Пал Сіньєї Мерше

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пал Сіньєі Мерше)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пал Сіньєї Мерше
Автопортрет у шкіряній куртці (1897)
Народився4 липня 1845(1845-07-04)[2][3][…]
Хминянська Нова Вес, Пряшів, Пряшівський край, Словаччина
Помер2 лютого 1920(1920-02-02)[1][2][…] (74 роки)
Яровнице, Сабінов
Країна Угорщина
Діяльністьхудожник, політик
Alma materМюнхенська академія мистецтв (1869)
Знання мовугорська[2]
Напрямокімпресіонізм
Жанрпортрет
Magnum opusПовітряна куля
Посадачлен Національних зборів Угорщини[d][5]
ПартіяЛіберальна партія (Угорщина)[5]
Нагороди
Лицар Королівського угорського ордена Святого Стефана
Лицар Королівського угорського ордена Святого Стефана
Бюст роботи Міклоша Лігеті

Пал Сіньєї Мерше (угор. Szinyei Merse Pál; 4 липня 1845, Сінзеуйфалу — 2 лютого 1920, Ерньє) — угорський художник, засновник угорського імпресіонізму, директор університету мистецтв.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї старого дворянства, яке підтримувало Угорську революцію. Через політичні заворушення відвідував приватні школи. У 1864 році за підтримки своїх батьків вступив до Мюнхенської академії мистецтв, де його вчителем був Олександр фон Вагнер. Пізніше, з 1867 по 1869, його вчителем був художник академічного спрямування Карл Теодор фон Пілоті. Там він зустрів Вільгельма Лейбля, який познайомив його з пленером. Після відвідання великої художньої виставки в 1869 році, він прагнув якнайшвидше взятися за роботу і покинув Академію.

У 1870 році, у зв'язку зі спалахом Франко-прусської війни переїхав до Генуї і був схильний залишитися там, але повернувся в 1872 році на прохання батька. Він облаштував студію поряд із студією свого друга Арнольда Бекліна. У наступному році він одружився. Незабаром він переважно був зайнятий фінансовими питань і його заняття живописом страждали. Після декількох років негативної критики і збільшення сімейних проблем він покинув живопис на більш як десять років, починаючи з 1882.

Портрет дружини художника, Жофії (1880)

У 1887 році, його проблеми завершилися розлученням. Протягом наступних кількох років він зосередився на вихованні свого сина Фелікса, який залишився з ним. Коли син залишив дім, друзі Пала почали кампанію, щоб переконати його, що він повинен почати малювати знову. У 1894 році вони організували ретроспективну виставку, де одна з його робіт була придбана імператором Францем Йосифом. Решту свого життя він продовжував малювати без перерв, хоча він як і раніше був дуже самокритичним і створював менше картин на рік, ніж доти.

У 1896 році він був обраний до Сейму Угорщини, де він виступав за великі реформи у мистецькій освіті. Пізніше він почав широко виставлятися: в Парижі, Сен-Луї, Берліні, Римі, та в інших місцях. У 1902 році він осліп на одне око, але продовжував працювати в тому ж темпі. У 1905 році він став президентом Угорської університету витончених мистецтв. Він займав цю посаду до своєї смерті, заохочуючи молодих художників і підтримуючи мистецький осередок у Бая-Маре.

У 1912 році музей Ернст організував найбільшу виставку його робіт, і він був нагороджений лицарським хрестом Королівського угорського ордена Святого Стефана[6]. Пізніше, Музей образотворчих мистецтв виділив кімнату для його картин. Після його смерті група його друзів створили «товариство Сіньєї Мерше», щоб продовжити його роботу з відкриття і просування нових, молодих художників.

Вибрані роботи

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Синьеи-Мерше Пал // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в Pál Szinyei Merse
  4. Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  5. а б Dániel B., József P., Judit P. Képviselők és főrendek a dualizmus kori MagyarországonLíceum Kiadó, 2020. — С. 288. — 639 с. — ISBN 978-963-496-144-4
  6. A Szent István Rend tagjai (№1647). archive.is. 5 січня 2013. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 21 квітня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]