Орфографічний словник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дев'яте видання «Українського орфографічного словника», УМІФ, 2009

Орфографі́чний (ортографі́чний) словни́к (або правопи́сний) — словник, що містить перелік слів у їхньому нормативному написанні[1] та розкриває слова лише в аспекті їхнього правопису (наприклад, окрім власне слів у називному відмінку надає їхнє закінчення у родовому). Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.

Правописний словник як правило включає не лише складні для написання випадки, оскільки задача розрізнення складних та простих випадків написання є нетривіальною. Укладачі словників також не обмежуються загальнолітературною лексикою, включаючи до них спеціальну, термінологічну та іншу лексику, що не є міжстильовою.[1]

Різновиди[ред. | ред. код]

Розрізняють наступні різновиди правописних словників за їхньою цільовою аудиторією:[1]

  • загальні — розраховані на загальний вжиток. Загальні орфографічні словники, однак, можуть бути присвячені окремим правописним питанням: А чи У в родовому відмінку, написання з дефісом, окремо чи разом тощо;
  • шкільні — відрізняються за обсягом в залежності від того чи вони призначені для початкової чи середньої школи; часто містять викладення правописних правил в обсязі шкільної програми;
  • словники-довідники для працівників друкарства — містять складні випадки написання загальних та власних назв, а також докладне викладення правописних норм та відомостей, необхідних для коректорської та редакторської роботи;
  • галузеві — присвячені спеціальній термінології.

Окремі правописні словники української мови[ред. | ред. код]

Онлайнові[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Букчина Б. З. Орфографические словари // Русский язык. Энциклопедия / Ю. Н. Караулов (гл. ред.). — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Большая российская энциклопедия, Дрофа, 1997. — С. 301—303. — 50000 прим. — ISBN 5-85270-248-X.

Література[ред. | ред. код]