Олександр Мотиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олександр Мотиль
Олександр Мотиль. 2012 р. Український культурологічний центр (у бібліотеці УКЦентру), Донецьк
Олександр Мотиль. 2012 р. Український культурологічний центр (у бібліотеці УКЦентру), Донецьк
Народився 21 жовтня 1953(1953-10-21) (65 років)
Нью-Йорк
Громадянство Flag of the United States.svg США
Національність американець
Діяльність історик, митець, викладач університету, письменник, політолог
Alma mater Колумбійський університет
Сфера інтересів історія
політологія
Заклад Ратґерський університет
Вчене звання професор
Відомий завдяки: історик
літератор
художник
політологія

Александр Джон Мотиль (народився 21 жовтня 1953 року в Нью-Йорку) – американський історик, політолог, поет, письменник, перекладач і художник-живописець. Він житель Нью-Йорка. Він є професором політології в університеті Ратґерса в Ньюарку, Нью-Джерсі і спеціаліст по Україні, Росії та Радянському Союзі.

Мотиль закінчив Вищу школу Регіс в Нью-Йорку в 1971 році. Він вчився в Колумбійському університеті, закінчив його зі ступенем бакалавра і галузі історії в 1975 році  та отримав ступінь доктора філософії в політології в 1984 році. Мотиль  викладав в Колумбійському університеті, Університеті Лихаю, Гарвардському університеті і на даний час є професором політичних наук в Університеті Ратґерса-Ньюарк.

Член Українського ПЕН.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Нью-Йорку. Батьки родом зі Львівщини.

  • Вивчав історію та живопис в Колумбійському університеті. Образотворчому мистецтву навчався у живописця Леона Гольдіна (1923—2009) і у скульптора Михайла Черешньовського. В 1975 отримав ступінь бакалавра історії з оцінкою summa cum laude.
  • 1979 ступінь магістра міжнародних відносин в Школі Міжнародних Відносин, Колумбійський університет. Сертіфікат інституту Східної і Центральної Європи. Спеціалізація «Міжнародні медіа та комунікації»
  • 1983 магістр філософії (Master of Philosophy) з політології (тамо ж)
  • 1984 — захистив докторську (Ph.D) дисертацію з політичних наук в Колумбійському університеті за темою: «The Ethnic Stability of the Soviet Multinational State: Conceptualization, Interpretation, Case Study»

Кар'єра[ред. | ред. код]

Мотиль багато писав про Радянський Союз, Україну, революції, нації і націоналізм в імперії. Вся його творчість високо концептуальна і теоретична, опирається на основи політології в твердій філософській базі; він дочасно вирішив, що всі теорії недосконалі і, що теоретичний плюралізм неминучий. В 2001 році в «Імператорському кінці» він побудував теоретичну основу для вивчення структури імперії як політичної структури. Він використовує стандартні моделі географічної і політичної галузей, що формуються з ядра по периферії. В структуру імперії відноситься ядро еліти з периферії еліти на взаємовигідних модних засадах, які можуть бути створені за допомогою будь-яких засобів: агресії, примушення або за взаємною згодою. А поки є вертикальні стосунки між ядром і периферією, відсутні реальні взаємовідносини між периферією і периферією.

Це ставлення він називає неповним колесом: є вузол і шпиці, але нема оправи. Імперії, в цій теоретичній концепції, залежать від відносної відсутності зв’язку на периферії, живлення ядра частково залежить від його ролі в невралгічному центрі.

Мотиль описує три типи імперських структур: безперервні, дискретні (перервані) та гібридні. В безперервній імперії всі території прилягають одна до одної на землі. Монгольська Імперія, Російська Імперія, Імперія ацтеків і Аккадська Імперія є прикладами  таких безперервних імперій. Перервана імперія це та, в яка править територією закордоном або ексклавом далеко від імперського ядра. Морські імперії, такі як європейські колоніальні імперії, приклади перерваних імперій.  Гібридна імперія править і прилягаючими і віддаленими територіями. Прикладом може бути німецький Рейх, який має імперські володіння в Європі, а також закордоном в Африці. Він привів в приклад Росію також в його попередній книзі «Пострадянські Нації».

Мотиль також постулює різним ступенем імперії: офіційні, неофіційні і гегемоністичні. В офіційних імперських стосунках ядро може призначати і звільняти периферійну еліту, уникнути будь-яких зовнішніх впливів політики, і напряму правити внутрішньою політикою. В неформальних імперських стосунках ядро має вплив, але не має контролю над призначенням і звільненням периферійної еліти, має прямий контроль над зовнішньою та внутрішньою політикою. Нарешті, в гегемоністичні імперії ядро не контролює призначення та звільнення периферійних еліт, має контроль за зовнішньою політикою та не має контролю над внутрішньою політикою.

Імперія закінчується, коли починається значна периферійна взаємодія, не обов’язково тоді, коли ядро перестає керувати периферією. Стосунки «Ядро-Периферія» можуть бути як сильними, так і слабкими, та залишатись в імперії лише допоки існує взаємозв’язок «Периферія-Периферія».

Багато спостерігачів імперії роблять різницю, більшість з них через деякі правила або стратегії, засновані на гордості або почутті національної переваги,

через розходження думок, що імперії вибухають, коли потерпають поразку від зовнішнього ворога.

Нарешті, Мотиль попереджає, о ні одна теорія імперії не пояснює, чому вони підіймаються та падають однаково. Навіть, якщо злет і падіння абсолютно однакової природи, з цього виходить, що введення факторів, що впливають на ріст, впливають і на падіння, якщо їх прибрати.

Сфера наукових інтересів[ред. | ред. код]

У своїй книжці «Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження» Мотиль виклав теоретичні засади для аналізу імперій як політичних структур. Він розглядає географічні та політичні структури як складені з центру та периферії. Еліта центу імперії та еліта периферії пов'язуються між собою в структурі імперії через ряд механізмів спілкування: агресивний, насильницький або консенсусний. При наявності вертикального зв'язку між центром та периферією немає самостійних відносин між периферією та периферією. Таким чином для підтримки життєдіяльності імперії важливою є комунікативна роль центру. Мотиль відзначає, що імперії гинуть коли починається значна взаємодія між периферіями, а не обов'язково тоді, коли центр втрачає гегемонію над периферією.

Мотиль описує три види імперій: неперервні, перервні та гібридні. В неперервних імперіях таких, як монгольська, російська та ацтекська, всі території суміжні одна до одної на суші. Перервні імперії такі як британська та французька включають в себе території відділені від центру морем. Гібридні імперії такі як німецька мають території як суміжні до них, так і заморські.

Інші види діяльності[ред. | ред. код]

Мотиль також активний як поет, письменник-фантаст і художник. Його романи включають «Вовочка» (в процесі), «Дім жаги» (готується до випуску), «Фолл-Рівер» (2014), «Солодкий сніг» (2013), «Мій Орхідіа» (2012), «Єврей, що був українцем» (2011), «Легковажність» (2009), «Хто вбив Андрія Уорхолла» (2007) та «Віскі священика» (2005). Його вірші з’явились в «Mayday», «Counterexample Poetics», «Istanbul Literary Review», «Orion Headless», «The Battered Suitcase», «Red River Review», «Green Door» і «New York Quarterly».

Він зробив читання своєї фантастики і поезії в Нью-Йорку в Корнелія Стріт кафе та Бауері-клаб (клуб поезії). Він представив Інтернет-Галерею, www.artsicle.com; його твори доступні на www.artsicle.com. Мотиль був людиною, що показувала своє мистецтво в Нью-Йорку, Торонто, Філадельфії і Вестпорті.

В огляді роману «Єврей, що був українцем», Майкл Джонсон написав в «The American Spectator»: «Головний герой Володимир Фрауензіммер народився в результаті зґвалтування вкінці Другої Світової війни, коли його мати була українкою в таборі Аушвіц, де ненавиділи євреїв, а батько був бандитом-сталіністом, що ненавидів українців. Вони одружились, але жили в різних кімнатах і рідко розмовляли одне з одним… Александр Мотиль відчував явно велике задоволення, коли писав свою останню книгу «Єврей, що був українцем», книгу, що була напівкоміксом з серйозною історичною основою. Йому вдається розважати і кидати виклик, не втрачаючи в голові імпульсу в галузі абсурдистської літератури. 

Позиція стосовно Донбасу[ред. | ред. код]

Олександр Мотиль відстоює позицію, що Донбас треба «віддати і забути»[1] Він вважає. що «втрата Криму і Донбасу — позитивна зміна. Це були найбільш регресивні регіони із совковим населенням, які стримували рух уперед. Україна без Криму й Донбасу — значно сильніша й має більше шансів на успіх. Якщо ці території повернуться в такому стані, як нині, — це буде кінець українського демократичного проекту.»[2]

Цитати[ред. | ред. код]

12.06.2011. Захоплюючи всю владу, Янукович фактично знищив політичні інституції України. <…> Султанське правління у стилі Януковича, можливо, й спрацювало б в Україні 15 століття, але не 21-го[3]
12.06.2011. Гіперцентралізована система, що складається з лідера, який збився з курсу, відсутніх інституцій і кар'єристів з бандитської партії, не може бути реформаторською, ефективною або легітимною[3]
12.06.2011 …хоча Янукович є безперечним володарем, він абсолютно неадекватний у своєму розумінні сучасного суспільства, економіки та політики. Абсолютні правителі можуть бути успішними, тільки і якщо вони є королями-філософами, а Янукович — важка дитина з непростого містечка з двома підозрілими дипломами з освітніх установ-одноденок — не є ним. Недостатність знань й інформаційне перевантаження дуже швидко виснажать його[3]
02.05.2012. Україна дуже цікава. З огляду на Помаранчеву революцію, з огляду на Януковича, які б там не були процеси — позитивні чи негативні — вони цікаві. Там щось постійно міняється. Там є потенціал на зміни… — позитивний чи негативний[4].
02.05.2012.…"експеримент", авторитаризму не вдасться Януковичу <…> кричуща некомпетентність режиму Януковича означає, що цей режим сам собою не здатний знищити Україну. Вони постараються зробити це, звичайно. <…> Вони використовують, скільки можуть, крадуть, скільки можуть… Але завдяки тому, що це є люди, в основному, обмежені і некомпетентні — їм не вдасться побудувати авторитарний режим, ну такий — солідний, сильний, стабільний[4]
09.02.2015. Уперше за 25 років Україна перебуває в унікальному стані. Можливо все. Може стати багатою й демократичною. Або ж іще більш корумпованою й кризовою. Але країна знайшла свою ідентичність. Еліта відчуває потребу реформ. Уперше Захід солідно економічно підтримує Україну. Це триватиме й надалі, бо стало питанням геополітичного протистояння з Росією. Громадянське суспільство змобілізувалося. Завжди говорили, що незалежність далася Україні залегко. Тепер люди за неї проливають кров.[5]
16.05.2016. Так, зрозуміло, українські еліти глибоко корумповані, і їхнє прагнення до перемоги над корупцією залишає бажати кращого. Так, Україна потребує кращих еліт, більш чистих еліт. Так, їй потрібні більш компетентні, більш ефективні, більш професійні еліти. Але, як говорив колишній президент країни Леонід Кравчук, «маємо те, що маємо». Існуючі еліти не стануть кращими, якщо українське громадянське суспільство, медіа та Захід будуть постійно наполягати на тому, що вони безнадійно корумповані та повинні піти. Звичайно, корумповані, і, звичайно, вони повинні піти, але перш ніж кричати «відрубайте їм голови!», українцям варто задуматися, які святі прийдуть їм на зміну. … Чеснота, як і успішні зміни, створюється важкою працею, а не гільйотинами.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

  • Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження. — К.: Критика, 2009.
  • Nations in transit, 1999—2000. — New Brunswick [N.J.]: Transaction Publishers, 2001. −749 pp. ISBN 0-7658-0773-4
  • Imperial Ends: The Decline, Collapse, and Revival of Empires (2001)
    • В укр.перекладі: Кінець імперії. — Київ, Критика, 2009.
  • Revolutions, Nations, Empires: Conceptual Limits and Theoretical Possibilities(1999)
  • Dilemmas of Independence: Ukraine after Totalitarianism. — N.Y.: Council on Foreign Relations Press, 1993. −217 pp. ISBN 0-87609-131-1
  • Sovietology, Rationality, Nationality: Coming to Grips with Nationalism in the USSR (1990)
  • Will the Non-Russians Rebel? State, Ethnicity, and Stability in the USSR (1987)
  • The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919—1929 (1980)
  • ALEXANDER MOTYL: «VOVOCHKA: The True Confessions of Vladimir Putin's Best Friend and Confidant» October 1, 2015
Редактор
  • The Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932—1933 in Ukraine (2012), coedited with Bohdan Klid.
  • Russia's Engagement with the West: Transformation and Integration in the Twenty-First Century (2004), coedited with Blair Ruble and Lilia Shevtsova.
  • The Encyclopedia of Nationalism, 2 vols. (2000)

Романи[ред. | ред. код]

  • Fall River (2014)
  • Sweet Snow (2013)
  • My Orchidia (2012)
  • The Jew Who Was Ukrainian (2011)
  • Flippancy (2009)
  • Who Killed Andrei Warhol (2007)
  • Whiskey Priest (2005)

Статті (вибірково)[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]