Павлушков Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павлушков.
Павлушков Микола Петрович
Народився 30 квітня 1904(1904-04-30)
Тула, Російська імперія
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (33 роки)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР,
СРСР СРСР
·розстріляний
Поховання Сандармох
Громадянство СРСР
Національність українець
Діяльність громадський активіст
Відомий завдяки засновник (?) Спілки української молоді

Мико́ла Петро́вич Павлушко́в (нар.30 квітня 1904[1][2] — пом.3 листопада 1937, урочище Сандармох) — студент Київського інституту народної освіти, небіж Сергія Єфремова, ключовий фігурант «процесу Спілки визволення України».

Радянські слідчі органи вважали його засновником і керівником Спілки української молоді (цієї версії Спілка української молоді дотримується дотепер). Кубанець М. Корсунь у своїх споминах також називає М. Павлушкова організатором і головою СУМу[джерело?].

Жертва сталінських репресій.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Тулі, Російська імперія, де батько Петро Павлушков учителював. Мати Миколи походила з відомого роду Дурдуківських.[1] Після арешту чекістами батька, народного учителя і священика, 1921 року переїхав до Києва, де поселився в дядька по матері — академіка Сергія Єфремова. Навчався у Першій Трудовій Шевченківській школі, якою керував відомий педагог Володимир Дурдуківський. Під опікою Єфремова і Дурдуківського — світочів національно-політичного українського відродження в тогочасній Україні — від 1921 року виховувався Микола Павлушков, який скоро став у проводі студентського гуртка «Товариство Єдности і Згоди», а відтак, коли це товариство з причин безпеки його членів мусило самоліквідуватись, Павлушков разом з Б. Матушевським, Д. Бобирем, Г. Слободяником і П. Нечипайлом став душею підготовки законспірованої організації — Спілки Української молоді.[1]

Закінчивши школу, вступив до Ветеринарного інституту, звідки його незабаром виключили. Павлушков домігся поновлення, проте потім вирішив далі навчатися в Київському інституті народної освіти на історичному факультеті.

19 квітня 1930 р. став першим заарештованим за звинуваченням в участі у СВУ[3], «лідером» якої пізніше оголосили його дядька. Виказав тайник зі щоденником Єфремова (який став єдиним доказом «контрреволюційності» академіка)[4]. У процесі слідства повністю визнав свою вину. Очевидець процесу Борис Антоненко-Давидович писав, що Павлушков,

якщо й вірити всім його свідченням, виглядав на суді, як оперетковий ватажок — без війська й однодумців.

Відбував покарання спочатку в Ярославському політізоляторі, потім у Соловецькому таборі особливого призначення (Сікирний і Саватіївський спецізолятори), оголошував голодування[5][6].

Розстріляний 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох. Катом був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв, який напередодні 20-річчя жовтневого перевороту (наприкінці жовтня — на початку листопада 1937 р.) власноручно виконав більшість смертних вироків 1111 в'язням.

Реабілітований судом Архангельської області РРФСР (28.04.1960) і Верховним судом УРСР (11.08.1989).

Історична роль[ред. | ред. код]

Для української історії постать Миколи Павлушкова є водночас зловісною і трагічною. Під час і після «процесу СВУ» заарештовано, знищено або заслано багатьох представників української інтелігенції. На думку одного з підсудних, Костя Туркала:

Тепер іще є українці, які вважають справу «Спілки визволення України»… за контроверсійну, тобто їм невідомо й неясно, була чи не була така організація в дійсності. А є такі українці… які твердять, що СВУ 20-х років була і тим-то виправдовують московську большевицьку владу, яка скарала фактично невинну верхівку наукової інтелігенції українського народу. Я особисто, як один із підсудних, відкидаю контроверсійність у цій справі і рішуче, з цілковитою моральною відповідальністю заявляю, що формально організації СВУ не було, а її провокаційно сконструювало, з допомогою двох підсудних[7] у цій справі, московське ГПУ, щоб створити законну підставу для знищення верхівки української наукової інтелігенції того часу. Усі ті підсудні, що належали до моїх приятелів і друзів, казали мені, що довідувалися про «існування» СВУ від слідчих під час передсудового слідства, коли я розмовляв із ними вже на суді.[8]

Однак після Другої світової війни в середовищі Української діаспори виникла альтернативна версія оцінки процесу «СВУ» — «СУМ» з наголосом на тому, що ці структури реально існували. Одним з авторів цієї концепції була сестра Миколи Павлушкова — Наталія.

І хоч крапку в цій історії не поставлено досі — «Спілка української молоді» вважає Миколу Павлушкова своїм засновником.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Коваль Омелян «В 70-ліття основноположника СУМ (1904 — 30.4. — 1974)» // Аванґард, журнал української молоді. ч. 2-3 (118*119) Р. XXVIII, С. 81
  2. ↑ Документи про підготовку й проведення судового процесу над членами Спілки визволення України. Архів оригіналу за 11 грудня 2007. Процитовано 21 жовтня 2012.
  3. ↑ за скоєння злочинів передбачених ст. 54-2, 54-3, 54-4, 54-8, 54-11 КК УРСР до 10 років к/т, 3 років поразки в правах. Архів оригіналу за 27 серпня 2008. Процитовано 4 вересня 2008.
  4. ↑ «Ніколи не прощу Миколі, Микола для мене вмер. Я йому довіряв більше навіть, ніж Дурдуківському. Він один, Микола, знав той потайник, де я ховаю свої щоденники» (зі слів Сергія Єфремова Всеволоду Ганцову)
  5. ↑ Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 296.
  6. ↑ Соловецкий мартиролог: именной список жертв коммунистического террора. Соловки, ГУЛАГ. Архів оригіналу за 24 грудня 2007. Процитовано 4 вересня 2008.
  7. ↑ маються на увазі Сергій Єфремов і Микола Павлушков
  8. ↑ Фарс з трагічним фіналом

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павлушков_Микола_Петрович&oldid=42277572