Османська зимівля в Тулоні (1543—1544)
Османська зимівля в Тулоні — стоянка флоту Османської імперії на чолі з капудан-пашею флоту Хайр ад-Діном Барбароссою у французькому місті Тулон взимку 1543–44 років, що відбулась відразу після спільної франко-османської облоги Ніцци в рамках об'єднаних операцій французько-османського союзу.
Зимівля в Тулоні[ред. | ред. код]
Король Франції Франциск I запропонував турецькому флоту перезимувати у французькому порті Тулон, щоб османи змогли продовжувати напади на Священну Римську імперію та інші володіння Карла V Габсбурга, головним чином на узбережжя Іспанії та Італії, а також на морські шляхи між двома країнами.
З християн лише головам тулонських домогосподарств було дозволено залишитися в місті, щоб доглядати за своїм майном, тоді як решта населення мусила виїхати з міста під загрозою смерті. Франциск I відшкодував мешканцям їх збитки, звільнивши їх від тальї (податку) на термін 10 років[1].
Під час зимівлі Барбаросси християнський кафедральний собор в Тулоні було перетворено на мечеть, заклик до молитви відбувався п'ять разів на день, а в місті ходили османські монети. Протягом усього періоду перебування в Тулоні османського флоту, в місті продавали рабів-християн[2]. За словами спостерігача: «Дивлячись на Тулон, можна уявити себе в Константинополі»[3].
Протягом зими османи мали змогу використовувати Тулон як базу для нападу на узбережжя Іспанії та Італії під командуванням адмірала Саліх-реїса[4]. Вони здійснили набіги та обстріляли Барселону в Іспанії та Санремо, Боргетто Санто Спіріто та Черіале в республіці Генуя, а також здійснили численні морські атаки на іспанські та італійські судна[5].
Вийшовши навесні з Тулона, Барбаросса на чолі усього османського флоту зайшов в порт Генуї, де під загрозою військового нападу домовився з Андреа Доріа про звільнення свого друга, корсара і османського адмірала Тургут-реїса[6], що перебував в генуезькій в'язниці.
Барбаросса вважав тулонську базу дуже вигідною та зручною, адже тут він зміг переобладнати свої кораблі за рахунок Франції та міг підтримувати ефективну блокаду християнського судноплавства. Лорд-лейтенант Провансу скаржився на Барбароссу, що «він насолоджується, спорожнюючи скарбницю Франції»[4].
Після 8-місячного перебування, османи остаточно залишили свою базу в Тулоні 23 травня 1544 року, після того, як Франциск I заплатив Барбаросі 8.000.000 екю[1][7]. Умовою залишення Тулону також було звільнення усіх османських та берберськх корсарів, що перебували на французьких галерах[1]. Барбаросса також пограбував 5 французьких кораблів у гавані Тулону, щоб забезпечити свій флот[1].
Повернення до Константинополя[ред. | ред. код]
П'ять французьких галер під командуванням посла Франції Антуана Ескалін дез Емара (капітана Поліна) супроводжували флот Барбароси під час дипломатичної місії до Сулеймана I[7]. На шляху до Константинополя французький флот супроводжував Барбаросу під час його нападів на західне узбережжя Італії, під час яких він спустошив міста Порто-Ерколе, Джильо, Таламона, Ліпарі та взяв близько 6000 полонених, але відокремився від флоту Барбароси на Сицилії та продовжував самостійне плавання до османської столиці[8].
Це був один з останніх морських походів Барбароси, який помер в Константинополі в 1546 році, через 2 роки після зимівлі в Тулоні [9].
Наслідки[ред. | ред. код]
Починаючи з серпня 1546 року, Тулон знову протягом кількох місяців використовувався як безпечна гавань османським флотом на чолі з Тургут-реїсом, коли його переслідував флот Андреа Доріа[10].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Robert J. Knecht (21 січня 2002). The Rise and Fall of Renaissance France: 1483-1610. Books.google.com. с. 181. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ The Cambridge Modern History. Books.google.com. с. 77. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ Crowley, p.74
- ↑ а б Harold Lamb. Suleiman the Magnificent - Sultan of the East. Books.google.com. с. 230. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ Robert Elgood (15 листопада 1995). Firearms of the Islamic World: In the Tared Rajab Museum, Kuwait. Books.google.com. с. 38. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ [1]
- ↑ а б Crowley, p.75
- ↑ Crowley, p.75-79
- ↑ Penny Cyclopaedia of the Society for the Diffusion of Useful Knowledge. Books.google.com. с. 428. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Roger Crowley, Empire of the sea, 2008 Faber & Faber ISBN 978-0-571-23231-4 (англ.)
- Yann Bouvier, « Récits de voyage et représentation de l'espace. La Méditerranée de Jérôme Maurand, un espace vécu », Mémoire de Master, Dir. par Pierre-Yves Beaurepaire, Université de Nice, 2007, 292 p. [2] (фр.)
- Yann Bouvier, « Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578) - De la Garde-Adhémar au siège de Nice, le parcours d'un Ambassadeur de François Ier », Recherches Régionales, Nice, Conseil Général des Alpes-Maritimes, n°188, Octobre-décembre 2007, 28 pp. (фр.)