Перший Константинопольський собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перший Константинопольський собор
Council of Constantinople 381 BnF MS Gr510 fol355.jpg
Мініатюра ІХ століття з зображенням собору з манускрипту проповідей Григорія Богослова (BnF MS grec 510, fol. 355)
Статус: ІІ Вселенський собор
Визнають: Християнської церкви
Попередній: 1-й Нікейський собор
Дата: 381
Місце: Константинополь
Скликав: Феодосієм Великим
Головування: Феодосія Великого,
святого Мелетія Антіохійського, Григорія Назіанзина, Нектарія Константинопольського
Учасники 150 єпископів
(у першу чергу східної частини Римської імперії)
Причини проведення Подолання аріанства, аполлінаризму, савелліанства. Визначення місця Святого Духа у Трійці й визнання загальноцерковного значення вчення Каппадокійських отців
Рішення Можливо Нікео-Константинопольський символ віри і сім канонів
Медіафайли на Вікісховищі

Пе́рший Константино́польський собо́р — вселенський собор християнської церкви, скликаний у 381 році імператором Феодосієм І. Собор був представлений 150 єпископами східних церков і проходив у Константинополі.

Собор видав Послання, яке згодом розділено на сім канонів:

  1. Про єресі. Собор засудив низку єресей:
    • Евноміан, що вчили, що «Святий Дух не є Богом. Він створений з волі Батька через Сина».
    • Аномеїв, що заперечували єдиносутність осіб Святої Трійці, стверджуючи, що друга й третя особа ні в чому не подібні до першої особи.
    • Аріан (повторно), які вчили, що Син Божий не породжений від Отця, а створений і тільки подібний до Отця.
    • Полуаріан або духоборців (пневматомахів) — послідовників Македонія, єпископа Константинопольського (355—359 р.), що вчив, що Дух Святий нижчий від Отця й Сина, що він створений і подібний до ангелів.
    • Савеліан — що вчили, що немає іпостасної різниці між Отцем і Сином і Святим Духом, що вони становлять одну Особу.
    • Маркеліан — послідовників єпископа Анкірського Маркелла (половина IV століття), що заперечував вічну іпостась Сина й учив, що з настанням кінця миру буде й кінець царства Христова й навіть самого його буття.
    • Фотініан — послідовників Фотіна, єпископа Сремського, учня Маркелла, що вважали Ісус Христа простою людиною, в якій з особливою повнотою жило Божество, але він не вічний.
    • Аполлінаріан — послідовників Аполлінарія, єпископа Лаодикійського, що приписував Ісусові Христу людське тіло й людську душу, але не людський дух, замість якого він визнавав у ньому «Логос». Він зливав у ньому божественне й людське, проте заперечував людську волю і, таким чином, по суті, заперечував у Христі Боголюдину.
  2. Про автокефальне керування помісними Церквами. Собор увів заборону єпископам одних помісних церков втручатися в справи інших церков.
  3. Про статус єпископа Константинопольського. Собор проголосив Константинопольського патріарха другим за честю після Римського. Цей канон був визнаний Римом лише у XIII столітті.
  4. Про Максима Кинікійського. Було визнано недійсним посвячення на Константинопольського єпископа Максима. Натомість єпископом обрано Григорія Богослова
  5. Про Нікео-Цареградський Символ віри. Було доповнено Нікейський символ віри.
  6. Про скарги приватного й церковного характеру. Обмежував можливість для звинувачень єпископів у неправомірних справах.
  7. Про форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування. Собор ухвалив форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування після каяття, одних через хрещення, інших через миропомазання, залежно від ваги омани

Посилання[ред. | ред. код]