Битва за Москву

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Московська битва
Німецько-радянська війна, Друга світова війна
RIAN archive 429 Fresh forces going to the front.jpg
Москва, грудень 1941. Солдати відправляються на фронт.
Координати: 55°45′08″ пн. ш. 37°37′56″ сх. д. / 55.752222222249997685° пн. ш. 37.6322222222500002° сх. д. / 55.752222222249997685; 37.6322222222500002
Дата: 30 вересня 1941 — 7 січня 1942
Місце: Московська область, РРФСР, СРСР
Результат: Перемога радянських військ
  • Стратегічна перемога Радянського Союзу
  • Тактична поразка Третього Рейху
  • Провал операції «Барбаросса»
Сторони
Flag of Germany (1935–1945).svg Третій Рейх Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Командувачі
Адольф Гітлер,
Федор фон Бок,
Гайнц Гудеріан,
Альберт Кессельрінг
Гюнтер фон Клюге,
Еріх Гепнер,
Вальтер Модель
Йосип Сталін,
Борис Шапошников,
Георгій Жуков,
Олександр Василевський,
Іван Конєв,
Леонід Говоров,
Костянтин Рокоссовський
Військові сили
На 1 жовтня:
1,000,000 людей,
1,000 танків,[1]
14,000 артил. гармат
549 літаків на початок битви[2][3][4], 599 на початок контрнаступу[5]
На 1 жовтня:
1 250 000 людей,
3 232 танки
7,600 артил. гармат
936 літаків на початок битви (з них 545 придатних до бою)[2], 1 376 на початок контрнаступу[5]
Втрати
понад 400 000 загиблих, поранених та полонених понад 1 200 000 загиблих, поранених та полонених

Битва за Москву (рос. Битва за Москву, нім. Schlacht um Moskau) — одна з наймасштабніших битв Другої світової війни за участю радянських та німецьких військ на московському напрямку. Битву можна поділити на дві частини — оборонна (30 вересня — 4 грудня 1941) та наступальна (5 грудня 1941 — 7 січня 1942).

На оборонному етапі битви були проведені: Брянська, Вяземська, Можайсько-Малоярославецька, Калінінська, Тульська, Клинсько-Сонячногірська і Наро-Фоминська фронтові операції.

Адольф Гітлер та керівництво Третього Рейху вважали битву за Москву, столицю СРСР та найбільше радянське місто, основною метою плану «Барбаросса». В німецькій військовій історії битва також відома як операція «Тайфун».

Німецькі плани[ред. | ред. код]

Східний фронт під час Московської битви

Після провалу задуму взяти Москву одразу після Смоленська, німецьке командування не відступилося від плану оволодіти радянською столицею, але до плану «Барбаросса» було внесено значні зміни. Битва за Смоленськ, блокада Ленінграда, битва за Київ суттєво відтягнули час битви за Москву.

6 вересня керівництво Третього Рейху схвалило план «Тайфун». 16 вересня група армій «Центр» отримала наказ наступати на Москву. 30 вересня — початок операції.

Сили сторін[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

ВПС Червоної Армії становили 1375 літаків.

Німеччина[ред. | ред. код]

Стратегія маскування Москви[ред. | ред. код]

Вперше наліт німецьких літаків на епіцентр більшовизму було здійснено рівно через місяць після початку німецько-більшовицької війни — 22 липня 1941 року. Але керівництво на той час встигло підготуватися — Москву оточили потужними силами протиповітряної оборони. Паралельно було вирішено «заховати» місто.

Для цього група радянських архітекторів на чолі з Борисом Іофаном підготувала проект маскування Кремля. Проектів було два — площинний і об'ємний. Вирішено було використовувати обидва, щоб зробити місто максимально невпізнанним з великих висот, на яких пересувалися бомбардувальники. І вигляд з повітря радикально змінився: там, де повинні бути житлові квартали, з'явилися невідомі «парки», заводи перемістилися на нові місця, а Кремль зовсім зник. Робилося це за допомогою перефарбування дахів і фасадів будівель, будівництва «будинків-привидів».

Ансамбль Кремля виділявся на тлі міста, тому що це досить великий об'єкт, оточений фортечними мурами і річкою, із зеленими дахами і позолоченими куполами. Тому Кремль треба було «прибирати» з міста. Для цього з храмів зняли хрести, куполи пофарбували в нейтральні кольори, погасили кремлівські зірки на вежах, перефарбували дахи будівель. На кремлівських мурах намалювали вікна і двері, а зубці покрили фанерою, імітуючи дахи будинків. Мавзолей накрили фанерним макетом, і він став нагадувати непоказний міський будинок. Це була так звана площинна імітація. Об'ємна ж імітація мала на увазі зведення тимчасових будівель — адже вони більше схожі на справжні і до того ж відкидали тінь. Тому в місті будувалися неправдиві міські квартали різних кольорів. В Олександрівському саду, на Червоній площі, на території Тайницького саду з'явилися макети міських будівель. Силуети багатьох споруд змінювали маскувальними сітками. Всюди простяглися неіснуючі «дороги», прямо на справжніх намалювали «дахи будинків», а на Москві-річці з'явився помилковий міст.

Таким чином, льотчики люфтваффе були збиті з пантелику.

Хід битви[ред. | ред. код]

Німецький наступ на столицю СРСР почався 30 вересня 1941 силами 2-ї танкової групи; 2 жовтня на московському напрямку перейшли в наступ і головні сили групи армій «Центр». Створивши значну перевагу на вузьких ділянках, німецькі війська прорвали фронт радянської оборони і через два дні вийшли у район Вязьми (за 210 кілометрів від Москви), взявши у котел 37 радянських дивізій і 9 танкових бригад. До 12 жовтня у полон потрапило більше 600 тисяч радянських солдатів і лише 85 тисячам вдалось вийти з оточення. Уже 13 жовтня була втрачена Калуга, 14-го Калінін, а 18-го німецькі війська вийшли на рубіж 110 кілометрів від Москви в районі Можайська. Незважаючи на опір радянських військ, до кінця жовтня 1941 року активні бої вже йшли за 80 кілометрів від столиці СРСР.

15 жовтня Державний Комітет оборони СРСР прийняв рішення про евакуацію Москви. Наступного дня в Самару (тоді Куйбишев) почалась евакуація Генерального штабу, воєнних академій, наркоматів, іноземних посольств. Внаслідок цього у Москві почалась паніка — десятки тисяч людей намагались виїхати з міста; 20 жовтня Державний комітет оборони оголосив у Москві стан облоги.

29 жовтня німецькі війська підійшли до Тули, яку вдалося взяти лише 5 грудня. Проте наступ на Москву продовжився 15-16 листопада з північного заходу і 18 листопада в обхід Тули. 2 грудня німці вийшли на безпосередні підступи до столиці СРСР. Проте контрудари радянських військ зупинили наступ супротивника і 3-5 грудня було завдано німцям декількох потужних контрударів. Наступного дня війська Калінінського і Західного фронтів перейшли в контрнаступ. На цей момент радянські війська під Москвою нараховували більше мільйона солдатів і офіцерів. Вермахт відступав від столиці СРСР. А в Північній Африці ще 18 листопада 1941 англійці перейшли в наступ, зняли облогу з Тобруку і на початок грудня досягли великих успіхів. У той же час авіація Великої Британії посилювала бомбардування цілей, як на території Німеччини, так і на територіях окупованих Німеччиною. Все це доповнювало сумні для Німеччини наслідки поразки під Москвою, що мала стратегічне значення.

І в такій несприятливій ситуації Гітлер за власною ініціативою, оголосив війну ще одному могутньому противнику — Сполученим Штатам Америки. Він чекав, що Японія відповість люб'язністю і оголосить війну Радянському Союзу, який вже давно знімав сили з Далекого Сходу і перекидав їх під Москву. Але цього так і не сталося. Вступ у війну США лише підкреслив, що реальних перспектив виграти війну у Німеччини немає. До кінця грудня безпосередню загрозу Москві було ліквідовано, перехоплено ініціативу ведення бойових дій і створено умови для переходу до загального наступу.

Наступ розпочався 8 січня 1942 року з Ржевсько-Вяземської операції, яка тривала до 31 березня — радянські війська відкинули супротивника у західному напрямі на 80—250 кілометрів, було звільнено Московську, Тульську, частину Смоленської і Калінінської областей. До кінця березня група армій «Центр» втратила більше 330 тисяч чоловік. За офіційними даними радянські війська в ході операції втратили убитими 272 320 чоловік.

Всього в ході битви за Москву 926 519 загинуло і пропало безвісти радянських військових, 879 879 чоловік було поранено або обморожено; з німецького боку убитими, пораненими і пропалими безвісти було втрачено 581 900 чоловік.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Glantz (1995), p. 78.
  2. а б Bergström 2007 p.90.
  3. Williamson 1983, p.132.
  4. Both Sources use Luftwaffe records. The often quoted figures of 900–1,300 do not correspond with recorded Luftwaffe strength returns. Sources: Prien, J./Stremmer, G./Rodeike, P./ Bock, W. Die Jagdfliegerverbande der Deutschen Luftwaffe 1934 bis 1945, Teil 6/I and II; U.S National Archives, German Orders of Battle, Statistics of Quarter Years.
  5. а б Bergström 2007, p. 111.

Джерела[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]