Перший Константинопольський собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перший Константинопольський собор
Πρώτη Σύνοδος της Κωνσταντινούπολης
Мініатюра ІХ століття з зображенням собору з манускрипту проповідей Григорія Богослова (BnF MS grec 510, fol. 355)
Мініатюра ІХ століття з зображенням собору з манускрипту проповідей Григорія Богослова (BnF MS grec 510, fol. 355)

Статус собору ІІ Вселенський собор
Визнається Християнської церкви
Місце проведення Константинополь
Дата 381
Скликаний Феодосієм Великим
Під головуванням Феодосія Великого,
святого Мелетія Антіохійського, Григорія Назіанзина, Нектарія Константинопольського
За участі 150 єпископів
(у першу чергу східної частини Римської імперії)
Причини проведення собору
Подолання аріанства, аполлінаризму, савелліанства. Визначення місця Святого Духа у Трійці й визнання загальноцерковного значення вчення Каппадокійських отців
Рішення собору
Можливо Нікео-Константинопольський символ віри і сім канонів


Пе́рший Константино́польський собо́р — вселенський собор християнської церкви, скликаний у 381 році імператором Феодосієм І. Собор був представлений 150 єпископами східних церков і проходив у Константинополі.

Собор видав Послання, яке згодом розділено на сім канонів:

  1. Про єресі. Собор засудив низку єресей:
    • Евноміан, що вчили, що «Святий Дух не є Богом. Він створений з волі Батька через Сина».
    • Аномеїв, що заперечували єдиносутність осіб Святої Трійці, стверджуючи, що друга й третя особа ні в чому не подібні до першої особи.
    • Аріан (повторно), які вчили, що Син Божий не породжений від Отця, а створений і тільки подібний до Отця.
    • Полуаріан або духоборців (пневматомахів) — послідовників Македонія, єпископа Константинопольського (355–359 р.), що вчив, що Дух Святий нижчий від Отця й Сина, що він створений і подібний до ангелів.
    • Савеліан — що вчили, що немає іпостасної різниці між Отцем і Сином і Святим Духом, що вони становлять одну Особу.
    • Маркеліан — послідовників єпископа Анкірського Маркелла (половина IV століття), що заперечував вічну іпостась Сина й учив, що з настанням кінця миру буде й кінець царства Христова й навіть самого його буття.
    • Фотініан — послідовників Фотіна, єпископа Сремського, учня Маркелла, що вважали Ісус Христа простою людиною, в якій з особливою повнотою жило Божество, але він не вічний.
    • Аполлінаріан — послідовників Аполлінарія, єпископа Лаодикійського, що приписував Ісусові Христу людське тіло й людську душу, але не людський дух, замість якого він визнавав у ньому «Логос». Він зливав у ньому божественне й людське, проте заперечував людську волю і, таким чином, по суті, заперечував у Христі Боголюдину.
  2. Про автокефальне керування помісними Церквами. Собор увів заборону єпископам одних помісних церков втручатися в справи інших церков.
  3. Про статус єпископа Константинопольського. Собор проголосив Константинопольського патріарха другим за честю після Римського. Цей канон був визнаний Римом лише у XIII столітті.
  4. Про Максима Кинікійського. Було визнано недійсним посвячення на Константинопольського єпископа Максима. Натомість єпископом обрано Григорія Богослова
  5. Про Нікео-Цареградський Символ віри. Було доповнено Нікейський символ віри.
  6. Про скарги приватного й церковного характеру. Обмежував можливість для звинувачень єпископів у неправомірних справах.
  7. Про форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування. Собор ухвалив форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування після каяття, одних через хрещення, інших через миропомазання, залежно від ваги омани

Посилання[ред.ред. код]