П'янков Євген Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'янков Євген Гаврилович
CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Pyankov eh.jpg
Загальна інформація
Народження 13 грудня 1903(1903-12-13)
Камишлов, Російська імперія
Смерть 4 вересня 1985(1985-09-04) (81 рік)
Рівне, СРСР
поховання: Рівне
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Військова служба
Роки служби 19251957
Приналежність СРСР СРСР
Рід військ USSR Military Connection emblem.jpg Війська зв'язку
Війни / битви Німецько-радянська війна
Радянсько-японська війна
Командування
1953 — 1957 Начальник військ зв'язку 13-ї загальновійськової армії
Нагороди та відзнаки
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «За перемогу над Японією»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

П'янко́в Євге́н Гаври́лович (нар. 13 грудня 1903, Камишлов, Російська імперія — пом. 4 вересня 1985, Рівне, СРСР) — радянський військовик, полковник, начальник військ зв'язку 13-ї загальновійськової армії (19531957). Ветеран німецько-радянської та радянсько-японської воєн. Кавалер Ордена Леніна, двох Орденів Червоного Прапора, двох Орденів Червоної Зірки, двох Орденів Вітчизняної війни II ст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Євген П'янков народився у Камишлові Свердловської області в родині службовця поштового відомства. До лав збройних сил СРСР був викликаний Шадрінським військоматом у 1925 році, проходив службу в 4-му полку зв'язку Сибірського військового округу в Томську. З вересня 1926 по вересень 1927 року обіймав посаду командира відділення, після чого більше ніж рік був старшиною роти у цьому ж підрозділі.

З жовтня 1928 по червень 1930 року — курсант Ленінградської військової школи зв'язку. По закінченню отримав направлення до 3-го окремого батальйону зв'язку окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії, де служив на посадах командира взводу, помічника командира навчальної роти, командира полігонної роти та начальника школи молодшого командного складу. З листопада 1936 року по квітень 1938 року обіймав посаду начальника зв'язку 61-го стрілецького полку 21-ї стрілецької дивізії, нетривалий час був командиром телефонно-телеграфного дивізіону окремого полку зв'язку 2-ї окремої Червонопрапорної армії, а з листопада 1938 року призначений начальником зв'язку 69-ї стрілецької дивізії.

Під час німецько-радянської війни відбув до розташування 30-ї армії Західного фронту, де проходив службу на посаді начальника зв'язку 69-ї стрілецької дивізії, що під час битви за Москву було переформовано спочатку в 107-му танкову дивізію, а згодом у 107-му мотострілецьку дивізію та 2-гу гвардійську мотострілецьку дивізію. Отримав контузію. Після одужання був призначений на посаду помічника начальника телеграфно-телефонного вузла Резерву Головного Командування. З липня 1942 по травень 1943 року — начальник вузла зв'язку Управління зв'язку Воронезького фронту. З травня 1943 року по січень 1945 року — начальник 3-го відділення 1-го відділу Управління зв'язку Далекосхідного фронту.

У післявоєнний час продовжив службу в Далекосхідному військовому окрузі на посадах начальника зв'язку 87-го стрілецького корпусу та начальника 1-го відділу Управління зв'язку округу.

У вересні 1948 року був відряджений до Прикарпатського військового округу для проходження подальшої служби на посаді начальника зв'язку 3-го гірсько-стрілецького корпусу в Ужгороді. З травня 1951 року проходив службу в Управлінні зв'язку Прикарпатського військового округу на посадах начальника відділу дротового зв'язку та начальника відділу організації зв'язку.

З березня 1953 року по травень 1957 року — начальник зв'язку 13-ї загальновійськової армії Прикарпатського військового округу. Звільнений у запас в травні 1957 року, після чого тривалий час на громадських засадах працював інспектором військово-мисливського колективу.

Помер Євген П'янков 4 вересня 1985 року. Похований в Рівному.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Картка особи (рос.). «Подвиг народа». Процитовано 12 листопада 2014. 

Посилання[ред. | ред. код]