда, а саме: відстань між середостінням двох сусідніх стільників становить 37 мм, з них товщина стільника близько 25 мм, а відстань між стінами вулика і бічною планкою рамок 7,5 мм. Надрамковий простір (під стелею) — 10 мм, підрамковий, тобто простір між дном і нижнім краєм рамок — 10—20 мм, відстань між двома ярусами рамок становить 10 мм. У період активної життєдіяльності сім'ї для підтримання температури 34—35 °С у вуличках розплідної частини гнізда досягається певна щільність бджіл. У вуликах із стандартною рамкою розміром 435 x 300 мм між двома стільниками або з обох боків на кожному залежно від зовнішньої температури і стану сім'ї розміщується по 200—300 г бджіл. Розміщення стільників площиною до льотка називають теплим заносом. Якщо вони повернуті ребрами, то створюється холодний занос. Кращі умови для бджіл навесні та восени створюються в гнізді з теплим заносом, а влітку, коли жарко,— з холодним. У сучасних вуликах, як правило, передбачається утримання сімей на холодний занос. У стільниках розрізняють такі типи комірок: бджолині, трутневі, маточні, медові та перехідні (мал. 16). Бджолині комірки використовуються для виведення бджіл, складання меду й перги. Форма їх шестигранна, а розмір залежить від розміру бджоли. Найчастіше діаметр комірки (відстань між двома паралельними стінками) становить 5,37—5,42 мм. У стільниках середньоросійських бджіл розмір комірок більший. Звичайна глибина бджолиної комірки становить 11—12 мм. При наповненні її медом глибина може збільшуватися, що призведе до потовщення стільника. В медових корпусах і магазинних надставках рамки розміщують ширше і відстань між середостінням стільників досягає 41 мм. Це робиться для того, щоб запобігти відкладанню в них яєць і полегшити роботу при відбиранні рамок для відкачування меду. Трутневі комірки призначені для виведення самців, діаметр їх становить 6,9 мм. Під час медозбору порожні бджолині і трутневі комірки наповнюються медом. Для складання перги використовуються, як правило, лише бджолині комірки. На 25 см2 площі стільника налічується 100 бджолиних або близько 75 трутневих комірок. Стільник, відбудований на основі штучної вощини з рамкою розміром 435x300 мм з обох боків має понад 8 тис. комірок. Комірки, в яких бджоли виводять маток, називаються маточниками. Розрізняють ройові та свищеві маточники. Ройові будують після відкладання в мисочках яєць для розвитку матки перед роїнням сім'ї. Такі комірки жолудеподібної форми розташовані переважно на ребрах з бічних та нижнього країв стільника (мал. 17). Наприкінці літа бджоли розгризають їх, залишаючи лише мисочки. Якщо матка раптово загинула, маточники можуть будуватися на місці бджолиних комірок, де з личинок виховують маток. Такі маточники дістали назву свищевих, і розміщуються вони серед бджолиного розплоду (мал. 18). П. І. Прокопович у винайденому ним у 1814 р. розбірному вулику вперше розділив гніздо на дві частини. В центрі його розміщувався розплід, а у верхній частині, відділеній спеціальною роздільною решіткою, залишалось місце для меду. Цей принцип покладено в основу й сучасних методів пасічникування при утриманні сімей у вертикальних вуликах. Мед бджоли складають угорі гнізда окремо від розплоду (мал. 19). У горизонтальних вуликах запаси меду створюються збоку, далі від льотка. У стільниках біля льотка, де більше свіжого повітря, знаходиться розплід, який навесні займає 5—7, а влітку — до 12—14 стільників. У сусідніх кількох стільниках (по обидва боки) переважає перга. Невелика кількість її утворюється навколо розплоду. Влітку під час медозбору гніздо має бути просторим, достатнім для розміщення і переробки нектару. При наповненні медом стільників зрілу продукцію відкачують або замінюють їх порожніми. Наприкінці літа гніздо скорочують. На осінньо-зимовий і ранньовесняний період для розміщення бджіл та запасів корму залишають в середньому 8—11 стандартних стільників. Гніздо бджіл треба систематично поновлювати, оскільки стільники в процесі використання якісно змінюються, стають непридатними. В їхніх комірках, особливо бджолиних у центрі гнізда, виводиться багато нових поколінь. Від кожного з них на дні та на стінках нашаровуються кокони, шкурочки після линяння личинок, неперетравлені залишки їжі. Все це зменшує розміри комірок. Бджоли починають чистити їх, затрачаючи багато енергії. Однак повністю попередній об'єм вони не можуть поновити. Тому в старих стільниках виводяться бджоли менших розмірів, що негативно впливає на продуктивність сімей. Гнізда поновлюють за рахунок щорічного вибракування частини стільників і заміни їх новими, відбудованими бджолами під час медозбору (мал. 20). Будування стільників. Бджоли будують стільники з воску, що виділяється спеціальними залозами (мал. 21), розміщеними в нижній частині черевця на чотирьох останніх етернітах. Клітини восковидільних залоз добре розвинені і найбільш фізіологічно активні у бджіл 12—18-денного віку. За сприятливих умов, особливо при доброму медозборі, та великій потребі у воску, активізується діяльність залоз і у бджіл старшого віку. Віск виробляється у вигляді рідини, що формується краплинами, які являють собою вакуолі клітин. Вони проникають крізь дрібненькі отвори на блискучу поверхню тіла (воскові дзеркальця), тверднуть, утворюючи суцільний шар білого воску. Пластинки воску мають форму неправильного п'ятикутника, видовженого і загостреного до середньої лінії черевця. Одночасно формується чотири пари воскових пластинок. Маса кожної з них досягає в середньому 0,25 мг. Отже, на 1 кг воску в сім'ї виробляється 4 млн. таких пластинок. Зрілі пластинки воску бджола почергово знімає щіточками задніх ніг, подає до ротового апарату і обробляє мандибулами для наступного використання при будуванні комірок (під час розминання до воску додаються виділення мандибулярних залоз). Пластинки обробляються бджолами старшого віку, в яких клітини восковидільних залоз вже редуковані. Вони ж беруть участь і в будівельних роботах. Бджоли-будівельниці розміщуються переважно в порожніх місцях гнізда, звисаючи ланцюжками. Будування комірки починається з денця. В центрі воно глибше, бо три площини у формі ромбів сходяться тут під кутом. Кожен з трьох ромбів становить третину денця комірок з протилежного боку стільника. Сукупність денець практично є середостінням стільника, від якого починається будування стінок шестигранних комірок з отворами у протилежні боки. Кожна стінка є спільною частиною для двох комірок. За такої будови досягається найекономніша витрата воску і висока міцність стільника. У рамці розміром 435 x 300 мм може міститися 3,6 кг меду, а іноді й більше. На побудову однієї бджолиної комірки витрачається 50 (13 мг), трутневої — 120 (ЗО мг) воскових пластинок. Співвідношення комірок бджолиних і трутневих залежить від стану сім'ї, медозбору, віку матки, порідних особливостей бджіл. Для виведення трутнів їх потрібно в багато разів менше, ніж для виведення бджіл. Щоб бджоли будували якісні стільники і не було зайвих трутнів, у сучасному бджільництві використовують штучно виготовлене середостіння стільника — вощину. На її поверхні крім денець бджолиних комірок відтиснуті зачатки стінок. На відбудову стільника, основою якого є вощина, витрати воску зменшуються в два рази.
Запрошення[ред. код]
--Krupski Oleg (обговорення) 16:35, 21 березня 2013 (UTC)
Тиждень екології[ред. код]
--アンタナナ через MediaWiki message delivery
Тиждень екології[ред. код]
--アンタナナ через MediaWiki message delivery
Доброго дня! Запрошуємо долучитися до місячника статей Української революції та державності, що проходитиме з 14 листопада до 14 грудня. Допоможіть збільшити кількість та покращити якість статей на історичну, культурну, воєнну та інші теми безпосередньо пов'язані з революційною добою та українською державністю. Ми підготували список статей до створення, але можете пропонувати свої. Приєднуйтесь!
--TohaomgBot (обговорення) 21:10, 15 листопада 2018 (UTC)
Запрошуємо взяти участь у WikiScience Contest 2019[ред. код]
Вітаю!
До кінця листопада триває WikiScience Contest 2019 — конкурс статей, присвячений науковим темам. Цьогоріч у конкурс включені три наукові дисципліни: біологія, фізика та археологія. Беріть участь у конкурсі і допоможіть українській Вікіпедії поповнитися фаховими статтями на ці теми!
У конкурсу є призовий фонд, і ви маєте шанс виграти цінні призи за перемогу та активну участь у кожній з номінацій. Призами будуть сувеніри та сертифікати інтернет-магазинів. Детальніші правила участі можна прочитати в регламенті.
До речі, паралельно у Вікісховищі відбувається фотоконкурс Wiki Science Competition 2019 в Україні. Приєднуйтесь до нього також!
Якщо будуть питання, пишіть на SciencePhoto
wikimedia.org.ua або на Фейсбук-сторінку.
З повагою, --AntonProtsiuk (WMUA) (обговорення) (від імені організаційного комітету конкурсу) 11:01, 14 листопада 2019 (UTC)
Ви отримали це повідомлення, бо вказали на своїй сторінці, що є біологом чи фізиком та/або цікавитесь біологією чи фізикою.