Парламентські вибори у Великій Британії 1959

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
1955 Велика Британія 1964
Парламентські вибори у Великій Британії 1959
630 депутатів у Палаті громад Великої Британії
8 жовтня 1959 року
Перша партія Друга партія Третя партія
Harold Macmillan number 10 official.jpg Hugh Gaitskell 1958.jpg 160x160px
Лідер Гарольд Макміллан Х'ю Гейтскелл Джо Грімонд
Партія Консерватори Лейбористи Ліберали
Лідер партії з 10 січня 1957 р. 14 грудня 1955 р. 5 листопада 1956
Округ лідера Bromley Leeds South Orkney and Shetland
Попередні вибори 345 місць, 49.7 % 277 місць, 46.4 % 6 місць, 2.7 %
Виграно місць '365' 258 6
Зміна місць 20 19 0
Голосів виборців 13,750,875 12,216,172 1,640,760
Відсоток 49.4 % 43.8 % 5.9 %
Зміна відсотка голосів 0.3 % 2.6 % 3.2 %
Парламентські вибори у Великій Британії 1959

Кольори позначають парті-переможці, як показано в основній таблиці результатів.

Прем'єр-міністр після виборів
Гарольд Макміллан
Консерватори

Парламентські вибори у Великій Британії проходили 8 жовтня 1959 року. Вони ознаменували третю поспіль перемогу правлячої консервативної партії, очолювану Гарольдом Макмілланом.

Консерватори збільшили свою перевагу, знову ж таки, на 101 місце над Лейбористською партією, очолюваною Х'ю Гейтскеллом та Ліберальною партією, очолюваною Джо Грімондом. Це на сьогоднішній день єдиний випадок після Другої Світової війни, коли урядові вдалося збільшити підтримку в парламенті та втретє підряд сформувати уряд. Однак, незважаючи на цей успіх, консерваторам не вдалося завоювати більшість місць у Шотландії, чого не зроблено і досі. А це означає початок панування лейбористів Шотландії у Вестмінстері, яка проіснувала до підйому Шотландської національної партії на парламентських виборах 2015 року.

На цих виборах вперще стали депутатами майбутній лідер ліберальної партії Джеремі Торп та майбутній лідер консерваторів і прем'єр-міністр Маргарет Тетчер.

Фон[ред.ред. код]

Після Суецької кризи 1956 року Ентоні Іден, консервативний прем'єр-міністр, став непопулярним. Він пішов рано, в 1957 році, і його змінив Гарольд Макміллан.

На той момент Лейбористська партія, лідер якої Х'ю Гейтскелл змінив Клемента Еттлі після парламентських виборів 1955 року, користувалася великою підтримкою в опитуваннях громадської думки. Цей факт вселив надію в їх штабі, що вони могли б виграти.[1]

У ліберальній партії також з'явився новий лідер — Джо Грімонд. Отже, всі три партії  брали участь у виборах з новими керівниками.

Однак, консерваторам вдалось скористатися фактом підняття британської економіка за урядування Макміллана. Завдяки цьому його особистий рейтинг залишався досить високим. До вересня 1958 року консерватори також піднялися в опитуваннях громадської думки на відміну від лейбористів.

Передвиборча кампанія[ред.ред. код]

Всі три головні партії змінили керівництво після попередніх виборів. Консерватори боролися під гаслом «життя краще з консерваторами, не дозволяйте лейбористам його зіпсувати». Також їм допоміг передвиборний економічний бум. Макміллан дуже ефективно оцінив настрої британської громадськості, коли він сказав, що «більшості людей ніколи не було так добре». Макміллан був дуже популярний, він позицініювався як центриський політик. В 1930-ті роки він представляв виборчий округ в Північній Англії (Стоктон-він-Тіс), що зіткнувся з широкомасштабним безробіттям і бідністю. Перший тиждень опитування поставили Торі попереду лейбористів більш ніж на 5 %, але відставання зменлилось під час кампанії.

Лейбористи вели, як правило, ефективні кампанії, виступаючи в телевізійних передачах під чуйним керівництвом Тоні Бенна. Вони проголосили свій маніфест під назвою «Британія належить тобі», який звинуватив Торі у самозаспокоєнні з приводу зростаючого розриву між багатими і бідними.[2] Х'ю Гейтскелл допустив помилку, оголосивши, що лейбористський уряд не буде підвищувати податки, якщо він прийде до влади — навіть якщо трудовий маніфест містив обіцянки збільшити витрати, особливо на збільшення пенсій. Це зменщило кількість голосів, бо виборці засумнівались у лейбористах. Дослідник зазвичай називають цей факт однією з основних причин їх поразки.

Результати[ред.ред. код]

Рано в ніч виборів стало ясно, що уряд консерваторів було повернуто до влади із зростанням більшісті. Прротистояння з лейбористами лише спостерігалось в північно-західній Англії та в Шотландії.

На четвертих парламентських виборах поспіль, консерватори збільшили кількість своїх місць, незважаючи, навіть, на незначне зниження відсотка голосів за них.

Результат виборів для лейбористів був плачевним, попри значну їх згуртованість під керівництвом  Гейтскелл. Партії вже втретє не вдалося  виграти вибори.

Майбутній прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер була обрана вперше у Фінчлі. Майбутній лідер ліберальної партії Джеремі Торп був обраний вперше у Північному Девоні.

В «Дейлі Міррор», незважаючи на те, що газета була переконаним прихильником Лейбористської партії, побажали Макміллану «удачі» на своїй першій сторінці після його перемоги.

Бі-бі-сі висвітлювали хду виборів 9 жовтня 2009 року з нагоди 50-річчя перемоги консерваторів.

365 258 6 1
Консерватори Лейбористи Ліб Про

Всі сторони показали. Старовіри входять націонал-ліберальна партія, Шотландська Юнионистская партія і Ольстера Юніоністів.

Нова урядова більшість 100
Загальне число голосів, поданих 27,862,652
Явка 78.7 %

Загальні результати[ред.ред. код]

Загальні результати
Консерватори та юоністи
  
49.4%
Лейбористи
  
43.8%
Ліберали
  
5.9%
Незалежні
  
0.2%
Інші
  
1.0%

Похибка для консерваторів 1,2 %

Розподіл місць у парламенті[ред.ред. код]

Парламентські місця
Консерватори та юоністи
  
57.9%
Лейбористи
  
41.0%
Ліберали
  
1.0%
Незалежні Conservative
  
0.2%

Посилання[ред.ред. код]

  1. 1959 election. BBC. Процитовано 20 May 2013. 
  2. 1959: Macmillan wins Tory hat trick. BBC News. 5 April 2005. 

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Butler, David E.; Rose, R. (1960). The British General Election of 1959. London: Macmillan. The standard scholarly study.
  • Craig, F. W. S. (1989). British Electoral Facts: 1832—1987. Parliamentary Research Services, Dartmouth. ISBN 0-900178-30-2.
  • United Kingdom election results — summary results 1885—1979.
  • Thorpe, Andrew (2001). A History of the British Labour Party. Palgrave. ISBN 0-333-92908-X.

Маніфести[ред.ред. код]

  • The Next Five Years- 1959 Conservative manifesto.
  • Britain Belongs to You: The Labour Party's Policy for Consideration by the British People — 1959 Labour Party manifesto.
  • People Count — 1959 Liberal Party manifesto.